Свято-Троїцький кафедральний собор
Свято-Троїцький кафедральний собор – однокупольний храм, пам’ятник архітектури побудований у 1893 році. За Радянської влади використовувався як архів. У 1998 році за клопотанням архиєпископа Іоасафа рішенням голови Івано-Франківської облдержадміністрації Михайла Вишиванюка собор передано Івано-Франківській єпархії УПЦ Київського Патріархату.
За поточний період у соборі проведені ремонтно-реставраційні роботи, розписано храм, встановлено іконостас.
Настінний розпис виконав митець Василь Чопик з бригадою помічників. Іконостас двоярусний, різьблений, золочений.
При соборі діють хори: Архиєрейський (мішаний) – диригент Михайло Замрозевич, заслужений працівник культури України та кліросний (чоловічий) – диригент Марія Юзюк. Для вивчення Закону Божого при Свято-Троїцькому кафедральному соборі діє недільна школа. Заняття проводяться щосуботи, початок о 14-й годині.
При соборі діє видавниство духовної літератури.
Щоденно у соборі звершується богослужіння.
Церква св. Обручника Йосифа
Церква була побудована на кошти місцевих залізничників. Вона належить до УГКЦ. Настоятелем є отець Іван Луцький.
Костел Христа Царя
У 1937-1939 рр. польська громада Княгинена-Гірки побудувала у модерному стилі римо-католицький костьол, який в незакінченому вигляді в післявоєнний час використовувався як складські приміщення облкниготоргу. Настоятелем є отець Казимир Галімурка.
Храм Матері Божої Неустанної Помочі
Редемптористи в Івано-Франківську
28 січня 1920 р. Редемптористи відкрили нову станицю у м. Станіславові. Це був другий, після Збоїськ, осередок в Україні. О. Йосиф Схрейверс і о. Миколай Чарнецький приїхали на запрошення єпископа-ординарія Григорія Хомишина. Вони оселилися в семінарії, де єпископ надав їм кілька кімнат і визначив час користування каплицею та їдальнею. Владика Хомишин віддав редемптористам під опіку церкву св. Йосифа в західній частині міста. Праця в парафії не зовсім відповідала духові Чину, оскільки там не було можливості займатися місійною діяльністю; тому редемптористи розпочали старання про побудову власного монастиря.
Влітку 1920 р. спільнота переселилася із семінарії до нового дому на вул. Панській, 9. Це був гарний будинок з дев'ятьма кімнатами та невеликим садом. Однак церква, якою опікувалися отці, була досить далеко від монастиря. Тому в 1925 р. куплено новий дім, в центрі міста на вулиці Голуховського, 61, який був сталим помешканням редемптористів аж до початку війни. З часом було заплановано збудувати велику каплицю на 1000 осіб. Завдяки підтримці владики Хомишина проект вдалося реалізувати протягом одного року. 2 серпня 1927 р., на свято св. Альфонса, в присутності великої кількості людей, що зійшлися з цілого міста й околиць, владика Григорій Хомишин посвятив нову каплицю.
Дім у Станіславові мав статус місійного дому Львівської Віцепровінції Чину Найсвятішого Ізбавителя. При ньому було створено школу місіонерів, якою керували о. Й. Де Вохт і о. Г. Кінзінгер. Звідти редемптористи виїжджали на місії. Монастир став також осередком Архибратства Матері Божої Неустанної Помочі в Станіславській єпархії. У каплиці перебувала ікона МБНП, тому сюди приходило багато прочан. Отці обслуговували всіх, хто до них приходив: відправляли для них Літургії, виголошували проповіді, сповідали. Самовіддана праця отців приваблювала до каплиці міську інтелігенцію. Хоча спочатку ці люди приходили лише з цікавості або навіть із критичним ставленням, згодом вони ставали ревними християнами. Петро Мельничук писав в своїх спогадах: "Приємно було побачити, як суддя чи адвокат, лікар чи професор в ніч перед великими святами молились перед Святими Тайнами". Велика кількість прочан, що відвідували невеличкий храм, потребувала більшого місця для молитви. Тому о. М. Ван де Мале, ігумен дому, збудував перед каплицею так звану "Люрдську печеру" - своєрідну "каплицю" під відкритим небом.
У 1945 р., з приходом радянської влади, діяльність редемптористів у Станіславові було припинено. Монастир перетворили в дитячу лікарню, а каплицю - у громадську лазню. Лише через п'ятдесят років, коли розпався Радянський Союз і в Україні визнано свободу віровизнання, отці знову змогли повернутися до міста, яке тепер називається Івано-Франківськ.
15 травня 1993 р. на окраїні міста було посвячено хрест. Відправу очолили владики Іреней Білик і Софрон Дмитерко. 4 липня 1993 р. о. Микола Гнатишак розпочав відправляти Богослужіння біля посвяченого хреста, а згодом стараннями о. Івана Білика там постала дерев'яна капличка. Наріжний камінь нової церкви було посвячено в кінці серпня того самого року. Тепер, коли з'явилися нові можливості розвивати свою діяльність, отці ревно працюють на духовних нивах Івано-Франківська, регулярно проводячи місії та реколеції.
22 грудня 2004 року на свято Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії відбулося посвячення храму владикою Софроном Мудрим.
На даний час в Івано-Франківську служать п’ять отців: о. Микола Бичок (ігумен монастиря та настоятель церкви), о. Юрій Меуш (вікарій монастиря та церкви), о. Микола Гнатишак (сотрудник), о. Володимир Юркевич (сотрудник), о. Петро Ковальчук (місіонар) і також проживають 2 брати-монахи: бр. Ярослав Тарнавський і бр. Гнат Олексів.
В церкві знаходиться копія ікони Матері Божої Неустанної Помочі.
Історія ікони
Була колись на Сході в місті Антіохії стародавня ікона Божої Матері. За давнім переказом, цю ікону малював святий апостол і євангелист Лука. Він відтворив на ній справжні риси Божої Матері.
У першій половині V століття цариця Пульхерія перенесла цю ікону до Царгорода та збудувала для неї церкву, яку назвали Одиґітрією, тобто Провідницею. Згодом почали так називати і саму ікону. Її вшановували не тільки в столиці - слава її поширилась на весь Схід. Згодом ікону почали відмальовувати, а копії під ім'ям Одиґітрії, або Провідниці розійшлися по всьому світу. На Русь теж потрапили деякі ікони, наприклад, Смоленська Страсна.
1453 року турки здобули Царгород і разом з іншими пам'ятками християнської старовини спалили й ікону Одиґітрії.
Пропала ікона, але збереглися її копії. Однією з таких копій є й наша ікона Матері Божої Неустанної Помочі. Зі збереженого донині опису справжньої Одигітрії можемо стверджувати, що ці обидві ікони були схожими. Про початок існування нашої ікони не знаємо нічого. Перші відомості про неї з’явилися в одній з церков на острові Крит. Як сама Одигітрія, так і її копія були у великій шані й славились чудами. У 1496 році, коли Царгород уже був зайнятий турками, а острів Крит залишався в руках християн, якийсь купець, острів'янин, проник одного разу до церкви, викрав ікону та заховав на своєму кораблі між крамом, аби продати десь за морем. Так Боже Провидіння використало цього грабіжника, щоб врятувати ікону від бусурманів, що опісля зайняли острів.
Купець поплив до Італії. В дорозі почалася така буря, що тільки чудом, завдяки Пречистій Діві Марії, він врятувався. Через рік прибув до Рима, столиці християнства, і почав спродувати свій крам. Та раптом важко занедужав, так що мусів перебратися до оселі свого приятеля, де й помер.
Перед смертю збагнув свій гріх, покаявся сердечно та просив приятеля, щоби віддав ікону до якоїсь церкви для загального вшанування. Приятель пообіцяв це зробити, однак, піддавшись намові своєї дружини, не додержав обітниці. Не допомогло і те, що Пречиста раз у раз з'являлася уві сні, нагадуючи, щоб повернув Їй ікону. Врешті попередила, що за кару він невдовзі помре. Так і сталося. Але це не зломило опору жінки. Аж одного разу явилась Божа Мати малій донечці тієї вдови та промовила: "Скажи мамі, що Мати Божа Неустанної Помочі наказує віддати ікону до церкви. Якщо не послухаєте, всі помрете." Тоді вдова злякалася й виконала волю Божої Матері. 27 березня 1499 року урочисто, в присутності багатьох людей перенесено ікону до церкви св. Матея, що стояла на Есквілинській горі та належала монахам чину св. Августина. З того часу впродовж 300 літ ікона залишалася у церкві св. Матея, що була відтоді улюбленою святинею римського народу. Діялись там численні чуда. У 1793 році в Римі почалися заворушення. Церкву св. Матея зруйновали а монахи розійшлися по світу. У цій хуртовині ікона зникла, і лише через 70 літ її віднайшли під вівтарем однієї з каплиць. Святіший Отець Папа Пій IX віддав ікону під опіку Отцям Редемптористам, що мали церкву неподалік від місця, де розміщувалась колись церква св. Матея. Відтоді щораз більше поширюється вшанування ікони Матері Божої Неустанної Помочі в світі, а сама Божа Мати винагороджує людей численними чудами. І що ще цікаво: не тільки сама римська ікона має таку чудесну силу, але також її копії - скрізь, де вони знаходяться.
Копія ікони у Івано-Франківську.
28 січня 1920 р. редемптористи (о. Йосиф Схрейверс і о. Миколай Чарнецький) відкрили нову станицю у м. Станіславові. Спершу отці проживали в семінарії, згодом купили місце з невеличким будинком і добудували монастир. Оскільки біля монастиря не було храму, всі богослужіння відбувалися в монастирській каплиці. Дуже багато людей приходили до каплиці, бо саме тут перебувала копія ікони МБНП.
Історія цієї ікони сягає передвоєнних часів. 1945 року з приходом радянської влади, діяльність редемптористів у Станіславові було припинено. Всі речі, які були в монастирі, люди взяли додому на переховування. 1993 року, з приходом свободи для УГКЦ, редемптористи повернулися до міста, яке вже називається Івано-Франківськ. Оскільки монастир був вщент зруйнованим, і на тому місті вже збудували пологовий будинок – отці почали замислюватися над побудововою нового монастиря.
Місто виділило місце для монастиря на вулиці Об’їздній (теперішня В.Івасюка). Коли розпочалась будова монастиря, о. Микола Гнатишак (на той час настоятель монастиря) почав розшукувати речі, які, можливо, збереглися після 1945 р. Та найбільше турбувало отця одне питання: чи збереглися ікони. З плином часу, вдалося зв’затися з людьми, які переховували монастирські речі в своїх домівках. Було віднайдено розп’яття Христове, декілька ікон, серед яких була ікона МБНП. Треба було більше, ніж півстоліття, щоб ікона Матері Божої Неустанної Помочі повернулася назад до монастиря отців редемптористів.
Знаючи розповіді стареньких отців про те, що ця ікона була дуже шанована в Станіславові, отець Протоігумен Василь Іванів та отець Ігор Колісник в жовтні 2009 р. відвезли цю ікону до м. Рима до оригіналу ікони Матері Божої Неустанної Помочі. У Римі в церкві св. Альфонса ця ікона перебувала впродовж одного місяця, і була діткнута до оригіналу ікони МБНП.
24 квітня 2010 р. ця ікона була урочисто перенесена до храму, який сьогодні і носить ім’я Матері Божої Неустанної Помочі.
Молитва до Матері Божої Неустанної Помочі
О Мати Неустанної Помочі! Ти розподіляєш всілякі ласки, що Бог нам, нужденним, дає; і зробив Тебе Господь такою могутньою, такою багатою, такою доброю для того, щоб Ти нам у нашій нужді допомагала. Ти Заступниця найнужденніших і найзанедбаніших, що шукають у Тебе захисту. Тож прийди мені на допомогу, коли Тебе про це благатиму. У Твої руки віддаю своє вічне спасіння, Тобі доручаю свою душу. Зарахуй мене до своїх найвірніших слуг, прийми мене під свою опіку, і цього мені достатньо. Якщо Ти мені допомагатимеш, нічого не боятимусь, ані своїх гріхів, бо Ти випросиш мені їхнє прощення, ані злих духів, бо Ти могутніша від пекла, ані навіть самого Судді Ісуса Христа, бо однієї Твоєї молитви достатньо, щоб Його ублагати. Боюся тільки, щоб я через своє недбальство не забував(ла) звертатися до Тебе, і через це не загинув(ла). О володарко моя, виблагай мені відпущення моїх гріхів, любові до Ісуса, допоможи мені витривати в доброму до кінця і завжди звертатися до Тебе, о Мати Неустанної Помочі. Амінь.
Копія ікони Матері Божої Неустанної Помочі знаходиться у храмі за престолом. Ікона буде виставлятися на почитання кожної останньої неділі місяця та у великі й Богородичні свята.
При храмі діють такі спільноти парафії :