18. Поняття, типи і форми соціальних змін.

Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії. Це поняття фіксує факт зрушення, зміни в широкому розумінні слова. Соціальні зміни відбуваються на рівн міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному рівнях. Існує кілька підходів до типології соціальних змін. Вони різняться ознакою, за якою виділяються ці типи. Найзагальнішою є типологія залежно від того, яких елементів соціаль­ної системи стосуються зміни. В цьому разі виділяють такі різновиди. Структурні зміни, тобто зміни у взаєморозміщенні еле­ментів соціальної системи. Наприклад, економічні реформи, процеси приватизації в українському суспільстві спричини­лися до появи нових соціальних груп і до якісної зміни ста­рих. Процесуальні зміни, тобто зміни в характері взаємодії пев­них елементів соціальних систем. Коли ми фіксуємо виник­нення соціальних суперечностей у взаємовідносинах якихось спільнот або появу конкуренції між товаровиробниками, то саме це є виявом процесуальних змін. Функціональні зміни фіксуються як зміна одного з інституалізованих стандартів поведінки окремих елементів соціаль­них систем у конкретних ситуаціях реалізації соціальних функцій. Мотиваційно-ціннісні зміни відбуваються у сфері суб’єктив­ної регуляції соціальної поведінки і виявляються у динаміці потреб інтересів, мотивів, настанов тощо. Такі зміни мають особливе значення, оскільки будь-які інституційні перетво­рення (керовані або стихійні) мають супроводжуватися зміна­ми в механізмах суб’єктивної регуляції соціальної поведінки. Форми: революція, еволюція, модернізація, інновація, реформи в суспільстві, трансформації.

19. Соціальні процеси, їх види і роль у суспільстві.

Соціальний процес — послідовна зміна явищ соціального буття, соціальні зміни в динаміці.У ширшому розумінні соціальний процес — сукупність односпрямованих соціальних дій, які можна виділити з множини інших. Це серія явищ взаємодії людей, або серія явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими елементами спільноти. Один із критеріїв класифікації соціальних процесів — ступінь їх загальності. Згідно з ним, розрізняють соцієтальні (глобальні), загальні, особливі й окремі соціальні процеси. До соцієтальних відносять процеси всесвітньо-історичного розвитку цивілізації, глобальні процеси економічних, демографічних, екологічних та інших змін. Загальними вважають процеси, пов'язані з функціонуванням таких соціальних інститутів, як системи управління, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. До особливих належать процеси урбанізації, адаптації, стабілізації. Щодо системи, в якій відбуваються процеси, їх класифікують на: внутріособистісні (напр., процес самоосвіти); процеси, які відбуваються у стосунках між двома індивідами; процеси, які відбуваються у стосунках між індивідом і групою; процеси, які змінюють організацію і внутрішню структуру спільноти; процеси, які змінюють відносини між двома групами (спільнотами); процеси, які змінюють структуру й організацію глобального суспільства. Виділяють також процеси мобільності, тобто процеси, які змінюють місце індивідів чи груп як у просторі, так і в соціальних структурах. Співробітництво — соціальний процес, який полягає в узгодженій діяльності індивідів, груп у досягненні загальної мети, незалежно від її характеру. Суперництво — соціальний процес, який полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою тих самих засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси. Конфлікт — соціальний процес, у якому індивід або група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

20. Cоціальний прогрес, критерії, тенденції. Під соціальною формою руху слід розглядати суспільство як вищу форму руху матерії. Соціальні відносини с особливою сферою суспільних відносин, яка виступає обов'язковою складовою, важливим аспектом усіх базисних і надбудовних відносин, взаємодіє з економічними, політичними та правовими сферами життя суспільства. Соціальна сфера охоплює також умови формування особи. Зміст соціального прогресу, мета розвитку суспільства передбачають підвищення матеріального і культурного рівня життя населення, створення найкращих умов для всебічного розвитку особи, гуманізацію виробництва. Найяскравішим виявом соціального прогресу є нова роль людини у виробництві. Сучасні технології зумовлюють вивільнення працівника в ряді виробництв від безпосередньої участі у виробничому процесі. Працівник несе відповідальність як регулювальник, контролер за ефективною дією складних технологічних і електронних систем, які мають високу вартість. Розрахунки засвідчують, що зростання продуктивності праці залежить від удосконалення техніки на 40, а від активізації людського чинника — на 60 відсотків. Водночас зростають вимоги до соціальної відповідальності людини за стан справ на своєму підприємстві та у суспільстві в цілому в зв'язку з перетворенням відносин власності, формуванням ринкових відносин. Стає все більш зрозумілим, що соціальний прогрес є не тільки наслідком економічного розвитку, а й його важливою умовою. При переході до повноцінних ринкових відносин критерії соціального прогресу певною мірою модифікуються - головним стає не звичайне, традиційне вирішення питань підвищення добробуту населення, а всебічне урахування трудової та підприємницької активності, відхід від засад «зрівнялівки». Цей критерій охоплює ті потреби людей, які формуються під впливом ринкового середовища — самореалізації у праці, підприємницькій діяльності, способах отримання доходу від самостійної участі в ринкових відносинах. Показники соціального прогресу конкретизують загальний критерій суспільного розвитку. їх доцільно звести до таких напрямів: умови життєдіяльності, соціальна структура населення, спосіб життя; поділ сукупності умов життєдіяльності відповідно до сфер розвитку суспільства на економічні, політичні, духовні й демографічні; поділ конкретних показників соціального розвитку за різними рівнями — країна, регіон, трудовий колектив. Кожна група показників має конкретні форми вираження. Це зумовлено тим, що багатоманітність функцій, виконуваних різними галузями соціальної сфери, не дає можливості виділити єдиний показник для оцінки раціональності застосування її потенціалу. Наприклад, у сфері побутових послуг ефективність діяльності вимірюється прибутковістю, вираженою у вартісній формі. У галузях соціальної інфраструктури (освіта, культура, охорона здоров'я) результати можуть вимірюватись як у вартісній, так і у формі, що безпосередньо відбиває результати діяльності, спрямованої на задоволення особливих соціальних і духовних потреб.Нарощування обсягу платних послуг - процес неоднозначний, адже поширення товарно-грошових відносин на соціальну сферу не повинно обмежувати доступ населення до безплатних послуг, порушуючи цим принцип соціальної справедливості. Насамперед блага, що надаються понад соціальний мінімум, мають характер індивідуальної, а не соціальної потреби, завдяки чому надання їх на платній основі є ефективнішим. Посилення ролі людського чинника зумовлює тенденцію до гуманізації виробництва, створення на підприємствах технічних, організаційних та економічних умов для більш повної віддачі працюючих. Без створення таких умов неможливо впроваджувати сучасні складні технології, забезпечувати експлуатацію їх, випускати високоякісну продукцію. Гуманізація виробництва потребує постійного поліпшення умов і безпеки праці, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, що дає змогу розкривати творчий потенціал людини. Як свідчить досвід, урахування ергономічних вимог у виробничому процесі забезпечує зростання задоволення працівників його умовами, поліпшення якості продукції та продуктивності праці на 8—10 відсотків. Тим самим інтелектуалізація виявляється у збільшенні творчого потенціалу працюючих, практичної віддачі від набутих знань, у досягненні високих результатів кінцевої діяльності.

21.Поняття соціальної структури суспільства та її основні елементи. Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи. Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси. Основу соціальної структури су­спільства складають такі елементи: а) компоненти соціу­му — особистість, колектив, сім'я, соціальна група (існує в різноманітних формах: класи, страти, верстви, професійні та вікові угруповання тощо), соціально визначений тип су­спільства тощо; б) соціальні відносини, що існують як зв'яз­ки та взаємодії між елементами соціуму. Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні. Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д. Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, І які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства. Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей. Кожна людина займає одночасно декілька позицій в суспільстві. Наприклад, мужчина може бути художником, інженером, чоловіком, батьком. Соціальна позиція, яка пов'язана із певними правами і обов'язками, називається статусом. Американський соціолог Н. Смелзер виділяє статуси, приписані і досягнуті. Приписані статуси - це такі статуси, які інколи вже визначені від народження. Наприклад, расова приналежність, стать, етнічне походження, місце народження, прізвище родини. Досягнутий (набутий) статус визначається тим, що людина здійснила в своєму житті. Статус композитора досягається внаслідок створення нових музичних творів, статус студента - після вступу у вищий чи середній спеціальний навчальній заклад. Роллю можна називати ту очікувану поведінку, яка обумовлена статусом певної людини. Кожний статус включає ряд ролей. Наприклад, людина, яка має статус викладача по-різному веде себе із студентами, іншими викладачами, з представниками міністерства чи ректором. Сукупність ролей, щ відповідають даному статусу, називається рольовим набором. В суспільстві існує величезна кількість формальних ролей. Кожна людина може грати різні ролі: студента, спортсмена, члена профспілки, виборця і т.д. Відомий соціолог Толкотт Парсонс здійснив систематизацію соціальних ролей, виходячи із п'яти основних характеристик: 1) деякі ролі вимагають емоційної стриманості, в той час як інші дозволяють відверте вираження почуттів; 2) деякі ролі приписані, а бувають досягнуті; 3) деякі ролі передбачають спілкування з людьми за формальними правилами, інші дозволяють встановлювати неформальні, особисті відносини; 5) різні види ролей пов'язані з різною мотивацією. Коли людина стикається з протилежними вимогами двох чи більше несумісних ролей, виникає рольовий конфлікт. Протиречиві вимоги, які пред'явлені однією і тією ж роллю, можуть стати причиною рольові напруги, існує декілька способів подолання рольового конфлікту: вважати деякі ролі більш важливими, ніж інші, розділяти дім та місце роботи, а також свої ролі в них; розряджати конфліктну ситуацію допомагають жарти та гумор. Виконання певних соціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальних груп чи спільнот. Найважливішими соціальними спільнотами вважають соціально-етнічні утворення, які виникають на ґрунті історико-географічного походження, культури, і демографічне пов'язані з соціально-біологічною природою людини. З часом з'являються спільноти, пов'язані з розподілом трудової діяльності, зі специфікою соціально-економічного стану, розвитком поселенських утворень. Тому на суспільній арені з'являються такі соціальні зрізи, або соціальні підструктури суспільства: національно-етнічна, соціально-демографічна соціально-професійна, соціально-класова, населенська та інші. Становлення соціальної групи - це тривалий і складний процес, пов'язаний із усвідомленням свого стану, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і норм поведінки

22.Соціальна нерівність як об’єктивна основа соціальної диференціації суспільства.

У соціології існують три різні підходи відносно не­рівності у суспільстві:

– функціональний (Т. Парсонс, В. Мур, Д. Девіс) – ко­ли вважають нерівність добром, бо це природне явище, з яким не треба боротися;

– конфліктний (К. Маркс, М. Вебер, Л. Козер) – коли нерівність мають за зло, з яким треба обов’язково боротися для встановлення са­ме рівності;

– еволюційний (Г. Ленскі) – його представники вважають, що у нерівності присутні як добро, так і зло.

Люди у суспільстві нерівні, вони мають різні статуси, ранги, рі­зні доходи, умови життя, різний рівень цього життя і т.д. З давніх давен нерівність тривожила думку пред­ставників різних верств населе­ння. Було багато спроб подолати це явище у суспільстві. Створювались різного ґатунку утопії справедливого суспільства, в якому повинен па­нувати рівний розподіл життєвих благ, де нема місця ні фізичному, ні економічному, ні моральному пригнобленню, де панує загальна рівність. Але нерівність залишалась і нікуди не дівалась. Нарешті з’явилось вчення Маркса про встановлення у майбутньому справедливого су­спільства, де всі будуть рівними і в якому настане епоха всесвітньо­го благоденства. Аналізуючи проблему нерівності у суспіль­стві, К. Маркс дійшов висновку, що таке положення не може існувати довго, незадово­лені неімущі маси, знаходячись в антагоністичних відносинах з правлячим імущим класом, неминуче прийдуть до соціальної революції і пере­вернуть світ, встановивши над ним своє справедливе правління – дикта­туру пролетаріату. Пролетарям, як вважав К. Маркс, нема чого губити, крім своїх кайданів, і тому вони підуть на цю революцію, чого б вона їм не коштувала.З першого погляду у теорії Маркса є досить слушні і правильні мо­менти. Коли різні люди завдяки неоднаковому положенню у суспільстві мають різні права, коли одна верства населення пригнічує іншу і живе за рахунок цього, то це здається несправедливим і з цим треба бороти­ся. Але, з іншого погляду, можна замислитися, а чи правильним шляхом є революційна боротьба? А чи дійсно ці стосунки повинні бути антагоні­стичними і не можуть бути іншими?За часів К. Маркса положення у суспільстві було дійсно таким, що більшість населення будь-якої країни знахо­дилась у пригнобленому ста­ні і, звісно, серед них були самі незадоволені цим положенням індиві­ди. Вони і складали ту революційну масу, яка, на думку К. Маркса, повинна була виступити могильником існуючого ладу.