§ 1. Поняття про техніку коректурних знаків

У книжковому видавництві в ході редакційно-видавничо­го процесу коректуру тримають фактично одночасно автор, редактор і коректор, причому останній зводить до «спільного знаменника» виправлення своїх колег. Після цього виправле­ний коректурний відбиток потрапляє до оператора, який вно­сить виправлення в комп'ютерне складання.

Щоб уникнути зайвих описових пояснень, зекономити час оформлення опрацьованої коректури, всім, хто її читає, не­обхідна спеціальна система позначень тих чи інших вказівок і виправлень. Вона існує і називається коректурними знаками.

Отже, коректурні знаки — це умовні графічні знаки, які застосовують для розмітки оригіналів та виправлення різно­типних помилок у коректурних відбитках.

1.1. Первинний опис системи коректурних знаків

Необхідність системи коректурних знаків така ж очевид­на, як і, скажімо, потреба в системі знаків дорожнього руху: обидві вони застерігають від непорозумінь, неузгодженості та неоднозначності дій учасників ситуації. Коректурні знаки до­водять до автоматизму сприйняття конкретних рекомен­дацій, подають їх у лаконічній і доступній для усіх працівників формі — вони мають загальнообов'язковий і за­гальнозрозумілий характер.

Початкуючі видавці, засвоюючи систему коректурних знаків, скаржаться, що вона занадто велика й важка для запам'ятовування. На перший погляд, у цьому є своя рація: сис­тема коректурних знаків налічує понад 180 знаків, за допомо­гою яких можна виконувати майже 60 операцій (!). Згодом, із практикою, приходить усвідомлення того, що коректурні зна­ки не ускладнюють, а, навпаки, полегшують співпрацю учас­ників редакційно-видавничого процесу.

У системі коректурних знаків деяким операціям виправ­лення відповідає лише один знак, наприклад, операціям вирівнювання проміжків між словами чи розділення проміжком слова, складеного разом. Іншим операціям відповідає десяток, а то й більше знаків: складанню шрифтом іншого накреслення — 10; заміні літери (знаку) — 17; заміні складу, слова, рядка — 19. Отож, здавалося б, чи не краще бу­ло б звести до мінімуму знаки для тих чи інших операцій — до двох-трьох замість десятка. Насправді, кількість знаків раціонально продумана. Вона пов'язана з частотністю вико­нання виправлення певного типу: чим частіше доводиться йо­го виконувати,— тим більше знаків для нього розроблено.

До речі, стверджують коректори-професіонали, знаків ча­сом ледве вистачає, щоб позначити усі помилки. Приміром, особливо «брудними» бувають коректури після сканування, адже не всі літери та інші знаки у тексті сканер розпізнає пра­вильно. Тоді коректори використовують не тільки спеціальні коректурні знаки, а й вигадують власні. Хоча останнє перебу­ває поза нормами техніки коректури.

Таким чином, кількість знаків, що відповідають певному типу виправлень, і частотність їх використання зумовлені по­ширеністю відповідної помилки. Простежуючи частотність використання знаків у порядку від найбільш до найменш час­тотних отримуємо їх «рейтинг популярності»:

• знаки для виправлення окремих букв (і друкованих знаків взагалі);

• знаки для виправлення слів і частин слів;

• знаки для шрифтових виправлень;

знаки для виправлень помилок у розташуванні рядків та ін.