40. В. Тропінін. Дівчина з Поділля. 1804-1807.

Красоту национального малороссийского типа Тропинин запечатлел в картинах “Украинская девушка с Подолья” (1800-е), “Мальчик с жалейкой” (1810-е), “Украинец с палкой”, “Пряха” (обе 1820-е) и др. Стремясь создать живые, непринужденные образы, художник утверждает чистоту и цельность народных характеров. Колорит этих работ мягкий, приглушенный — преобладают сероватые, охристые, зеленые тона.

42. М. Пимоненко. Святочне ворожіння. 1888.

У творах Пимоненка, виконаних наприкінці 1880-х — початку 1890-х років, переважають сюжети побутово-обрядового характеру. В картинах «Святочне ворожіння» (1888) і «Ворожіння» (1893) показано ворожбу на воску й «балабушках» — пиріжках, спечених для ворожіння. На полотні 1888 року зображено сцену ворожіння на воску. Дівчата вилили розплавлений віск у холодну воду, і коли він застиг, набувши дивовижної форми, вийняли його і тримають так, щоб на стіну падала тінь. Залежно від того, на що скидаються її абриси, вони гадають про своє майбутнє, про своїх суджених.

Картина 1888 року розповідає про ворожіння, за яким першою мала вийти заміж та дівчина, балабушку якої з долівки раніше візьме собака. Підкреслюючи у цих полотнах напружений інтерес дівчат, їх хвилювання, Микола Пимоненко відобразив властиву їм безпосередність, наївну віру в нібито пророчу силу ворожіння. Контрастним розподілом світла й тіні від полум'я свічки, при якому в картинах з напівтемряви хати виділяються лише постаті дівчат, а на стіни падають примхливі тіні, він створив сповнену таємничості атмосферу, суголосну настрою сцени. Зображуючи середовище, в якому відбувається дія, живописець достовірно показав умови життя незаможної селянської родини. Особливо це помітно у творі «Ворожіння», де змальовано інтер'єр сільської хати: колиску для немовляти, прості грубі лави й стіл, маленьке віконечко тощо.

44. К. Трутовський. Жінка з полотном. Друга пол. 19 ст.

1. Константин Трутовський (1826-1893)

2. А) Творчість Костянтина Трутовського припадає на другу половину ХІХ століття – золотий вік українського мистецтва, серцевиною якого був побутовий (або жанровий) живопис.

«Жінка з полотном» одна з найтиповіших жанрово-побутових картин в українському живописі другої половини ХІХ століття взагалі. Селяни ткали на домашніх верстатах полотно з міцних лляних ниток, а відтак вимочували його у воді, вибілювали влітку на сонці, аж поки воно не ставало сріблясто-білим. Білили полотно традиційно жінки. Це було свого роду мистецтво.

Костянтин Трутовський виділяє в чарівній природі найголовніше, ні з чим не зрівнянне – людину, матір «з своїм дитяточком малим». Художник опоетизовує святість материнства, любов і ласку.

Картина «Жінка з полотном» К. Трутовського знаменує перехід від романтизму до реалізму, несе в собі прикметні риси того й іншого. За своєю ідейною спрямованістю ця картина – справді народне полотно. Все в ній – від життя, від народу. А глибоко національний образ працьовитої і люблячої жінки-матері символізує собою всю Україну.

Б) Колористичну палітру картини становлять поєднання п’яти основних барв: золотавої, білої, червоної, блакитної та зеленої. Усі вони насичені, соковиті, яскраві, тому картина відчутно декоративна, веселить зір своєю життєрадісною ошатністю. Зелений берег – наче смарагдовий квітчастий килим. У блакитному небі тануть білі хмарки. Золоті розсипи прибережного піску і така ж золотаво-рожева сорочинка на хлопчикові. На матері біла, з голубуватим відтінком, сорочка і червона, піднята з країв, запаска. Контрастуючи з яскравою червоною запаскою, біло-голубі барви сорочки виграють і переливаються безліччю тонких відтінків. Складки одягу утворюють глибокі, але негусті прозорі тіні, злегка зафарбовані відблисками червоного, тому дуже чітко виділені на ясному чистому тлі сорочки.