4.3. Типи коректорського читання

Тип (від грец. гуроз — відбиток, форма, зразок) — модель для групи предметів; форма чого-небудь; розряд чи категорія об'єктів, що мають спільні риси. Коректорське читання не є одноманітним у всіх виробничих випадках, але певні процеси у ньому є повторювані й підлягають класифікації.

У залежності від виду опрацьовуваних відбитків, завдань даної коректури, суті зроблених виправлень, застосовуваної методики, виділимо три типи коректорського читання:

• зчитування;

• вичитування;

• звіряння.

Розглянемо кожен із них окремо.

Зчитування — зіставлення відбитків технічного складання з авторським оригіналом, що був відредагований редактором. Зчитуванню передують такі процеси: зданий автором оригінал читає й редагує редактор. Зроблені ним виправлен­ня вносить в електронну версію оператор комп'ютерного складання, після чого роздруковує коректуру техскладання для коректорату — провести зчитування. Отже, мета зчиту­вання — виявити розбіжності технічного складання (і його актуальної електронної версії) та авторського оригіналу, з яким попрацював редактор.

Зчитування — важлива ланка редакційно-видавничого процесу, адже пропущені на цьому етапі помилки можуть бу­ти виявлені редактором чи автором вже у зверстаних шпаль­тах, а то й взагалі перейдуть у видрукувану книгу.

При зчитуванні виправляють перекручені (бо не правиль­но прочитані) оператором комп'ютерного складання форму­лювання, виявляють пропуски, роблять відповідні вставки.

Вичитування. Суть цього терміну та його місце у фаховій термінології нині потребують корекції. Раніше вичитуванням ^вважалася підготовка авторського оригіналу до складання У Друкарні, і через те воно не належало до власне коректури. •* Цього приводу А. Почечуєв у книжці «Вичитка рукописи» (М., 1955, с. 7) писав:

Деякі автори посібників з коректури відносять вичитування до коректури. Це не правильно, тому що мета коректури — перевірка відповідності складальної форми оригіналу, а мета ви­читування [...] — підготовка оригіналу до складання в інтересах зручності читання майбутньої книжки та зменшення виправлень у складальній формі.

Вичитування, з одного боку, близьке до роботи редактора (контроль стилістичних огріхів, суперечностей та ін.), з іншого — тяжіє до роботи технічного редактора (шрифтова розмітка в тексті у процесі читання рукопису).

У видавництвах і редакціях на вичитування відбирали найдосвідченіших із коректорів. їх називали не коректорами, а вичитувачами. Рядові коректори читали гранки, верстку, звірку, маючи під руками оригінал, що пройшов редакційну обробку. Якщо вичитування було проведене добросовісно, то робота над коректурними відбитками зводилася до власне зіставлення їх з оригіналом, виловлювання випадкових і технічних помилок.

Робота ж вичитувача була складнішою та відповідаль-нішою. Про неї Л. Жданович у книжці «Как подготовить рукопись к набору. В помощь автору, редактору, литработнику и корректору» (Ростов-на-Дону, 1950, с. 49) висловився так:

Зовсім інше становище у вичитувача: жодних документальних джерел у нього немає, звірити опрацьовуваний текст йому ні з чим, а обов'язки у нього значно багатогранніші та складніші, ніж у коректора. Маючи під рукою тільки оригінал, нерідко «си­рий», недостатньо відшліфований автором, а інколи до того ж недостатньо відредагований, вичитувач залишається сам на сам, йому доводиться проявляти більше ініціативи та само­стійності.

Що ж, і нині вичитування не перестало бути настільки відповідальним. Але в сучасній видавничій справі воно не відрізняється так різко від власне коректури, бо вже не пере­дує складанню в друкарні. З огляду на це, можна вважати: ви­читування — наскрізне читання коректурного відбитка, під час якого виправляють правописні помилки, порушення уніфікації написань і шрифтових виділень, технічних правил складання та верстання.

Вичитування нині є основним типом коректорського чи­тання. Це — найдетальніше опрацювання відбитків. Особли­во виразно домінує воно в коректурі періодичних видань, оскільки, приміром, у щоденних газетах відбитки ґрунтовно читають здебільшого тільки один раз.

Вичитування проводять у техскладанні та зверстаних шпальтах. При випуску книги коректуру вичитують кілька разів: як правило, один раз у технічному складанні після зчи­тування і далі двічі (чи більше) — у зверстаних шпальтах. Шляхом вичитування досягається готовність видавничого оригіналу до останньої звірки та підписання «у друк».

Звіряння — контроль, під час якого перевіряють наявність виправлень помилок, помічених у попередньому коректурному відбитку. Відбувається звіряння таким чином: коректор, зази­раючи у попередню виправлену коректуру, послідовно, вип­равлення за виправленням, знаходить відповідні місця у ново­му комплекті — і запевнюється, що помилки справді усунуті, а зроблені редакторські вказівки були виконані правильно. Якщо ні, — позначає виправлення знову, але вже у новому комплекті коректури.

Звіряння може викопуватися кілька разів протягом ре­дакційно-видавничого процесу — фактично на всіх його ета­пах. Адже під час опрацювання коректурних відбитків над­звичайно важливо не тільки знайти і позначити помилки в них, а й простежити (власне звірити), чи усі вони насправді виправлені у комп'ютерному складанні оператором. На прак­тиці трапляються непоодинокі випадки, коли редактор чи ко­ректор позначив у відбитку помилку чи дав певну вказівку, а оператор комп'ютерного складання її чи не зрозумів, чи про­пустив через неуважність. Ці недоліки виявляють під час звіряння-перевірки.

Як правило, коректорське читання проводять у ком­бінаціях його типів: опрацьовуючи, наприклад, дру­гий комплект зверстаних шпальт, коректор спочатку звіряє його з першим, виправленим, а потім переходить до вичитування.