3 Сфера) міжнародна конкуренція.

Дуже важливим у самостійному вивченні теми є розуміння ще однієї сфери прийняття міжнародних управлінських рішень, пов'язаної з атакуванням конкурентів. У цьому зв'язку заслуго­вує на увагу практика прийняття рішень у корпорації «Дженерал Електрик», пов'язана з постановкою таких п'яти «правильних питань»:

1. Що являє собою конкурентне середовище, в якому діє під­приємство?

2. Чого досягли ваші конкуренти за останні три роки?

3. Що за той же час зробили ви?

4. Яким чином конкуренти можуть загрожувати вашому біз­несу в майбутньому?

5. Які ви маєте наміри для того, щоб випередити їх?

4. Методи оцінки політичних ризиків.

Самостійне опанування теми слухачем включає розуміння міс­ця політичних ризиків у прийнятті міжнародних рішень. Стосовно міжнародного менеджменту політичний ризик яв­ляє собою ймовірність того, що ділові іноземні інвестиції стануть предметом тиску й ущільнення з боку урядової політики країни-господаря.

Управління політичними ризиками ґрунтується на врахуванні дії трьох груп факторів:

1. Категорії політичного ризику: трансферні ризики; операційні ризики; ризик втрати контролю власності.

2. Загальні інвестиції: конгломеративні; вертикальні; горизонтальні.

3. Спеціальні інвестиції (сектори економічної діяльності).

Схематично ці фактори представлені на рис. 4.4. Користуючись цією моделлю, можна визначити рівень ризиків у кожному випадку. Спеціальні інвестиції розрізняються по галу­зях і формах власності. Тип І має найвищий рівень ризику (на­приклад, у разі прямих інвестицій у високотехнологічні галузі). Тип V характеризується найнижчим ризиком (наприклад, у разі звичайних технологій, коли устаткування може бути легко демон­товано). Так, якщо ми прагнемо знизити трансферні ризики для конгломеративних інвестицій, пов'язаних з виробництвом това­рів, яких немає в приймаючій країні, то слід обирати спеціальні інвестиції V класу, тобто звичайні технології і можливості швид­кого демонтування устаткування. У даному разі рівень ризику буде «7» за умов такої шкали: високий (В)=3, середній (С)=2, низь­кий (Н)=1.

Рис. 4.4. Тримірна мережа для оцінки політичних ризиків

Конкретніші інструменти визначення політичного ризику на­ведені в табл. 4.З.

Таблиця 4.3 - Критерії кількісної оцінки політичних ризиків

Критерії	Оцінки
	мін.	макс.
Політичне і економічне середовище
Стабільність політичної системи	3	14
Загрожуючи внутрішні конфлікти	0	14
Загрози стабільності зовнішнього походження	0	12
Ступінь контролю економічної системи	5	9
Надійність країни як торговельного партнера	4	12
Конституційні гарантії	2	12
Ефективність державної адміністрації	3	12
Трудові відносини і соціальні позиції	3	15
Внутрішні економічні умови
Кількість населення	4	8
Дохід на капітал	2	10
Економічне зростання протягом останніх п'яти років	2	7
Перспективи росту протягом наступних трьох років	3	10
Інфляція в попередні два роки	2	10
Доступність іноземців до внутрішнього ринку капіталів	3	7
Наявність висококваліфікованої робочої сили в даній місцевості	2	8
Можливість залученім персоналу до роботи в іноземних країнах	2	8
Наявність енергетичних ресурсів	2	14
Законодавчі вимога щодо збереження навколишнього середовище	4	8
Транспортні системи і комунікації
Зовнішні економічні відносини
Обмеження оподаткування імпорту	2	10
Обмеження оподаткування експорту	2	10
Обмеження оподаткування іноземних інвестицій у країні	3	9
Свобода заснування чи встановлення зобов'язань у партнерстві	3	9
Правовий захист торгової марки і продукції	3	9
Обмеження оподаткування грошових операцій	2	8
Розвиток платіжного балансу	2	9
Виснаження через використання закордонних кредитів та ім­порт енергоносіїв	3	14
Міжнародне фінансове становище	3	8
Обмеження оподаткування обміну місцевої валюти на іноземну	2	8

5. Рекомендації, щодо ведення міжнародних пе­реговорів.

Слід особливо звернути увагу слухачів і на велику роль пере­говорів у процесі прийняття міжнародних рішень. Це питання включає три основних аспекти: процес переговорів, переговорна тактика та переговорна поведінка.

1. Міжнародні ділові переговори (процес):

• планування;

• налагодження міжнародних відносин;

• обмін цільовою інформацією;

• переконання;

• згода.

2. Переговорна тактика:

• місце переговорів;

• часові обмеження;

• відносини «продавець — покупець».

3. Переговорна поведінка:

• використання експериментальної поведінки; є обіцянки, прогнози та інші типи поведінки;

• невербальна поведінка;

• використання брудних прийомів.

98