3.1.10. Дахи та покриття

Дахи – це функціонально важливі конструктивні елементи. Вони забезпечують захист будівель від зовнішніх несприятливих впливів. За складом розрізняють огороджуючу та несучу частини даху. За кон­струк­цією покриття бувають горищні та безгорищні (суміщені).

Горищні покриття мають замкнутий простір між перекриттям та покрівлею, що називається горищем. Його використовують для роз­міщення вентиляційних камер і каналів, трубопроводів, обладнання ліфтів і ін. Горищні покриття частіше проектують скатні (одно-, двох- чи багатоскатні) з ухилом поверхні не менше 10º.

Суміщені покриття об’єднують покрівлю з конструкцією пере­крит­тя. Такі покриття складаються з кількох шарів, кожний з яких має відповідне призначення. Нижній шар є несучою конструкцією по­крит­тя, яку виконують зі збірних залізобетонних панелей.

Для запобігання зволоження утеплювача й інших елементів по­крівлі від парів, що проникають із приміщення та можуть конден­суватись і накопичуватись в покриттях, по поверхні панелей покриття влаштовують пароізоляційний шар із руберойду, толю або бітумної мастики.

Наступний шар покрівлі – утеплювач – забезпечує необхідну теп­ло­ізоляцію приміщень верхнього поверху. Для утеплення викорис­то­вують легкі ефективні матеріали: керамзит, пінобетон, мінераловатяні або скловатяні плити з об’ємною масою 200–500 кг/м³. Утеплювач застосовують у вигляді засипок або плит.

Товщину шару утеплювача покрівлі визначають теплотехнічними розрахунками залежно від температур зовнішнього повітря й примі­щень, а також відносної вологості повітря.

Ухили покрівель при використанні плитного утеплювача однакової товщини влаштовують досипкою з дрібних шматків цього ж мате­ріалу.

Поверх теплоізоляції наносять твердий шар (стяжку) товщиною 15–25 мм із цементно-піщаного розчину марки. Поверхня стяжки по­винна бути добре вирівняна, тому що вона служить основою для на­клеювання гідроізоляційного килима.

Гідроізоляцію, що забезпечує водонепроникність покриття, вико­нують із 3–4 шарів рулонних матеріалів (руберойду, гідроізолу). Кожний шар гідроізоляційного килима приклеюють до основи гаря­чими чи холодними мастиками. Кількість шарів гідроізоляції, марки рулонних матеріалів і відповідних мастик вибирають залежно від при­значення покриття й прийнятих уклонів покрівлі. Верхній захисний шар, що охороняє гідроізоляційний килим від механічних і атмос­фер­них впливів, виконують у вигляді посипок із чистого сухого піску або дрібного скачаного гравію-гальки розміром 3–10 мм, утопленого в по­крівельну мастику.

Профіль даху й систему водовідводу вибирають із урахуванням клімату району будівництва, об’ємно-планувальних рішень, темпе­ра­турного режиму будівлі, вологості повітря, планування й опорядження навколишньої території. У будівлях, висотою до п’яти поверхів, що будуються в районах з кількістю опадів не більше 300 мм у рік, воду відводять із покрівлі через ринви (водостічні труби), розташовані по зовнішніх стінах. Ринви виготовляють із оцинкованої покрівельної ста­лі й кріплять до стіни милицями на відстані 200 мм. Випуск води із труб повинен бути на 200 мм вище тротуару або вимощення. Уздовж карнизів кріплять лотки з оцинкованої покрівельної сталі, які влаш­то­вують із ухилом до ринв.

Зовнішній організований водостік можна застосовувати у випадках, коли ймовірність замерзання води в трубах незначна. В одно- і дво­поверхових будівлях дозволяється скидати воду безпосередньо на землю без устрою ринв. Такий спосіб називають зовнішнім нере­гу­льо­ваним водовідводом. При зовнішньому водовідводі доцільно надавати даху скатний профіль із ухилом до карниза, а видалення води ре­ко­мендується робити вбік дворового фасаду. Винос карнизів при орга­нізованому зовнішньому водовідводі повинен бути не менш 40 см, а при неорганізованому водовідводі – не менше 60 см.

У будинках більше п’яти поверхів відвід води з покрівлі здійсню­ється по водостоках, що проходять усередині будівлі. При внутріш­ньому водовідводі зовнішні стіни закінчуються парапетом висотою 30–60 см. Ухил покрівлі спрямований до водостічної лійки, розта­шо­вуваної в заниженій середній частини будівлі (рис. 3.9).

Гідроізоляційний килим у місцях примикання до водостічної лійки повинен мати знизу додатковий шар склотканини або мішковини, про­соченої мастикою. Цей шар ретельно приклеюється гумовою масти­кою. Сполучення лійки зі стояком потрібно виконувати рухливим і розташовуватися під покриттям. Бажано передбачати підігрів лійки для виключення можливості випадання конденсату в місці її спо­лу­чення, а також у верхній частині стояка. Внутрішні ринви приєд­нують до зливової каналізації й через зовнішній випуск скидають воду в бе­тонні відвідні лотки. Довжину лотка приймають не менше 2,5 м, ши­рину 30–35 см, ухил 4 %.

Дахи будівель можуть обладнуватись рекламними пристроями, вен­тиляційними шахтами, каналізаційними стояками, стійками теле­ан­тен, опорами радіо- й електромережі. На даху розташовують над­будови для виходу на покрівлю, для машинних відділень ліфтів, світ­ло­аераційні ліхтарі.

Р ис. 3.9. Водостічна лійка на даху будівлі: 1– утеплювач покрівлі; 2 – армована стяжка; 3 – притискне кільце; 4 – прийомні ґрати; 5 – гідроізоляційний килим; 6 – багатопустотна панель покриття; 7 – патрубок; 8 – хомут; 9 – чаша сальника; 10 – сальник; 11 – затискне кільце

У місцях примикання до виступаючих над дахом елементів ру­лон­ний килим повинен плавно підніматися по похилій поверхні на висоту не менше 15 см (рис. 3.10).

Рис. 3.10. Примикання покрівлі: 1 – несуча конструкція покриття; 2 – пароізоляція; 3 – утеплювач;

4 – стяжка; 5 – чотиришаровий гідроізоляційний килим; 6 – розчин; 7 – парапетна плита; 8 – патрубок для кріплення огородження

Плити перекриттів такої покрівлі розраховують на навантаження від розташовуваних на ній торговельних приміщень. Виходи на екс­плуа­товані дахи-тераси (рис. 3.11) повинні забезпечувати зручний підйом і швидку евакуацію людей, що перебувають на даху.