Розділ II. Особливості розвитку банківського інвестування у національну економіку України.

2.1. Стан та чинники розвитку банківського інвестування у вітчизняну економіку.

Поведений нами аналіз дає підстави стверджувати, що на сьогодні реалізація інвестицій визначається банками з урахуванням багатьох чинників: інфляції; зростання цін на вироб­ничі ресурси; зниження рентабельності як банківської діяльності, так і інших суб’єктів ринкової економіки; зниження доходів фізичних осіб тощо. За умов ринкової економіки та високих темпів інфляції вибір об’єктів інвестування визначається їх властивістю зберігати вартість і можливістю отримати запланований обсяг прибутку, саме тому, інвестиційна політика банків має бути спрямована на розв’язання проблем доходності, ліквідності і, а отже, завдань зменшення ризику від операцій з цінними паперами, що розв’язуються засобами проведення інвестиційної політики.

Наголошуємо на тому, що інвестиційна діяльність банку належить до активних операцій, а інвести­ції – до активів банку. Правильно зазначає Б.Л.Луців, що кредитні установи мають свою специфіку, яка проявляється у тому, що метою довгострокових інвестицій є не тільки отримання прибутку від безпосередньої участі у капіталі підприємства, а й утримування контролю над ним з метою залучення додаткових фінансових потоків у банк [41, С.64]. Нинішня активність комерційних банків на ринку акцій в Україні зумовлена процесами концентрації акціонерної власності. За обмеженості строкового грошового ринку, високої вартості грошей, несприятливого для акціонерів законодавчого регулюван­ня відносин корпоративного управління портфельне інвестування неконкурентоспроможне порівняно з кредитуванням. Тому, ми вважаємо, що, зважаючи на стан розвитку фінансового ринку, закономірно зростає роль банків, а їх участь в акціонерному капіталі підприємств виступає чинником зменшення кредитних ризиків, вартості позичкового капіталу та „передумовою активізації кредитної діяльності” [41, С.64] .

Необхідно підкреслити, що інвестиції банків та афілійо­ваних компаній у впливові пакети акцій підприємств не можна однозначно розцінювати як прагнення інвестувати на ринку акцій. Тому важливою ознакою довгострокових інвестицій банків є їхня участь у приватизації підприємств і концентрації контрольних пакетів акцій у процесі структурної перебудови та створення передумов економічного зростання в Україні.

На відміну від корпоративного інвестування, специфіка банківського інвестування зумовлюється значною мірою характером і обсягом сформованої ресурсної бази. Сьогодні банкам ще не вдалося залучити значні обсяги довгострокових ресурсів, що, своєю чергою, гальмує інвестиційну активність банків. Нині більшість банків не має у своєму розпорядженні достатньої власної бази для великих і надійних позичкових операцій інвестиційного характеру. Макроекономічна ситуація склалась так, що станом на 01.01.2008 р. загальні активи банківської системи, еквівалентні близько 619 004 млн. грн., у той час як оптимальний обсяг активів одного банку у США становить від 5 до 10 млрд дол. Власний капітал банків в Україні на 01.01.2008р. дорівнює 69 578 млн. грн. При цьому на 22 банки першої та другої груп припадає 70% активів і зобов’язань банківської системи, а на 98 малих банків четвертої групи лише 15% [49,С.25]. Отже, малі банки об’єктивно неспроможні здійснювати значні інвести­ційні вкладення в реальний сектор економіки.

За даними Г.Карчевої, яка досліджувала структуру ресурсної бази банків, строкові зобов’язання юридичних і фізичних осіб становили у перші роки нового століття дещо більше половини зобов’язань банків, а середній строк зобов’язань – лише 5 місяців. Середній строк активів у банківській системі становив менше року – всього 254 дні (дещо більше 8 місяців). Однак за середнім розміром активів вітчизняні банки відстають від банків більшості країн: від десяти (США) до тисячі разів (Японія) [32, С.12].

Банківська система України ще недостат­ньо розвинена й належно не виконує своїх функцій - це є наслідком відсутності привабливого інвестиційного клімату, недостатньо стабільних джерел надходжень ресурсів до банків, низьких доходів переважної більшості населення, великої частки збиткових підприємств.

Ми з’ясували, що сьогодні вкладення банків в економіку України здійснюється у двох головних формах: пряме фінансування інвестиційних проектів та вкладення в цінні папери (фінансові активи). Вважаємо, що до інвестиційних вкладень необхідно включити банківські інвестиційні кредити, а вкладення в цінні папери і надання інвестиційних кредитів формують інвестиційно-кредитний портфель банку.

Характеризуючи сучасний стан банківського інвестування розвитку вітчизняної економіки доцільно відзначити, що основною формою їхніх інвестицій є фінансові інвестиції та вкладення капіталу у придбання нематеріальних активів. Аналіз практики показав, що участь банків у кредитуванні інвестиційних проектів (тобто у реальних інвестиціях) є ще недостатньою. Ми стверджуємо, що банки у своїй більшості дуже слабо інвестують реальний сектор економіки України. В значній мірі це зумовлено як їх неготовністю надавати великі і довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підпри­ємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчиз­няній економіці, а відтак, –„ високими кредитними ризиками”[25, С.631].

На нашу думку, недостатня активність банків в інвестуванні спричинена насамперед тим, що економічна система перехідного періоду не змогла створити як достатніх стимулів для залучення до інвестування альтернативних джерел коштів, так і ефективних механізмів трансформації заощаджень населення та нагромаджень ресурсів суб’єктів господарського життя в інвестиції через неста­більну політичну ситуацію, кризові явища в економіці, зниження господарської активності підприємств, нерозвиненість фондового ринку тощо.

В ході аналізу ми дійшли висновку, що для вітчизняних банків на сьогодні не визначено перспективи розвитку банківського інвестування в національну економіку ні за можливими масштабами, ні в часових межах, що пов’язано з відсутністю перспективних орієнтирів структурної і довгострокової інвести­ційної політики держави. За таких умов банки не зацікавлені у інвестуванні в реальний сектор економіки, оскільки така невизна­ченість супроводжується значними ризиками і підвищенням вартості довгострокових кредитів.

На підставі аналізу офіційної статистики стверджуємо, що структура загальних активів банківської системи України станом на 01.01.2008 р. має такий вигляд: високоліквідні активи становили 63587 млн грн. (10,3% у загальній структурі активів); кредит­ний портфель – 485 507 млн грн (78,8%); вкладення в цінні папери – 28 693 млн грн. [49,С.25]. Структура активів банку значною мірою зумовлюється еконо­мічною ситуацією в країні, репутацією банку, стратегією, яку кожен банк намагається реалізувати на ринку, та специфікою менеджменту. При цьому за останні роки простежувалась тенденція пере­орієнтації банків із вкладень у цінні папери на інвестиції у цінні папери на продаж. Це свідчить про те, що банківські установи почали надавати перевагу доходам, одержа­ним не від погашення цінних паперів, а від проведення торго­вельних операцій з ними.

Нами виявлено, що банки можуть здійснювати операції з цінними паперами за рахунок власних і залучених коштів на первинному, вторинному, біржовому і позабіржовому ринках. Так, ОВДП банки можуть купувати на первинному ринку, беручи участь в аукціонах з розміщення облігацій, що проводяться НБУ. До участі в аукціонах допускаються банки – юридичні особи, які, згідно з чинним законодавством, здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів та уклали договори з НБУ як депозитарієм державних цінних паперів про депозитарне обслуговування. Банки можуть подавати заявки на придбання облігацій на аукціонах від власного імені та за рахунок власних коштів, а також від власного імені за дорученням і за рахунок коштів клієнтів. Аукціон може проводитись за одним із двох крите­ріїв: на підставі введення цінових умов продажу облігацій або рівня дохідності за облігаціями. Банки для проведення операцій купівлі–продажу цінних паперів беруть участь у біржовій та позабіржовій торгівлі. В останні роки комерційні банки виступають активними учасни­ками фондового ринку, здійснюючи майже 45% укладених усіма учасниками фондового ринку угод [59, С.114].

Аналіз сформованої структури інвестиційних вкладень банками свідчить про чималий потенціал банківського бізнесу, який за раціонально побудованої інвестиційної політики дає змогу задовольнити значну потребу у фінансових ресурсах суб’єктів економіки. На сьогодні саме комерційні банки мають стати реальним джерелом фінансування підприємницьких структур, бо, здійснюючи портфельні інвестиції на фондовому ринку і висту­паючи посередниками між покупцями та продавцями цінних паперів, вони відіграють значну роль у розвитку вторинного ринку, рівень активності та мобільності якого відображає фактичний стан інвестиційних процесів у країні. Переконливо стверджуємо, що становлення та розвиток фондового ринку в Україні створює передумови для ефективного використання у сфері банківського інвестування операцій з цінними паперами.

Як засвідчують результати нашого аналізу вкладень банків у цінні папери, в Україні тривалий час банки при формуванні портфеля цінних паперів найбільше вкладень здійснювали в ОВДП, які характеризувалися високим рівнем дохідності, ліквідності і користувалися довірою суб’єктів ринку, завдяки своєчасності розрахунків уряду з власниками облігацій. Це зумовлено передусім високим ступенем надійності, який властивий державним цінним паперам. У стійких економічних системах держава є надійним емітентом, який характеризується найвищим рівнем кредитоспроможності, тому майбутні виплати власникам державних облігацій можна вважати жорстко детермінованими. За таких умов лише невелика кількість банків наважується інвестувати кошти в цінні папери, формуючи власні портфелі цінних паперів. Фондовий же портфель більшості вітчизняних банків наприкінці 90-х років ХХ ст. не перевищував 2-3% власних активів, сьогодні його частка становить близько 6% . Водночас, саме комерційні банки, здійснюючи портфельні інвестиції на фондовому ринку і виступаючи посередниками між покупцями і продавцями цінних паперів, покликані відігравати значну роль у становленні вторинного ринку, рівень розвитку якого відображає фактичний стан інвестиційних процесів у країні.

Нами встановлено, що банківська система, не маючи довгострокових фінансових ресурсів розвитку, не фінансує достатньою мірою наукомісткі виробництва, а зосереджується на кредитуванні переважно поточ­ної діяльності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Водночас через обмеженість пропозиції та високу ризикованість кредитування економіки за низької капіталізації банківської системи гроші як кредити залишаються занадто дорогими для масового кредитування інвестицій інноваційного характеру.

Аналізуючи стан інвестиційної діяльності банків, доходимо висновку, що в остан­ньому десятиріччі XX ст. загальна інвестиційна активність банків у реальному секторі економіки формувалась під впливом трансформації кредитної діяльності банківської системи за умов переходу економіки на ринкові засади. Особливий вплив на становлення і розвиток банківської системи України мали операції з цінними державними паперами. Аналіз кредитування економіки загалом та інвестицій в основний капітал свідчить, що частка довгострокових кредитів незначна, а її динаміка залишається нестабільною, хоч і зростає. Водночас кредитна політика вітчизняних банків стає дедалі більше інвестиційно орієнтованою, що відповідає потребам роз­витку економіки за інноваційно-інвестиційною моделлю. Незва­жаючи на відчутне сповільнення (майже втричі) темпів приросту довгострокових кредитів, ці темпи залишаються вдвічі вищими за темпи збільшення кредитного портфеля загалом (відповідно 61,8 і 32,3%). Що ж до кредитів в інвестиційну діяльність, то їх обсяги у 2007 р. зростали вищими темпами, ніж у 2006 р., причому значно перевищуючи динаміку приросту кредитів, спрямованих у поточну діяльність, – відповідно 75,5 і 27,7% [13, С.24-28]. За 2000-2006 роки частка кредитів в інвестиційну діяльність у загальному обсязі кредитів в економіку зросла із 5,7% до 20,38% [34, С.8] (Додаток В). Значна частина кредитних ресурсів банків усе ще спрямо­вується у невиробничу сферу, переважно у торгівлю та посеред­ництво, а не в реальний сектор економіки. Між тим високий рівень концентрації кредитних вкладень у торгівлю дедалі більше узалежнює банки від можливих різких коливань кон’юнктури та фінансового стану боржників, які займаються однорідною діяльністю, і обмежує можливості банку щодо банківського інвестування.

Нами досліджено, що суттєвим чинником банківської інвестиційної діяльності є рівень процентних ставок, який впливає як на соціально-економіч­ний стан, так і на інвестиційний клімат у країні. При цьому для зручності аналізу сукупність чинників впливу на ставку процента за кредит­ними опера­ціями необхідно поділити на дві групи: 1) макроеконо­мічні, що мають об’єктивний характер і не залежать від резуль­татів діяльності окремих банківських установ (темпи інфляції в країні, зміни співвідношення між попитом і пропозицією на банківські кредити, розвиток ринкових інструментів і державного регулю­вання процентних ставок в економіці, обсяг бюджетного дефіциту, динаміка валютного курсу); 2) мікроекономічні, які визначаються умовами функціонування конкретного банку та його клієнтів, становищем банку на фінансовому ринку і напря­мами кредитної політики.

Необхідно акцентувати на тому, що важливим чинником розвитку прямих банківських інвес­тицій, які здійснюються шляхом придбання частки в бізнесі, є непрозорість ринку капіталів. Ми з’ясували, що в Україні ще залишається проблемою одержання повної і достовірної інформації про фінансовий стан підприємства, структуру його власності, що у багатьох випадках ставить питання про інвестування у пряму залежність від можливостей банку отримати реальну інформацію про підприємство-реципієнта. Сюди доцільно зачислити і відсутність чітких механізмів реалізації приватизаційних процесів, а також необхідної інформації про приватизовані підприємства, що обмежує участь банків у приватизаційних процесах.

Ще одним чинником банківського інвестування, який ми виокремлюємо, є наявність розвиненого ринку цінних паперів (РЦП), який забезпечує вільний вхід та вихід на інвестиційний ринок. Становлення ефективного РЦП в Україні необхідно розглядати в контексті загальних процесів соціально-економічних та політичних реформ, які ще тривають. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаються незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектору, здатного мобілізувати і надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси. Аналіз діяльності різноманітних учас­ників ринку в економічно розвинених країнах дає підстави стверджу­вати, що роль банків на РЦП не скрізь однакова. Залежно від ролі банків на РЦП умовно необхідно виділити три моделі організації РЦП: банківську, небанківську і змішану. Загалом у світовій практиці спостерігається тенденція відходу від спеціалізації банківських і інвестиційних інститутів і тяжіння до універсального характеру їх діяльності, що зумовлено наростанням конкуренції між ними.

Аналіз показую, що суттєвим чинником банківського інвестування є фаза еконо­мічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи загалом знижуються доходи суб’єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються обсяги прибутку підприємств, у тому числі комерційних банків (через погіршення структури розміщення акти­вів). Усе це призводить до зниження ліквідності та надійності вкладень. Відтак у періоди кризи зростає кількість неплатежів, а, отже, кількість банкрутств банківських установ. Своєю чергою рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу.

Досліджуючи чинники розвитку банківського інвестування в економіку необхідно акцентувати увагу на прибутковості та реальних доходах юридичних і фізичних осіб. Адже, від них, зокрема, залежить стійкість депозитної бази банку. Крім того, у банківській сфері зростає як міжбанківська конкуренція, так і конкуренція комерційних банків із різноманітними ФПГ, корпораці­ями, інвестиційними фондами та компаніями, страховими і пен­сійними фондами, кредитними спілками тощо. Гострота конку­рентної боротьби є важливим чинником впливу на прибутковість банківської діяльності. Отримання прибутку пов’язано з поліпшенням, з одного боку, фінан­сового стану окремих банків, зростанням обсягів активних операцій, зокрема, кредитного портфеля, а з іншого – із зменшенням суми відрахувань у резерви за активними операціями. Важливою передумовою інвестиційної діяльності банків є дохідність капіталу як відношення прибутку до власного капіталу. За розрахунками, у США дохідність банків становить 21%, в Європі (ЄС) – 15%, а в Україні – лише 7% [49, С.25].

Між тим, окремими чинниками розвитку банківської інвести­ційної діяльності є розвиток банківського сектору, підвищення ефективності фінансово-господарської та комерційної діяль­ності банків. Функціонування ринкової економіки країни немож­ливе без ефектив­ної банківської системи. Ефективна банківська система забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає складовою інвести­ційного процесу. Форму­вання ринкових відносин в економіці України об’єктивно зумов­лює підвищення ролі банківського сектору.

Ми стверджуємо, що головним чинником розвитку банківської інвестиційної діяльності в економічне зростання є сукупний розмір і структура активів банків. Сьогодні, щоб вистояти у міжнародній конкуренції, банк повинен володіти активами не менш ніж у 200 млрд дол. А найбільший в Україні КБ „Приватбанк” станом на 05.2008р. має 63 281,44 млн. грн. активів. В Європі частка загаль­них банківських активів становить 1,7% ВВП, у тому числі: у Швейцарії – 4,0%, Великобританії – 1,9%, ФРН – 1,8%, а в Україні – 0,4%. У країнах Європи на душу населення припадає понад 5 тис. дол. загальних банківських активів, у тому числі: у Швейцарії – 200 тис. дол., ФРН – 50 тис. дол., Великобританії – 40 тис. дол., а в Україні – близько 500 дол [49, С.25].

Водночас суттєвим чинником, який впливає на інвестиційну активність банків, є резервування. Сьогодні вимоги обов’язкового резерву­вання НБУ значною мірою перевищують ті, що діють на західних ринках (до 1% або трохи вище). За таких умов фінансові можливості банків у цьому разі значно обмежуються. Водночас необхідно визнати, що більш високі ставки резервування в Україні є вимушеним заходом у становленні національної банківської системи.

Проведена нами „інвентаризація” та оцінка чинників розвитку банківського інвестування в поступ національної економіки дає підстави для висновків про те, що причинами низької ефективності банківського інвестиційного бізнесу є:

• високі операційні витрати, пов’язані з надмірною кількістю філій, працівників, а також іншими елементами операційної неефективності;

• зменшення частки доходних активів;

• проблеми управління через непродумане втручання уряду в процес ухвалення банками рішень;

• недостатнє вдосконалення банківських інформаційних технологій з метою зниження витрат;

• неспроможність уряду виконувати фінансові зобов’язання перед банками у повному обсязі за гарантіями та внесками по капіталу;

• створення захисних бар’єрів для збереження слабких банків та збереження структури банківської системи, у якій пану­ють кілька великих і переважно високовитратних банків.

Отже, наш аналіз виявив, що головними причинами низької інвестиційної актив­ності вітчизняних банків на сьогодні є відсутність необхідних обсягів довгострокових ресурсів; переважання короткострокових пасивів; порівняно невеликі обсяги власного капіталу, його низька частка в активах банку; мала частка депозитів у пасивах та значна частка залишків на рахунках підприємств і організацій; незбалансованість структури активів. Для стимулювання зростання інвестиційних кредитів потрібне довгострокове кредитування комерційних банків через цільове рефінансування, а також диференціація норм резервування їхніх депозитів. Необхідно ширше залучати банківський капітал до створення ФПГ* тощо.

Отже, феномен банківського інвестування у розвиток та зростання національної економіки заслуговує пильної уваги науковців та фінансистів. Під впливом традиційних та новітніх чинників банківська інвестиційна діяльність в Україні демонструє позитивну динаміку і усталений вектор розвитку до вершин ринкової системи господарювання.

_____________

* В Україні законодавці це утворення назвали „промислово-фінансовою групою”