§ 2. Учитель як мовної партнер

Вміти спілкуватися, бути хорошим мовним партнером - необхідне вміння для вчителя іноземної мови, так як він навчає спілкуванню [30, с.124]. ⁹

Не можна залишити без уваги психологічний аспект навчальної взаємодії на уроці. Досвід передової практики навчання іноземним мовам показує, що ефективність уроку іноземної мови, як і всіх уроків в цілому, обумовлюється, перш за все, здатністю вчителя створити умови і організувати ситуації, в яких учні освоюють мову як засіб спілкування. Існує два основних аспекти співпраці на уроці: взаємодія вчителя з учнями та учнів один з одним. У взаємодії вчителя з учнями особливе значення має облік психологічних закономірностей формування провідної мотивації у дітей. Учитель повинен спиратися на реальні пізнавальні інтереси та бажання учнів. Це є обов'язковою передумовою іншомовної мовленнєвої діяльності. Мотивацію у дітей можна створити за рахунок використання широкого контексту загальних пізнавальних і соціальних мотивів учнів. Потреба розуміти фільми іноземною мовою, можливість безпосередньо спілкуватися з іноземцями, писати листи по Інтернету може також стати мотивом для вивчення іноземної мови.

Слід враховувати ще одну особливість мовної діяльності. Мовленнєва діяльність - це процес формування і формулювання думки. Тому предмет думки учня (тобто те, про що він хоче сказати іноземною мовою, або те, що він хоче зрозуміти) повинен бути йому цікавий, ясний і доступний для розуміння. Прагнучи реалізувати свою думку чи зрозуміти чужу, учень шукає засоби і способи для цього. Саме в цей час учитель повинен допомогти учневі. Тільки після того, як вчитель виявить у учня специфічний стан пошуку (або сам спровокує виникнення такого стану) і встановить, що учень "вирішує завдання" формулювання, шукає засоби і не може у їхнє перебування, він повинен йому допомогти. При цьому змінюється функціональне навантаження вчителя: на уроці він акцентує увагу учнів не на виконанні вправ, а на змістовному аспекті діяльності, розкриваючи мета і мотив кожного завдання.

У залежності від ситуації на уроці вчитель виступає в ролі мовного партнера або помічника і консультанта, або ініціатора спілкування, а в разі потреби і арбітра. Сприятливі міжособистісні відносини дозволять учневі не боятися помилятися, бути незрозумілим, відчувати себе розкуто і вільно. Експериментально доведено, що наслідком доброзичливих взаємин вчителя та учнів є підвищення рівня мотивації поведінки учнів.

Щоб правильно будувати свої відносини з учнями, вчителю в першу чергу необхідно розуміти психологію кожної конкретної дитини. Бездумне використання уніфікованих рецептів з навчання і виховання не приносить бажаних результатів. Педагогічна майстерність вчителя якраз і полягає в тому, щоб вловити своєрідність кожної дитини, бути уважним до всього, що відбувається на уроці, своєчасно і правильно реагувати на поведінку учнів, на їх ставлення до теми бесіди, в цілому до предмета, один до одного і до вчителя.

Важливим є також вміння вчителя піти від стереотипів в організації взаємодії з учнями. Прикладом такого стереотипного поведінки вчителя може бути його переважне співпрацю з добре устигаючими школярами, а також спостерігається іноді лібералізм при оцінці їх діяльності, навіть у разі, коли вони погано підготувалися до уроку.

Що стосується взаємодії учнів один з одним, то урок іноземної мови з точки зору організації міжособистісного спілкування учнів має перевагу перед іншими провідними предметами. Адже саме тут з'являється можливість поділитися своїми думками, почуттями і переживаннями з однолітками, вислухати їхню точку зору, посперечатися чи погодитися, дізнатися багато чого про, здається, вже давно знайомих людей. Та й вчитель отримує цінну можливість дізнатися більше про своїх учнів, виявити їхні інтереси, мотиви.

Проте в даний час на уроках іноземної мови навчальний співробітництво проявляється в основному при навчанні діалогічного мовлення. І навіть у ситуаціях діалогу на уроці можна спостерігати таку картину: "звертаючись" до партнера по діалогу, учень дивиться на вчителя і, фактично, звертає свої репліки до нього.

Це явище має своє психологічне пояснення. До початку навчання іноземної мови у школі діти вступають в вік, в якому спілкування з однолітками стає провідною діяльністю. Основні інтереси дітей цього віку лежать у сфері спілкування з однолітками. Діти тільки починають освоювати всю складність і різноманіття взаємовідносин людей у ​​спільній діяльності і в колективі. Попередній досвід взаємин і взаємодій у колективі щодо бідний і односторонній. Тому, починаючи навчання іноземної мови, слід мати на увазі, що дітей треба вчити не тільки засобів і способів іншомовного спілкування, а й культурі спілкування.

При організації навчального співробітництва школярів один з одним на уроках іноземної мови вчителю слід враховувати загальні психологічні характеристики спільної навчальної діяльності. Психологічний аналіз дозволяє виділити ряд специфічних форм організації колективної діяльності та види навчальних завдань і ситуацій, які відповідають особливостям взаємодії учнів. Але як би не були прості або, навпаки, складні форми організації, співпраця завжди передбачає, по-перше, наявність спільного для групи учасників предмета і продукту діяльності, по-друге, розподіл функціональних місць або ролей між членами групи, що визначають "позицію" і "ставлення" кожного члена групи до предмету діяльності і до партнерів, і, по-третє, сукупність активних взаємодій між учасниками, що знаходяться в певних позиціях. Єдність і взаємозв'язок змісту діяльності, структури позицій і сукупності взаємодій і визначає конкретну специфічну форму і тип організації навчального співробітництва.

Оскільки спілкування неможливе без взаємодії особистостей, то колектив, а не тільки особистість, розглядається в якості суб'єкта спільної діяльності. Ось чому вчителю необхідно володіти наступними уміннями: об'єднувати школярів і управляти їх взаємодією; організовувати колективну, парну і групову форми роботи, колективні заходи, аналізувати конфлікти в разі їх виникнення, попереджати їх, йти на компроміси.

Вчитель іноземної мови покликаний навчати дітей не тільки вмінню користуватися іншим мовним кодом, а й самому спілкуванню. Це можливо лише в тому випадку, якщо він володіє, поряд з професійними знаннями та вміннями, культурою педагогічного спілкування, яка тісно пов'язана з його загальною культурою, освітою і вихованням.

Не можна не погодитися з Ш.А. Амонашвілі, що стверджують, що сучасний вчитель повинен володіти не тільки наукою виховання і навчання, а й мистецтвом спілкування з дитиною і дитячим колективом. При цьому важливо пам'ятати, що вчитель може грати роль партнера зі спілкування з учнями лише за умови, що він навчений і вихований у дусі справедливості до них, солідарності з ними і терпимості до них, якщо він здатний бути відкритим у прояві своїх інтересів і емоцій і вміє критично осмислити свою поведінку.

Отже, необхідно піти від авторитарності в освіті. Авторитарність у вихованні та навчанні веде надалі до побудови таких же відносин у майбутньому житті з підлеглими, власними дітьми.

Чим же відрізняється протистоїть авторитарного стиль спілкування? Психологи дають йому різні назви: демократичний, конвенціальний, що співробітничає, продуктивний. Він має на увазі позицію вчителя поряд з учнем, активна участь самого учня в діяльності, яку організує вчителем, участь дитини у розробці ближніх і далеких цілей свого життя, відповідальність за своє саморозвиток і саморуйнування, турботу про збереження доброзичливих і теплих взаємин.

Знайомлячись з ефективними техніками, які допомагають побудувати спілкування з дитиною на рівних, зберегти довіру, стати відповідальним за свій розвиток і навчання, ми усвідомлюємо, наскільки важливо: "наближатися" до дитини, вставати на його позицію, дивитися на проблеми дитини її очима; заохочувати ініціативу і самостійність дитини, усвідомлюючи при цьому кордон між продуктивної та небезпечної активністю; разом з ним планувати діяльність, довіряти учням самостійно висувати ближні та дальні цілі свого навчання, поділяючи з ним відповідальність за результати; розвивати в дитини відповідальність за самого себе, вчити його робити вибір, контролювати свою активність; зберігати добрі, дружні відносини, залишаючись при цьому старшим, мудрим, здатним забезпечити безпеку і захищеність, а вони необхідні не тільки малюкові, але і школяру-підлітку. Звичайно, виконати все вищеперелічене непросто.

Кожен дорослий може створити довірчі відносини з дітьми й удосконалювати їх, збільшуючи коефіцієнт відкритості, турботи і уваги один до одного, свободи і взаємного тепла. Але як це зробити? Успіх люблячого вчителя полягає в тому, що він дозволяє учню діяти самостійно в своєму власному просторі. Коли дві людини діють разом, їх життєві простори стикаються - виникає "загальний коридор". Площа цього спільного простору впливає на результати спільної справи: чим більше простору, тим більше можливостей для маневрів і різноманітних зусиль, які ведуть до успіху. Спільний простір може бути збільшена, якщо дорослий допоможе дитині звільнитися від емоційно-рефлексивних затискачів. Для цього ми маємо стати дзеркалом почуттів дитини - це дозволить йому бути активним у спілкуванні з дорослими. Дитина може дозволити собі бути активним, якщо спілкування з дорослими наповнене відкритістю, відвертістю і ясністю. Діти ніколи не вільні від життєвих проблем - сімейних, шкільних, особистих. Повернутися до активності дитина зможе лише тоді, коли він відчує, що його приймають таким, який він є. В.А. Сухомлинський говорив, що кращий вчитель той, хто забуває про те, що він учитель. Глибокий мудрий сенс цих слів розкривається на уроках іноземної мови. Варто тільки вчителю відкинути менторський тон, проявити справжній інтерес до учнів та їх словами, забути, що він перебуває, так би мовити, "нагорі", стати поряд, як одразу ж учні відгукнуться, вловлять щире розташування, щиру зацікавленість у спілкуванні, тобто . стануть мовними партнерами. Перефразовуючи відому приказку, можна з повним правом стверджувати: хочеш мати мовного партнера, будь ним! Або точніше - учись, щоб стати їм [30, с.132]. Таким чином, в сучасній педагогіці простежується перехід від авторитарного стилю викладання і виховання до більш демократичного, який може сприяти підвищенню мотивації учнів до вивчення іноземної мови. Для початкової школи, де йде активне формування комунікативних навичок учнів, демократичний стиль спілкування між вчителем і учнем може стати основою для розвитку вторинної мовної особистості, здатної приймати активну участь у діалозі культур