1.Тексти

2.Позатекстові компоненти.

За характером відображення дійсності і дидактичною метою тексти в підручнику поділяють на теоретичні й емпіричні.

Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, методологічні знання. Тексти емпіричного характеру: факти, явища, події, вправи, правила.

За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють на:

Репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання.

Проблемні – тексти підручника (форма монологу ), в яких визначено суперечності, розв’язується проблема, аргументується логіка руху думки.

Програмовані – зміст “подається” частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями.

Комплексні – тексти підручника, які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.

Позатекстові компоненти підручника:

• Апарат організації засвоєння – запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.

• Ілюстративний матеріал

• Апарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографію.

Всі запитання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на репродуктивні і продуктивні.

Питання і завдання, які вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін – репродуктивні.

Питання і завдання, які передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань – продуктивні.

Навчальні посібники розширюють межі підручника, містять додаткову, найновішу і довідкову інформацію. Це – збірники вправ і задач, хрестоматії, словники, довідники, історичні і географічні карти, книги для позакласного читання, слайди кінофільми і магнітофонні записи.

4.Операційно-діяльнісний компонент. Призначення – організація навчально-пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню навчального матеріалу. Передбачає наявність послідовних, логічно пов»язаних етапів (ланок) навчання:

• Сприймання (первинне ознайомлення з новим матеріалом) – відображення у свідомості окремих властивостей предметів і явищ, які в даний момент діють на органи чуття. Цей процес включає не тільки дані безпосереднього чуття (зорового), але й дані його (учня) безпосереднього досвіду. І тому, сприймання передбачає ніби впізнання предметів і явищ, віднесення їх до певних груп, які вже відомі для суб’єкта. Крім цього, цей процес передбачає забезпечення мотивації, зосередження уваги тощо.

Сучасний підхід до процесу засвоєння передбачає не пасивне, а активне самостійне сприймання навчальної інформації.

• Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає встановлення зв’язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.

Осмислення характеризується більш глибокими процесами порівняння, аналізу зв’язків і причиново-наслідкових залежностей. Під час осмислення збагачується розуміння, для якого характерним є наявність відповідного ставлення до того, що вивчається. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.

• Узагальнення – це виділення і об’єднання суттєвих (істотних) рис предметів і явищ. Щоб узагальнити, треба проаналізувати їх ознаки і властивості, абстрагуватися від деталей, зробити висновки.

• Закріплення – повторне осмислення вивченого з метою його запам’ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв’язки, але при цьому “не зубрити”.

Закріплювати доцільно на новій основі, нових прикладах.

• Застосування – перевірка дієвості знань. Це – вправи, лабораторні роботи, трудова діяльність.

ТЕМА ІІІ. МЕТОДИ і ЗАСОБИ НАВЧАННЯ.

Пошук відповіді на традиційне дидактичне запитання – як учити? – виводить нас на категорію методів і засобів навчання. Без методів неможливо досягнути поставленої мети, реалізувати зміст, наповнити навчання пізнавальною діяльністю. Метод – це серцевина навчального процесу, зв”язуюча ланка між запроектованою метою і кінцевим результатом.

Метод навчання ( від грец. методос – буквально шлях до чого небудь) ­– впорядкована діяльність викладача і студентів, спрямована на досягнення завдань навчання.

Іншими словами –

• це сукупність шляхів способів досягнення цілей, вирішення завдань навчання

• це система алгоритмізованих, логічних дій

Старі підручники: метод мистецтво вчителя скеровувати думки учнів у потрібне русло...

Метод навчання – це категорія історична.

Метод наслідування

Методи заучування і зубріння (догматичний х-р) - середні віки, університети

Методи наочного навчання, зв”язку навчання із життям ( епоха великих відкриттів)

Концепція учіння через діяльність (рубіж ХІХ-ХХ ст.)

Методи навчання, що підкріплювали керівну роль педагога, пов”язані із повідомленням готових знань (осн. частина ХХ ст.)

Нова освітня парадигма: акцент на активну пізнавальну діяльніть студентів, розвиток інінціативи, самостійності.

Основні функції методів навчання

1.Мотиваційна – той чи інший метод навчання мусить викликати внутрішній інтерес до учіння, потребу у знаннях, позитивне ставлення на навчального процесу, спонукати до активної діяльності...

2.Освітня – вибрані і реалізовані методи навчання повинні забезпечувати студентів міцними знанями, опанування науковими поняттями, ціннісними уявленнями .

3.Розвиваюча – сприяти активізації мислительної діяльності, розвивати вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, конкретизувати, виділяти головне, істотне...

4.Виховна – дія методів навчання на виховання особистості студента, його переконань, життєвої позиції...

5. Контрольно-регулююча ­– дає можливість викладачеві перевірити результати інших функцій, усунути недаліки, прогалини...

Методичні прийоми – це елементи методу, його складові частини, разові дії, окремі кроки в руалізації методу. Спрямовані на розв”язання часткової задачі. Бесіда як метод, підготовка запитань, їхня постановка як методичні прийоми.

Засоби навчання ­ – це знаряддя дії, це те, за допомогою чого дійснюється навчання.

• Слово

Слово – для передачі іформації

Слово і дія – для формування умінь і навичок

• Навчальна книга (підручник і посібник)

...Шпаргалка - штучний інтелект студента

• Візуальні засоби (наочні посібники) – карти, таблиці, картини, роздатковий матеріал, ..чучела..

• Технічні засоби навчання: екранні посібники (діапозитиви, кінофільми), фонопосібники відеозаписи, грам і магнітофонні записи) ...

Методи навчання як багатомірне утворення. Має багато сторін, по кожній з яких методи можна групувати у різні системи. Проблема класифікації.

Основні методи навчання

1.Словесні методи навчання: найбільш давні і найбільш традиційні. Прогресивні педагоги (Я.Коменський, К.Ушинський та ін.) виступали проти гіперболізації цих методів, доказували необхідність доповнення їх іншими методами.

Теперішній момент. Називають неактивними, архаїчними.

Недопустимо принижувати їхню роль в загальній системі навчання.. Живе, емоційне, переконуюче слово, культура мовлення учителя незамінимі.

1.Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу і застосовується для послідовного, систематичного, доступного і емоційного донесення навчальної інформації.

В яких випадках доцільно застосовувати цей метод:

• коли великий об»єм навчального матеріалу необхідно викласти за відведений проміжок часу і по ньому не можна розгорнути активної бесіди.

• виклад нового матеріалу, який для учнів є невідомим

Умови ефективного застосування методу розповіді:

• добре продуманий план розповіді

• найбільш раціональна послідовність розкриття питання

• вдалий підбір прикладів та ілюстрацій

• жвавий, образний, емоційний виклад, проста, доступна мова.

Розповідь як засіб перевірки знань учнів.

2.Пояснення.Це доказовий виклад матеріалу, слід розуміти як словесне розтлумачення закономірностей, властивостей об”єкту, явища, що вивчається, окремих понять тощо. У процесі пояснення відбувається навчання студентів формально-логічному та діалектичному мисленню.

Використовується на лекціях, семінарських заняттях, консультаціях.

Умови

• точне і чітке формулювання суті питання, проблеми

• послідовне розкриття причинно-наслідкових зв”язків

• використання методичних прийомів: порівняння, аналогії, співставлення, конкретизації

• застосування яскравих прикладів.

Бесіда. Це розмова учителя та учнів на підставі чіткої системи запитань , які підводять учнів до активного засвоєння системи фактів, нового поняття тощо. Діалогічна форма викладення та засвоєння навчального матеріалу.Найбільш давній та ефективний метод навчання.

Переваги: активізує мислення, сприяє розвитку пізнавальних сил і можливостей учнів, створює умови для оперативного керівництва.

Сучасна дидактика робить висновок, що бесіда найбільш ефективна для

• підготовки учнів до роботи на уроці («розігрівання», актуалізація опорних знань)

• ознайомлення учнів з новим матеріалом

• систематизації і закріплення знань

• поточного контролю та діагностики знань.

Види бесіди

1. Репродуктивна – це бесіда, яка передбачає поставновку системи інформаційних питань і завдань та відповіді на них. Передбачає відтворення інформації з метою закріплення і запам”ятовування. Не активізує належним чином мислительну діяльність. Різновид - Катехізична: форма – запитання-відповідь. Доцільна у випадках, коли учневі слід відтворити точне формулювання певної дефініції, правила, закону. Що таке екватор? Що називається ізотермою?

2. Евристична, пошукова, полемічна, сократівська бесіда – передбачає систему питань пошукового характеру, які б підводили учнів до самостійних висновків, до можливих відповідей на проблемні завдання. Питання доступні, зрозумілі, але такі, що не мають прямої відповіді у наявних знаннях. Це викликає утруднення, яке стимулює до пошуку.

Методичні завваги до проведення бесіди

• Підготовка вчителя на належному рівні:Тема бесіди і п-ка запитань

• Правильне формулювання і постановка запитань (логічний зв”язок між собою, розкривати у сукупності суть питання, відповідати рівню розвитку учнів). Питання чіткі, недвозначні, короткі.

• Дотримання техніки здійснення бесіди: питання адресуються аудиторії, якщо не має відповіді, слід переформулювати, роздробити на частини, навідні питання та ін.

• Контакт з класом.

ДИСКУСІЯ . Від лат. - розгляд Це публічне обговорення якогось спірного питання. Обмін думками

Сприяє:

• розвитку критичного мислення

• дає змогу визначити власну позицію,

• формує навички обстоювати свою думку

• поглиблює знання з обговорюваної пробюлеми.

Головні заповіді

1.Дискусія виступає методом вирішення проблеми, а не формою з”ясування відносини

2.Не говори занадто довго, дай висловитися іншим.

3.Зважуй слова, контролюй емоції.

4.Прагни зрозуміти позицію опонента, віднестися до нього з повагою.

5. Висловлюйся тільки по предмету дискусії, не бравуй своєю ерудицією...

Умови ефективної дискусії

1.Ретельне планування. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії.

2.Чітке дотримання правил дискусії всіма її учасниками.

3.Обов”якове дотримання регламенту. Краще, коли час залишиться, ніж його брауватиме на колективне обговорення і підбиття підсумків.

4.Добре продумане й ефективно здійснене керівництво перебігом дискусії з боку викладача: надання учням часу на обміркування питань, зміна напрямку думок учнів у разі відхиленя від основної теми і мети дискусії, навність системи уточнюючих питань ...

ФОРМИ ДИСКУСІЇ:

1.Круглий стіл - бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група студентів ( \до 5 чол.), відбувається обмін думками як між студентами та з „аудиторією” (решта групи)

2.Засідання експертної групи ­ - спільне обговорення висунутої проюлеми

3.Форум.

4.Метод „Акваріуму”

• постановка проблеми, її презентація групі викладачем;

• розподіл аудиторії на групи (3-4 чол.);

• обговорення проблеми в групах протягом короткого часу;

• вибір групою того, хто буде представляти позицію цілої групи;

• представники груп збираються у центрі аудиторії і відстоюють свої позиції;

проводиться критичне обговорення

4.Дебати - один із найскладніщих способів обговорення проблем. Гострота постановки питання. Темою дебатів є певне твердження, сформульоване приблизно так, як формулюють питання на референдумах.

МЕТОД МОЗКОВОГО ШТУРМУ

(БРЕЙНСТОРМИНГ)

Автор ідеї – американець Алекс Осборн (керована уява)