2.1.10. Матеріали для підлог

Підлоги складаються з таких елементів: покриття – верхній шар, який сприймає експлуатаційні навантаження та впливи; прошарок – проміжний шар, що служить пружною основою для покриття підлоги; стяжка – основа під покриття підлоги, яка вирівнює поверхню нижче розташованого шару та може створювати необхідний ухил і розпо­ді­ляти навантаження на жорсткий звуко- теплоізоляційний шар за його наявності, а також розподіляти навантаження на ґрунт.

До підлог, залежно від призначення приміщень, висувається низка вимог: міцність матеріалу на стиск, стирання та на дію ударних на­ван­тажень; відповідний естетичний вигляд; бути пожежобезпечними; не виділяти пил; мати антистатичні, антибактеріологічні й інші власти­вості.

Надзвичайно велика кількість факторів, які потрібно враховувати при проектуванні підлог, зумовлюють розмаїття матеріалів для їх улаш­тування.

Стяжки. Для влаштування цього шару підлоги використовують ви­сокотехнологічні сухі будівельні суміші на основі мінеральних в’яжу­чих. Основними компонентами таких сумішей є цемент або гіпс, на­повнювачі (в основному кварцовий пісок), модифікуючі полімерні до­бавки. Саме останні найбільш ефективно забезпечують високі техно­логічні та експлуатаційні властивості: достатню адгезію матеріалу до основи, еластичність суміші, протидіють її саморозтріскуванню, спри­я­ють самовирівнюванню.

Якщо розглядати сухі будівельні суміші як складові системи для влаштування підлог, то їх можна розподіляти на дві групи: 1 – суміші для влаштування стяжки й 2 – суміші для фінішного вирівнювання. Перші можуть містити заповнювачі з фракцією до 8–10 мм і незначну кількість модифікаторів, другі – містять заповнювачі фракції до 0,5– 1,0 мм і значно більшу частину модифікуючих добавок, які забезпе­чують відповідні реологічні, технологічні та механічні характеристики суміші.

Покриття. Особливо ефективне для покриття підлог застосування полімерних матеріалів, вони стійкі проти стирання, мають невелике водопоглинення, досить міцні. Такі матеріали підрозділяються на ру­лонні, плиткові й безшовні.

Лінолеум – рулонний полівінілхлоридний матеріал, його випус­ка­ють на пружній основі, крім того, виготовляється спеціальний тепло- і звукоізоляційний лінолеум на повстяній і пористій основі. Насти­ла­ється лінолеум на тверду основу з приклеюванням або без наклейки. При другому способі мастикою заклеюють тільки шви, а краї за­кріп­люють плінтусами.

Поливінілхлоридні плитки. Застосовують для покриття підлог у великому асортименті за формою і кольором. Такі плитки дозволяють одержувати різноманітні за малюнком і кольором підлоги. Їх при­клею­ють на вирівняну бетонну або асфальтову основу спеціальними клеями і мастиками. У торговельних залах магазинів, вестибюлях їдальнях і кафе застосовують більш зносостійкі кумаронові плитки. Підлоги з кумаронових плиток гігієнічні, добре миються, водостійкі і вогнестійкі.

Монолітні полімерні підлоги. Найбільш гігієнічні і зручні в екс­плуатації монолітні укладальні й наливні безшовні підлоги, що виго­товляються на основі полімерних матеріалів. Такі підлоги влаш­то­вують за допомогою спеціальних укладальних машин або вібро­при­строїв із сумішей пластичної консистенції. Наливні підлоги наносять розпиленням або розливом. Суміші всіх видів монолітних підлог повинні забезпечувати можливість одержання рівної без стиків, на­пли­вів, раковин і шорсткостей поверхонь по всій площі з однорідним кольором. Покриття не повинне відшаровуватися, тріскатися і ви­лу­щуватися. Полімерні наливні покриття влаштовують на основі епо­ксид­них і поліуретанових смол. Крім високої міцності та довго­віч­но­сті такі покриття забезпечують незначне пилоутворення, високі гігіє­нічні й естетичні якості підлог.

Деревинностружкові й деревинноволокнисті плити використо­вують для влаштування підлог по залізобетонних та інших твердих поверхнях. Такі плити виготовляють з деревинних стружок і рослин­них волокон. Для підвищення якості плит у волокнисту масу в процесі виготовлення додають водостійкі й антисептуючі речовини та про­со­чують синтетичними водостійкими смолами або оліями, що виси­ха­ють, і після термічної обробки надають плитам високої твердості.

Для надання поверхні плит різноманітних кольорів, рисунків і фактури їх покривають полімерними плівками, текстурним папером, дерев’яним шпоном, або фарбують емалями.

Кріплять плити на цвяхах, шурупах або приклеюють мастиками. Зберігають такі матеріали у закритих складських приміщеннях, не під­даючи різкому коливанню температури і вологості.

2.1.11. Оздоблювальні матеріали

Керамічні матеріали – знаходять широке застосування для обли­цювання фасадів, внутрішніх стін і підлог будівель торгівлі й гро­мадського харчування. Такі матеріали одержують із глиняних мас способом формування й наступного випалювання. Вироби фасадної кераміки відрізняються невеликою масою, високою міцністю й гарним забарвленням. До таких матеріалів відносяться лицювальна цегла й ка­мені, килимова кераміка, фасадні керамічні плити. Килимова кера­міка являє собою мілкорозмірні тонкостінні плитки різного кольору, наклеєні на паперову основу. Керамічні фасадні плити, залежно від способу їхнього кріплення до стін, підрозділяються на заставні, які вста­новлюються одночасно з кладкою, і приставні, що укладаються на розчині після зведення й осідання стін. За місцем розташування плит­ки діляться на плоскі для облицювання рівних поверхонь, кутові – для облицювання зовнішніх кутів та прорізів і перемичні – для облицю­вання перемичок над віконними й дверними прорізами. Керамічні фа­садні плити повинні мати достатню міцність та морозостійкість.

Для облицювання внутрішніх поверхонь стін приміщень, до яких пред’являються підвищені санітарні вимоги (заготівельні, мийні, сан­вузли душові й ін.), виготовляють глиняні й фаянсові плитки: квад­ратні, прямокутні й фасонні, покриті білою або кольоровою глазур’ю.

Плитки зберігають у закритих приміщеннях, розсортовані за типа­ми, кольорами і сортами.

Для покриття підлог приміщень із інтенсивним рухом – торго­вель­них залів, вестибюлів, сходових площадок, а також підлог вологих приміщень – мийних, душових застосовують керамічні метлаські плит­ки. Вони мають мале водопоглинення, високу механічну міц­ніс­тю на удар і стирання. По виду лицьової поверхні плитки бувають гладкі й шорсткуваті, за кольором – одноколірні й різнобарвні. Плитки виготовляють квадратної, прямокутної, трикутної, чотирьох-, п’яти-, шести- і восьмикутної форми товщиною 10…13 мм.

Лакофарбові покриття застосовують для обробки різних повер­хонь і захисту металевих конструкцій від корозії. Такі покриття явля­ють собою природні або штучні матеріали, до складу яких входять:

• барвник (пігмент);

• в’яжучу речовину, завдяки якій пігмент утворює міцний тонкий шар і втримується на фарбованій поверхні;

• розчинники, які надають лакофарбовому складу необхідну кон­сис­тенцію;

• сикативи – речовини, що прискорюють процес висихання фарб;

• наповнювачі, що додаються для здешевлення складу.

Залежно від в’яжучої речовини фарби виготовляють вапняні, клейо­ві, масляні, казеїнові, емалеві й ін.

Кожний барвник має свій колір. Звичайно застосовують композиції двох і більше фарбників для отримання необхідного кольору.

Пігменти бувають мінерального природного походження: крейда, охра, сурик залізний, графіть; або мінерального штучного поход­жен­ня, які одержують шляхом хімічної переробки мінеральної сировини: білила цинкові, титанові, крон цинковий, ультрамарин, лазур, окис хрому й ін. Органічні пігменти являють собою синтетичні речовини. Вони мають високу барвну здатність, чистоті кольори, світло- і ат­мо­сферостійкі. Найважливіші властивості пігментів: покривальність, ін­тенсивність, світлостійкість. Покривальність (покриваюча здатність) вимірюється затратами фарби на покриття 1 м² поверхні, при яких зни­кає повністю первісний колір. Фарбу з гарної покривальністю на­но­сять на поверхню одним тонким шаром, малопокривльні фарби на­носять у кілька шарів. Інтенсивність або барвна здатність визна­ча­ється в розбілах, тобто в суміші пігменту із крейдою при водних скла­дах або з білилом при масляних складах. Із двох порівнюваних за ін­тенсивністю фарб більше інтенсивною буде та, що приймає в себе біль­шу кількість розбілюючої речовини, зберігаючи при цьому свій колірний відтінок. Свтлостійість – здатність пігменту зберігати свій колір під дією світла.

В якості в’яжучих речовини у фарбах при водяних розчинах засто­совують тваринний і рослинний клеї, рідке й розчинне скло, а при масляних складах застосовують оліфу або оксоль (напівнатуральну оліфу).

Фарби, що містять миш’як, сурму барій, хром, мідь, ртуть і сви­нець, – отруйні, тому їх не можна застосовувати для обробки при­міщень, де зберігаються продукти або приготовляється їжа.

Лаки – розчини різних природних і штучних смол у розчинниках, що висихають. За видом розчинників розрізняють лаки спиртові, ски­пидарні й масляні. Різні склади лаків застосовують здебільшого для оздоблювання дерев’яних поверхонь.

Шпалери призначені для обклеювання стін і стель будівель. За фактурою паперу вони розділяються на гладкі, тиснуті, гофровані. За­лежно від вимог до стійкості поверхні шпалер у процесі експлуатації їх виготовляють:

• стійкі до сухого стирання;

• стійкими до вологого стирання без застосування мийних засобів (вологостійкі);

• стійкими до стирання при застосуванні розчинів мийних засобів (такі, що миються).

Шпалери виготовляють у рулонах шириною рівною або більшою 500 мм. Довжина рулону 6,0…42,0 м. Кожний рулон шпалер упа­ко­вують у полімерну плівку або заклеюють паперовою стрічкою Рулони впаковують у ящики з гофрованого або коробчастого картону. Під час перевезення в контейнерах загортають у два-три шари обгорткового паперу, при далеких перевезеннях – не менш ніж у п’ять шарів.

Контроль якості визначають відповідно до діючих державних стан­дартів за такими показниками:

• стійкість фарбування до впливу світла визначають;

• міцність забілення декоративного покриття;

• руйнуюче зусилля у вологому стані.

Довжину й ширину шпалер замірять металевими лінійками (або ме­та­левими рулетками.

Шпалери зберігають у закритих складах, захищених від атмос­фер­них опадів

Полівінілхлоридні декоративні облицювальні плівки – засто­со­вуються як оздоблювальний матеріал для обробки внутрішніх примі­щень різного призначення з нормальним режимом температури й вологості. Обклеєну поверхню плівки можна мити водою кімнатної температури без застосування, або із застосуванням мийних синте­тич­них мийних засобів і мила.

Залежно від виду поверхонь та способу наклеювання розрізняють плівки без клейового, або з клейовим шаром, на звороті захищеним спеціальним папером.

Залежно від сфери застосування й характеру лицьової поверхні плівку випускають товщиною 0,8…1,1 мм у рулонах шириною 500…1 500 мм, довжиною 6,0…20,0 м. Рулони довжиною до 8,0 м на­мотують лицьовою поверхнею зовні на картонні шпулі внутрішнім діаметром до 100 мм. Плівку довжиною понад 15 м намотують у руло­ни без шпуль лицьовою стороною назовні.

Залежно від виду лицьової поверхні плівки бувають таких типів: одноколірні, різнобарвні з друкованим малюнком, захищеним прозо­рим полівінілхлоридним клеєм, одноколірні й різнобарвні спінені з рельєфною лицьовою поверхнею, різнобарвні зі спіненим друкованим малюнком, захищеним прозорим полівінілхлоридним шаром.

У випадку транспортування при негативній температурі плівку перед застосуванням необхідно витримувати при позитивній темпе­ра­турі не менш доби.

Зберігають плівку при температурі 10…25 °С у горизонтальному положенні на висоті від підлоги не більше 1 м, на відстані не менш 1 м від нагрівальних приладів.

Окрім полівінілхлоридних і паперових основ при виготовленні об­лицювальних плівок, для надання їм підвищеної міцності, проти­по­жежної, хімічної стійкості та інших позитивних властивостей, вико­рис­товують багато інших матеріалів. У якості таких основ може вико­ристовуватись склотканина, тканина на віскозній і змішаній пряжі, бавовняна, а також інші сучасні ефективні матеріали, які широко пред­ставлені на будівельному ринку України десятками торгових марок.

У багатьох випадках склад таких матеріалів і технологія їх виго­товлення не розголошуються, що створює певні проблеми при визначенні їх характеристик.

Загальні принципи, якими слід користуватися при виборі ремонт­них матеріалів:

• нові та існуючі матеріали мають бути взаємосумісними;

• властивості нових матеріалів мають бути кращими за існуючі;

• перевагу слід віддавати тим матеріалам і технологіям, які можна використовувати в осінньо-зимовий період.

[Вгору] [Вниз]