2.2. Коректурні знаки для текстових оригіналів

Коректурні знаки для виправлення текстових оригіналів кількісно складають основний масив усієї системи і, на відміну від знаків для ілюстративних оригіналів, активно ви­користовуються видавничими працівниками.

Поділяються вони на такі групи:

• знаки заміни;

• знаки вставки;

• знаки видалення;

• знаки перестановки;

• знаки зміни проміжків;

• знаки шрифтових виділень та змін;

• знаки виправлення технічних дефектів складання;

• знак відміни зробленого виправлення;

• знаки, що поєднують кілька вказівок.

У табл. І розглянемо графічні накреслення та застосуван­ня цих знаків (останні подаємо у вигляді алгоритму опе­рацій).

2.3. Коректурні знаки для ілюстративних оригіналів

Коректурні знаки для ілюстративних оригіналів не мають нині широкого використання у видавничій практиці. Розроб­лені вони для опрацювання зображальних чорно-білих та ко­льорових елементів видавничого оригіналу (фото, ілюстрацій, карикатур тощо) і повинні використовуватися художніми ре­дакторами, художниками книг, дизайнерами, більд-редакторами. Особливо доцільним видається їх використання для опра­цювання пруфів — пробних відбитків журнальних видань.

Незатребуваність цих знаків зумовлена тим, що зобра­жальні компоненти оригіналу нині опрацьовуються не у дру­карні на спеціальних кліше, а безпосередньо у видавництві чи редакції дизайнером або верстальником за допомогою комп'ютерної техніки. У стандарті «ГОСТ 7.62-90. Знаки для разметки оригиналов и исправления корректурных и проб­них оттисков. Общие требования» коректурні знаки для ілюстративних оригіналів подані в такому переліку:

§ 7. Внесення виправлень редактором і вичитувачем технічного складання

Назва коректурних знаків («коректурні») не повинна вво­дити в оману початківця видавничої справи: їх використання насправді не є виключною прерогативою коректора. Адже всі учасники випуску видання повинні користуватися цими зруч­ними позначками помилок і технічних вад у складанні. Отож редакторські зауваги у коректурі не можуть перетворюватися на листи до колег. З цього приводу М. Тимошик у навчаль­ному посібнику «Видавнича справа та редагування» (ч. 2, К., 2004, с. 16) наголошує:

...Суттєве зауваження щодо форми реалізації редакторських виправлень і вказівок на всіх етапах редакційно-видавничого процесу. Будь-які письмові вказівки редактора іншим учасникам видавничого процесу (оператору комп'ютерного набору, авто­ру, технічному чи художньому редактору) є недоречними, оскільки на книжкових шпальтах для цього немає місця. [...] Незнання... знаків (коректурних — Т. К.), чи невміння ними ко­ристуватися (незалежно від того, є у видавництві коректорська служба чи немає), однозначно характеризуватиме низький про­фесійний рівень працівників такого видавництва...

Отже, техніка внесення виправлень редактором і, додамо, вичитувачем заснована на положеннях традиційної коректу­ри із застосуванням коректурних знаків. Однак, ця техніка має певні особливості, а значить потребує окремого розгляду.

Передовсім наголосимо: мовлене у цьому підпункті сто­сується опрацювання авторського оригіналу та вичитування технічного складання.

Редактор і вичитувач користуються класичними коректур­ними знаками, алгоритми використання яких вище були де­тально розглянуті. Проте вони використовують меншу кількість коректурних знаків і не дублюють їх на берегах відбитка. Не дублюють, оскільки редактор і вичитувач здійснюють виправлення безпосередньо в тексті. Тож інтервал між рядками у роздруківці повинен бути подвійним — для зручності та читабельності виправлень.

На береги оригіналу виносять тільки вставки великого об­сягу, які не можна помістити між рядками. Від таких записів ведуть лінії зі стрілками, вказуючи на необхідні місця вставок. У разі, якщо вставка велика за обсягом і не може поміститися на березі сторінки оригіналу, то до сторінки доклеюють т. зв. «фартушок» — папірець, на якому написаний текст вставки. Доклеювати «фартушок» слід неподалік від речення чи абза­цу, де необхідно вставити фрагмент. Біля тексту на «фартуш­ку» ставлять коректурний знак вставки (рядка чи тексту) і повторюють його в авторському оригіналі чи техскладанні.

Як відомо, опрацьовуючи оригінал, редактор активно контактує з автором: погоджує й уточнює формулювання, їх скорочення, доповнення, перестановку тощо. Частини тексту, що потребують обговорення з автором, потрібно позначати спеціальним коректурним знаком і, продублювавши його на березі зі знаком питання, поруч простим олівцем написати запитання до автора. На таких сторінках оригіналу, готую­чись до зустрічі з автором, варто зробити закладки — це зе­кономить час на їх пошук.

Далі, у табл. З, наводимо типові операції виправлень, які здійснюють редактор і вичитувач, а також відповідні цим операціям коректурні знаки.