4. Становлення та розвиток основних дидактичних систем

Сукупність елементів, що утворюють єдину цілісну структуру і слугують досягненню поставлених цілей прийнято називати дидактичною системою. Опис систем зводиться до характеристики цілей навчання, змісту освіти, методів, засобів, форм навчання тощо.

Три основні дидактичні системи. Кожна із них складається із різних напрямків. В основі такого поділу – різне розуміння, різні підходи до самого процесу навчання.

1. Традиційна. Пояснювально-ілюстраційна модель.

Творці:

• Я.Коменський (вчення про класно-урочну систему навчання; розробка дидактичних принципів і правил навчання; обгрунтування ним методу загального (масового) навчання – «Учити всіх всьому»); обгрунтування керівної ролі учителя у процесі навчання…

• Й.Песталоцці- його теорія елементарного навчання: в основі будь-якого навчання лежать три основні елементи: число (скільки різних предметів перед очима), форма (який вони мають вигляд) і слово (як вони називаються). Від цих трьох категорій Песталоцці радив відштовхуватися при ознайомленні дітей іх оточуючим світом речей.

• Вершиною становлення традиційної системи вважають педагогічну теорію німецького педагога Й.-Ф.Гербарта (1776-1841). Обгрунтована ним система навчання використовується і до сьогоднішнього дня. Дві основні праці: «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання» (1806) і «Нарис педагогічних читань» (1835).

Основні положення:

а) основна роль у навчанні відводиться вчителеві, таким методам викладання, які б забезпечували систематичну передачу знань. Діяльність учня розумілася як поглиблення та осмислення тих знань, що він отримувавав від учителя…

б) обгрунтування необхідності управління дитиною. Призначення управління: привчати дітей до порядку, їх дисциплінування. «Основа управління полягає в тому, щоб зайняти дітей з тією єдиною ціллю, щоб вони не наробили дурниць…». Погрози, нагляд, накази, заборони, фізичні покарання. Пруська система…

в) обгрунтування основних етапів навчання. За Гербартом, процес навчання відбувається на 4 ступенях, формальні ступені:

• І – ступінь ясності. Учитель ясно і доступно викладає предмет, усуваючи все, що може зашкодити його розуміння; учень запам»ятовує… Це розжовування, подріблення матеріалу …

• ІІ – ступінь асоціації. Завдання - шляхом бесіди пов»язати новий матеріал із старими знаннями, уявленнями…

• ІІІ – ступінь системи. Використовується таке компанування матеріалу, яке укладає його у вигляді правила чи закону.

• ІУ – ступінь методу. Застосування набутих знань на прикладах, при розв»язанні вправ, завдань…

Така побудова призводила до зазубрювання, повторення, перевірки правильності й точності завченого.

Сучасною мовою структуру навчання складають виклад, розуміння, узагальнення і застосування. Це схема більшості уроків сьогодні.

Теорія Гербарта широко розповсюдилася у ХІХ ст. і сприяла оформленню традиційної дидактичної системи.

Основні характеристики і недоліки:

• Передача готових знань, що підлягають заучуванню без опори на самостійну роботу (учні розучуються думати);

• схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання.

• навчання трактується насамперед з позиції вчителя. Вчитель – суб’єкт навчання, учні – об’єкти його педагогічних впливів. (Активний учитель, пасивний учень);

• Посередній темп вивчення матеріалу і посереднім об»єм знань…

• Велике навантаження на пам»ять;

• Відсутність зворотнього зв»язку;

• Нагляд замість управління;

• Формування особистості із заданими властивостями…

• Однакова схема проведення навчальних занять: 75 % -комбінований урок. Розподіл часу: опитування – 20 %; пояснення нового матеріалу – 65 %; самостійна робота – 9 %; закріплення – 4 %; дом.завдання .

• Неспроможніість врахування індивідуальних особливостей учнів;

• Дисциплінарні заходи

Пауло Фрейре, бразильський педагог, називає цю систему «банківською». Освіта стає процессом вкладення, в якому учні є депозитаріями, а вчитель – вкладником. Це модель, за якою обсяг операцій, дозволених учням, охоплює лише приймання, розкладання по поличках та зберігання вкладеного…

Функції вчителя у «банківській» моделі

• Вчитель вчить, а учні вчаться;

• Вчитель знає все, а учні – нічого;

• Вчитель думає, а за учнів думають;

• Вчитель говорить, а учні слухають – покірно;

• Вчитель дисциплінує, а учні підкоряються;

• Вчитель обирає і нав»язує свій вибір, а учні погоджуються;

• Вчитель діє, а учні мають ілюзію, що діють через дії вчителя;

• Вчитель визначає зміст програми, а учні (яких ніхто не питав) пристосовуються до неї;

• Вчитель зміщує владу знання з власною професійною владою, яку він встановлює на противагу свободі учнів;

У такій пояснювально-ілюстративній моделі навчання педагог повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її. Тобто вчитель „вкладає“ знання в голови учнів, яким залишається лише сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і відтворення – основні етапи традиційного навчання. Причому, основна функція вчителя вбачається у чіткому, доступному і зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу – готових знань і умінь.

ІІ. У відповідь на критику традиційного підходу на початку ХХ ст. зароджуються нові підходи, теорії, які і склали основу реформаторської, прогресивістської або педоцентричної дидактичної системи.

В центрі цієї системи – теорія американського педагога, філософа Джона Дьюї (1856-1962). Його основні праці «Школа і суспільство», «Школа і дитина», «Школа майбутнього», «Моє педагогічне кредо» мали великий вплив на розвиток західної школи.

Назва «педоцентрична» тому, що Д.Дьюї пропонував будувати процес навчання, виходячи із потреб, інтересів та здібностей дитини.

«Дитина повинна стати тим сонцем, навколо якого обертаються всі освітні засоби…»

Головні положення, ідеї:

• навчання розглядається з погляду учня – як процес учіння.

• навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини.

• навчання повинно носити самостійний, природний, спонтанний (виникати не під зовнішніми впливами, а внаслідок внутрішніх причин) характер;

• основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів.

• навчання слід будувати не як піднесення, заучування і відтворення готових знань, а як відкриття, пошук.

• Роль учителя: уважно слідкувати за розвитком інтересів учнів, підкидувати їм посильні для розуміння і вирішення проблеми.

Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі. Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв’язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем. Причому останні мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для учнів. Основна ідея – „навчання через діяння, через діяльність“, яке повинно здійснюватися за такими етапами:

1) відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності;

2) аналіз і формулювання проблеми;

3) обґрунтування гіпотез щодо її розв’язання;

4) логічна перевірка гіпотез;

5) практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.

Очевидно, що виділені Дж. Дьюї етапи відображають стадії пізнавальної діяльності учнів, тоді як формальні ступені Й.-Ф. Гербарта – етапи викладацької діяльності вчителя.

У педоцентричній концепції основна функція вчителя в постановці перед учнями життєво важливих практичних проблем та організації діяльності учнів, спрямованої на їх розв’язання. Знання й уміння не виступають спеціальною метою діяльності учнів, а формуються ними мовби паралельно, під час розв’язування практичних проблем.

Дитина пізнає нове не заради нових знань, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. Поєднання пізнання і діяльності стало оснговою системи Дьюї.

Експериментальна дослідна школа в Чикаго.

Недоліки:

• Переоцінка спонтанної діяльності учнів;

• Порушення систематичності, наступності навчання, випадковість відбору матеріалу не дає всесторонього опрацювання матеріалу.

• Неекономність навчання.

Послідовники:

Георг Кершенштейнер – теорія трудової школи

Август Лай – педагогіка дії

Селестене Френе. У Френе дитина – це діяльна істота, яка збагачує свій особистий досвід у процесі вільної дііяльності. Замість традиційних класів у системі Френе діють різноманітні лабораторії і майстерні.

Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як єдність викладання і учіння, намагається синтезувати позитивні сторони обох дидактичних систем.

Основні сучасні дидактичні концепції

1. ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ

Витоки: Сократ, Руссо, Дістервег, Ушинський та ін.

Суть: забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивний розвиток їхньої самостійної пізнавальної діяльності, індивідуальних творчих здібностей.

Ознака: учитель не подає знання у готовому вигляді , а ставить перед учнями проблемне завдання. Проблема сама прокладає шлях до нових знань і способів дії.

Ядро проблемного навчання - проблемні ситуації.

Етапи вирішення проблемного завдання:

І.Усвідомлення проблеми, розкриття протиріччя

• Уважно прочитати питання.

• Відшукати вимогу питання.

• Визначити, що дано і що необхідно знайти.

• Пригадати, що знаємо про це явище, які причинно-наслідкові зв"язки його пояснюють.

• Співставити раніше отримані знання і нову інформацію.

• Виявити протиріччя.

1. Формулювання гіпотези

2. Доказ гіпотези

3. Висновок