3.2. Розвиток інвестиційного кредитування інноваційних проектів і програм.

Сучасний стан розвитку вітчизняної економіки характеризується відсталою технологічною базою, низьким рівнем продуктивності праці, високою ресурсомісткістю та енергомісткістю виробництва тощо. Не випадково Україну все частіше зараховують до технічних аутсайдерів світової спільноти. Все це є наслідком вкрай низької інноваційно-інвестиційної активності – провідного чинника підвищення конкурентоспроможності та серйозною перешкодою в умовах зростання відкритості економіки та долучення країни до процесів глобалізації. Саме тому проблеми банківського інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку вітчизняної економіки є актуальною на часі. Додаткової актуальності проблемі надає те, що науково-технічний прогрес перетворився сьогодні на вирішальний чинник економічного і соціального розвитку будь-якої країни. Він відіграє ключову роль у вирішенні всіх проблем економічного, соціального, екологічного, культурного і навіть політичного розвитку. Широкомасштабне використання вітчизняних та світових, наукових і технічних досягнень, новітніх технологій сприяє зростанню випуску продукції, а результати наукового пошуку прискорюють темпи економічного зростання. У цьому зв’язку пошук механізмів стимулювання взаємодії банківського капіталу та інновацій як гарантів забезпечення стійкого економічного зростання в Україні є винятково актуальним.

Метою дослідження даного підрозділу є виявлення основних системних взаємозв’язків банківської системи і ринку інноваційних інвестицій в процесі забезпечення економічного зростання. Ми стверджуємо, що реалізація ролі, функцій і принципів фінансово-кредитного забезпечення інноваційної діяльності здійснюється на ринку інноваційних інвестицій, який опосередковує кожний етап інноваційної діяльності. Ринок інноваційних інвестицій є складним механізмом функціонування грошових ресурсів, кругообіг яких створює умови для формування і спрямування коштів з метою досягнення ефекту й одержання доходу. У нашому дослідженні ринок інноваційних інвестицій розглядається як система суб’єктів економіки (продавців інвестицій, споживачів інвестицій, що здійснюють інноваційну діяльність, організаційних і інформаційних посередників) та їх відносин, метою яких є залучення (мобілізація) розрізнених інвестиційних ресурсів, перетворення їх у конкретні інвестиції і вкладення останніх у найбільш ефективні інноваційні проекти. Ступінь розвиненості ринку інноваційних інвестицій напряму пов’язаний з кількістю інвестиційних інститутів, що спеціалізуються в інноваційній сфері, їх потужністю (обсягом активів), розгалуженістю, структурою та обсягом операцій, можливостями акумуляції інвестиційних ресурсів.

На нашу думку, одними з основних суб’єктів ринку інноваційних інвестицій, що забезпечують фінансово-кредитну підтримку всього циклу інноваційної активності, є банківські установи. Банківський ринок і ринок інноваційних інвестицій – це підсистеми ринку позичкового капіталу, які здійснюють взаємний вплив одна на одну, що має суб’єктно-об’єктний характер (банки є суб’єктами, що безпосередньо впливають на ринок інноваційних інвестицій, який, у свою чергу, являє собою об’єкт – тобто частину сфери діяльності банківської галузі). Участь банків у функціонуванні ринку інноваційних інвестицій являє собою потужний чинник впливу на інвестиційні відносини в інноваційній сфері.

Крім того, банки відіграють роль найпотужніших інформаційних процесорів ринку інноваційних інвестицій. Місце банків в економічному інформаційному полі є унікальним, оскільки вони поєднують у своїй діяльності комплекс послуг, який забезпечує найтісніший контакт з економічними суб’єктами, що обслуговуються, – підприємствами-інноваторами. Саме тому банки стають власниками інформації про учасників інноваційних відносин, якісні і кількісні характеристики якої недосяжні для інших інвестиційних посередників. Завдяки цьому банківська сфера відіграє роль сегмента інституціональної структури ринку інноваційних інвестицій, що має пріоритетне значення у вирішенні двох найважливіших завдань існування ринку інноваційних інвестицій в цілому: зниження гостроти проблеми асиметрії інформації та оптимізація характеристик пропозиції інвестиційних ресурсів відповідно до динаміки характеристик попиту на них.

Найбільш актуальним для вирішення завдання підвищення активності банків як інформаційних посередників на ринку інноваційних інвестицій є створення в Україні системи бюро кредитної інформації (бюро кредитної історії) з метою використання їх не тільки як центрів акумуляції і збереження інформації про кредитну історію інноваційно активних позичальників, але і як джерела інформації про інноваційні проекти і інвестиційні пропозиції. Крім того, на наш погляд, було б доцільним створення додатково до кредитних бюро ще і системи аналітичної обробки інформації, єдиного всеукраїнського центру рейтингових і експертних оцінок. Ми з’ясували, що сьогодні в Україні практично цілком відсутня ефективна система експертних, аналітичних і рейтингових агентств, яка була б здатна задовольняти запити учасників ринку інноваційних інвестицій. Кредитні бюро в більшості випадків можуть стати лише джерелом інформації, придатної до подальшого аналізу. Крім того, комерційні банки здатні застосовуватися в ролі інвестиційних консультантів, що виконують вкрай необхідні в поточних умовах функції інвестиційних «перекладачів» і систематизаторів інформації. Іншими словами, банки можуть попередньо обробляти інформацію, що надходить від підприємств-інноваторів як потенційних реципієнтів капіталу, систематизувати її, а вже потім передавати в кредитні бюро.

Ми дослідили, що в процесі ціноутворення на ринку інноваційних інвестицій банки здійснюють більш суттєвий вплив на норму процента, ніж інші посередники, оскільки мають великі можливості щодо формування імпульсів зміни норми процента монетарного характеру, а також внаслідок того, що саме банківська ставка процента загальновизнано є базовим регулятором у сучасній економіці, відіграючи роль ціни інвестиційних ресурсів. Вона виражає співвідношення між попитом на інвестиційні ресурси і їх пропозицією, є інструментом регулювання попиту на ринку інноваційних інвестицій і використовується при оцінці інноваційних проектів. Вихідною причиною її існування є об’єктивна обмеженість капіталу, що змушує суб’єктів економіки у своїх розрахунках враховувати цей факт. Однак зв’язок процентної ставки і попиту на ринку інноваційних інвестицій не може розглядатися як жорстко детермінована залежність з таких причин: висока невизначеність одержання ефекту від інвестиційних вкладень в інноваційні об’єкти для того, щоб впливати на попит у рамках ринку інноваційного інвестування, зміна процентної ставки повинна перевищити певний поріг чутливості; процентна ставка може впливати на попит, що формується на ринку інноваційного інвестування, через відмінності в характеристиках інноваційних проектів; вплив норми процента втрачає (збільшує) своє значення в умовах зростання (падіння) числа суб’єктів ринку інноваційних інвестицій з високою забезпеченістю власними коштами; психологічно для суб’єктів ринку інноваційного інвестування часто більш важливими є прогнозні значення і динаміка процентної ставки, ніж її поточний рівень; крім норми процента і граничної ефективності інвестиційних вкладень, інвестори враховують також і прогнозований рівень їх ліквідності.

Ми дійшли висновку, що суттєвим є вплив банків на структуру ринку інноваційних інвестицій через співвідношення між його кредитною і фондовою складовими. Як підкреслювалось у підрозділі 2.2., інвестиції в цінні папери характеризуються набором серйозних ризиків, але мають незрівнянно вищу ліквідність за умови наявності розвинутого вторинного ринку, виявляються органічним доповненням кредитної частини інвестиційного портфеля банків. У цьому випадку на перший план виходить проблема визначення інвестиційної частини ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів обслуговує не тільки потреби виробництва. Відірваний від реального капіталу і здатний до самостійного обігу, фіктивний капітал створює умови для використання його в спекулятивних цілях навіть у випадку з цінними паперами, що випущені для задоволення потреби в інвестиційних ресурсах. Вкладення в цінні папери є інвестиційними тоді, коли заощадження з їх допомогою беруть участь у процесі забезпечення виробництва інвестиційними ресурсами.

На наш погляд, основними характеристиками ринку інноваційних інвестицій, що здійснюють найбільший вплив на банки, варто вважати: попит на даному ринку, норму процента і конкуренцію з боку небанківських посередників даного ринку. Ці чинники є екзогенними відносно до банківського бізнесу і впливають на такі мікроекономічні параметри діяльності банків, як специфіка активних операцій, структура банківського портфеля, його рентабельність тощо.

На основі аналізу опрацьованої літератури, ми зробили висновок, що перехід до інноваційної моделі розвитку економічних систем призвів до прискорення темпів заміни основного капіталу, зростання витрат на високотехнологічні інвестиції, усвідомлення необхідності якісних змін у виробництві на основі інновацій, що в свою чергу призвело до різкого зростання обсягу необхідних інвестиційних вкладень при незначному скороченні їх середніх строків окупності [37,С.10]. Однак більшість новостворених інноваційних компаній мають малі або середні розміри і позбавлені доступу до ринку цінних паперів, що певною мірою пояснює неможливість задоволення всіх інвестиційних потреб інноваційного сектору економіки через механізми ринку цінних паперів або державного фінансування. І тому саме банківські кредити, незважаючи на розвиток системи венчурного фінансування, виявляються сьогодні суттєвим чинником зростання багатьох інноваційно активних компаній на початковому етапі їх розвитку. Крім того, здатність до кредитної емісії робить банківську сферу унікальним регулятором обсягу доступних для інвестування коштів у короткостроковому періоді.

Необхідно наголосити на тому, що фінансово-кредитне забезпечення інноваційного розвитку охоплює три головні елементи: державне фінансування, тобто фінансування інноваційної діяльності суб’єктів господарювання на безповоротних засадах за кошти бюджету і позабюджетних фондів з дотримання суворого режиму економії; самофінансування - це використання в інноваційних цілях власних фінансових ресурсів і банківське кредитування – фінансування банківськими кредитами інноваційної діяльності. Сучасне виробництво вимагає значних витрат на науково-технічні розробки, впровадження їх результатів, і в багатьох випадках цей тягар є непосильним для окремих суб’єктів господарювання в умовах жорсткої конкуренції. Водночас саме інноваційна складова є головним джерелом суспільного прогресу.

Аналіз показників, що характеризують сучасні інноваційні процеси в економіці України, свідчить про наявність сукупності усталених негативних тенденцій у цій сфері. Інноваційна активність промислових підприємств стабільно знижується. За наявними оцінками, на сьогодні в Україні налічується не більше 15% інноваційно активних підприємств, тоді як у країнах „Великої сімки” їх кількість становить 70-80% [18,С.215]. Загальну картину інноваційних процесів у країні характеризують практично п’ять видів економічної діяльності: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, машинобудування, легка промисловість, металургія та металообробка, хімічна та нафтохімічна промисловість. В Україні переважає здебільшого один напрям інноваційної активності суб’єктів господарювання – впровадження нових технічних засобів з метою розширення асортименту продукції. Загальний рівень фінансування інноваційної діяльності в українській економіці має тенденцію до падіння. Хоча експерти звертають увагу на те, що ціла низка конкурентоспроможних вітчизняних розробок уже сьогодні могла б потужно вийти на світовий ринок, серед них: технологія і комплекс апаратури для зварювання живих тканин при хірургічних операціях; поліорганосилоксинові адсорбенти; вітчизняні антибіотики – циклоспорини; одержані на основі вітчизняних технологій титанові сплави; надтверді матеріали та інструменти на їх основі [78, С.20-22]. На нашу думку, найраціональнішим для інноваційного розвитку України є застосування стратегії запозичення, що повинна реалізовуватись шляхом нарощення інноваційного потенціалу України на заздалегідь визначених державою пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу із запозиченням досвіду (технологій) інших країн, насамперед – держав Євросоюзу.

Необхідно наголосити на тому, що управляння пріоритетними напрямами НТР найбільш яскраво проявляється через реалізацію науково-технічних програм, а саме [36,С.300-309]: екологічно чиста енергетика та ресурсоощадні технології; прилади комплексної автоматизації; система зв’язку; нові речовини і матеріали; наукові проблеми розбудови державності України; виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції; охорона здоров’я людини; охорона навколишнього природного середовища. В межах даних програм розробляються відповідні проекти, у процесі їх формування помітно зросла вимогливість до значимості і результативності проектів, що були включені до складу програм.

З метою підвищення ефективності банківського інвестиційного кредитування інноваційних проектів і програм ми рекомендуємо дотримуватись таких принципів: фінансувати такі проекти і програми, ефективність яких може бути конкретно доведена і підлягати контролю; програма або проект, що фінансуються мають мати чітку систему управління за кінцевими результатами; програми та проекти мають відповідати міжнародним нормам і практиці формування кошторису науково-технічних робіт та застосування спеціальної податкової політики. Для розвитку банківського інвестиційного кредитування інноваційних проектів і програм доцільно використовувати пільгове кредитування з метою зниження ставок на кредити за рахунок підвищення ставок на депозити.

Проте сьогодні можливість використання кредитних коштів для реалізації інноваційних проектів дуже обмежена. Причиною неохочого фінансування банками інноваційних проектів і програм є високі ризики, низька ефективність кредитного інвестування та тривалий строк окупності проектів. Чимало банкірів трактують кредитування інноваційних проектів як благодійність, через невміння позичальників правильно розраховувати розмір кредиту для реалізації інноваційного проекту та строку його повернення. Стримувальними чинниками для кредитування інноваційних проектів і програм також є „висока вартість кредитних ресурсів і недостатнє заставне забезпечення кредиту” [21,С.203].

Всі інноваційні кредити доцільно сформувати на пільговій основі зі збільшенням строку погашення, зниженою процентною ставкою та розподіленим кредитним ризиком. Доречно, щоб держава брала активну участь у наданні гарантій під кредити інноваційного характеру. Схема прямого гарантування передбачає здійснення послуги безпосередньо, шляхом надання гарантій за суб’єктів підприємницької діяльності перед фінансовими інститутами: комерційними банками та інвесторами за рахунок власного капіталу, власних активів. Схема гарантування через створення гарантійного фонду є складнішою, оскільки передбачає створення спеціальної структури. Така система дає можливість розподілити ризик між учасниками гарантійного фонду, а отримати гарантії під кредити мають можливість як учасники фонду, так і сторонні організації.

Безумовно, банківське інвестиційне кредитування є основним чинником розвитку інноваційної діяльності і економічного зростання в Україні і тому наукове обґрунтування і підходів до вибору відповідних проектів є дуже важливим. Щоправда, як нами уже підкреслювалось, потужність української банківської системи є недостатньою.

Ми дослідили, що кількісні показники банківського інвестиційного кредитування мають позитивну динаміку. До позитивних тенденцій зростання кількості профінансованих банками інноваційних проектів потрібно зачислити зростання кількості банківських установ з іноземним капіталом, які суттєво сприяють збільшенню прямого доступу до світових кредитних ресурсів. Статистика свідчить, що високі процентні ставки за кредит є основним чинником, який перешкоджає готовності довгострокового інвестиційного кредитування та нарощуванню обсягів виробництва. Незначні обсяги довгострокового кредитування економіки засвідчують, що українські банки надають перевагу проектам, здатним давати прибутки в максимально короткі строки.

Водночас, сьогодні банківська система не може повною мірою відповідати вимогам активної взаємодії з реальним сектором економіки щодо фінансування інноваційних проектів через брак належного економічного середовища, чітко сформульованих економічних умов щодо діяльності як банків, так і їх клієнтів, за яких ті й інші зможуть ефективніше взаємодіяти один з одним. Головна умова активізації інвестиційно-інноваційної діяльності банків полягає в тому, щоб у можливо короткий строк провести істотну їх капіталізацію, „наситити” банки „довгими” ресурсами, що дозволить їм кредитувати в реальному секторі не тільки малі та середні, а й великі інноваційно-інвестиційні проекти і програми. Ми дослідили, що комерційні банки можуть виконувати такі три функції, виступаючи інститутами, що надають кредит під інноваційні цілі:

1. Банк кредитує незавершене будівництво наукових досліджень та розробок, що їх виконують наукові організації за договором із зацікавленими замовниками, які оплачують роботу лише після її завершення. У цьому випадку замовник змушений взяти кредит, оскільки йому не вистачає власних коштів для реалізації інноваційного проекту.

2. Банк контролює якість робіт і відповідає за цілісне й ефективне використання коштів. Завдання банку полягає в тому, що він не сам кредитує інноваційний проект, а виступає посередником між державою , що виділяє кошти для проведення науково-дослідних робіт, та організацією, яка їх проводить.

3. Банк кредитує інноваційний проект і виступає у ролі джерела інвестиційних ресурсів та координатора проекту одночасно. Дане проектне кредитування є досить складним і потребує більш ретельного аналізу ефективності вкладень капіталу, а також впливу різноманітних ризиків, оскільки тут банк ризикує власними коштами.

Ми вважаємо, що нині Україні є доцільним створення спеціалізованих інвестиційних банків на чолі з УБРР – центральним інвестиційним банком, головна мета якого полягатиме в інвестиційному кредитуванні пріоритетних інноваційних проектів. Такий банк повинен виконувати набагато ширший спектр послуг, притаманний будь-якому універсальному банкові, і стати сполучною ланкою організацій, які впроваджують інновації з іншими економічними суб’єктами, а головним чином – із внутрішніми і зовнішніми інвесторами. Метою діяльності банку у сфері інноваційного бізнесу є сприяння органам влади в залученні ресурсів для фінансування інноваційних проектів, розширенні виробництва, збільшенні обсягів випуску, підвищенні якості і конкурентоспроможності продукції, створенні нових робочих місць, підвищенні добробуту населення. Ми дійшли висновку, що одним із механізмів, який доцільно було б використовувати для пожвавлення процесів інвестиційного кредитування інноваційної діяльності в Україні, може бути застосування дотацій до процентних ставок за кредитами, які держава надає банкам за умов інвестування коштів у науково-технічну та інноваційну діяльність пріоритетних галузей і виробництв.

На наш погляд, до найдійовіших заходів у банківському секторі, які б надали поштовху розвиткові інноваційної діяльності в Україні, можна зачислити:

- встановлення для банків, які здійснюють пільгове довгострокове кредитування інноваційних проектів, знижених ставок норми обов’язкового резервування коштів;

- запровадження за рахунок спеціально створеної страхової компанії механізмів держаного страхування кредитів, наданих підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну продукцію і діяльність яких пов’язана із значним інвестиційним ризиком;

- звільнення від оподаткування прибутку банків, отриманого від операцій з інноваційного кредитування строком більше як на три роки, та зниження ставки оподаткування на ту частку прибутку, яку вони спрямовують на фінансування інноваційних проектів.

Отже, вирішення завдань кредитування інноваційних проектів і програм може бути забезпечене лише за дотримання двох основних умов: створення економічних передумов у самому реальному секторі і підвищенні зацікавленості комерційних банків. Особливу увагу НБУ повинен звернути на стимулювання інвестиційного спрямування діяльності банків. Для цього потрібно здійснити заходи щодо поліпшення ресурсної бази банків, зокрема стимулювати залучення депозитних вкладів фізичних та юридичних осіб на довгостроковій основі. НБУ повинен надавати можливість банкам у будь-який момент звернутися до нього як до кредитора останньої інстанції за підтримкою ліквідності. Однак при цьому, щоб уникнути погіршення кредитного портфеля банків, НБУ має посилювати нагляд за ними, зокрема в частині моніторингу ризиків, які банки беруть на себе при здійсненні довгострокового кредитного фінансування інноваційних проектів і програм.