1.2.Класифікація видів економічного зростання: історико-аналітичний огляд.

Ключовою і рушійною силою зростання економіки є підвищення ефективності функціонування системи господарювання з метою максимального задоволення потреб населення, що мають тенденцію до постійного зростання, в умовах обмеженої ресурсної бази.

Необхідність сприяння процесу економічного зростання пов’язане з тим, що саме воно на кожному етапі суспільного розвитку визначає стан не лише господарської системи, а й суспільства загалом, відображає масштаби діяльності економіки в даний час та перспективи її майбутнього розвитку. Саме ж економічне зростання під впливом низки внутрішніх і зовнішніх чинників набуває не тільки кількісних, але й якісних змін. Їх системне дослідження в історичній ретроспективі має важливе наукове значення.

Вагомими публікації з проблеми економічного зростання в остання роки стали праці В.М. Гейця, В.П. Семиноженка, Б.Е. Кваснюка, А.С. Гальчинського [64, 25, 31]. У цих дослідженнях акцентовано увагу на ролі економіки знань, держави, інновацій, технологій та конкурентоспроможності як чинників і джерел економічного зростання. Водночас окремим актуальним напрямком дослідження є аналіз фінансового потенціалу інноваціного розвитку економіки [47]. Між тим при пильному зосередженні уваги на глобальних викликах деяка недооцінка значення аналізу та систематизації чинників економічного зростання і їх функціональної ролі.

Мета даного підрозділу роботи полягає в тому, щоб в історико-теоретичному ракурсі дослідити сутність, позитивні та негативні сторони, а також головні чинники економічного зростання. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: визначити сутність економічного зростання; з’ясувати основні позитивні та негативні наслідки економічного зростання; виявити традиційні та сучасні чинники економічного зростання.

Світові і вітчизняні вчені економічне зростання вивчали з різних позицій, але усі вони, як це видно з економічної літератури, ґрунтуються на теорії економічних циклів. Аналіз динаміки основних економічних показників дає можливість економістам стверджувати про циклічність розвитку економіки. Економічний цикл характеризується чергуванням підйому і спаду ділової активності протягом певного періоду часу.

Видатний вітчизняний економіст М. Туган-Барановський був засновником інвестиційної теорії циклів, за якої цикл складається із 3-х фаз: промислового піднесення, кризи та промислового застою, що в майбутньому надало поштовх для розвитку сучасної теорії кон’юнктури [71]. Французький економіст С. Сісмонді причиною коливань вважав недостатній рівень споживання населення [17, С. 42]. Австро-американський економіст Й. Шумпетер пов’язував циклічні коливання з інноваційними процесами. В його працях аналізується взаємозв’язок трьох циклів, що розрізняються за тривалістю, а саме: короткі, середні і довгі, доводиться вплив інновацій на кожен з циклів [5, С. 245]. К. Маркс причиною економічних циклів вважав зношеність, відшкодування та розширення основного капіталу [2]. Теорія економічних циклів Дж. Гікса була синтезом, в якому автор узагальнив положення і висновки низки дослідників. У концепції Гікса головну роль у циклічних коливання відіграє положення про обмеження на шляху рівноважного руху економіки [5, С. 300-301].

Дж.М. Кейнс розглядав цикли як наслідок змін у співвідношенні між споживанням і нагромадженням основного капіталу та динамікою національного доходу. М. Фрідмен причиною циклічних коливань вважав порушення рівноваги грошового попиту і пропозиції. Відповідальність за величину грошової маси, що перебуває в обігу М. Фрідмен покладав на державу, котра засобами власної грошово-кредитної політики повинна здійснювати постійний контроль за величиною грошової пропозиції [74].

Актуальність дослідження природи циклічних коливань не втратила гостроти й сьогодні. Яскравим доказом цього є присужена у 2004 р. Нобелівська премія в галузі економіки норвежцю Ф. Кюдланду і американцю Е. Прескотту. В їх спільній праці “Час будувати й сукупні коливання” автори розглянули циклічність цілої низки економічних процесів, пояснили як зміна економічної політики і технології, впливають на цикли світової економіки.

Отже, існує багато підходів до теорії економічних циклів, але щодо фаз циклу економісти є одностайними. На рис. 1.3. схематично зображено фази економічного циклу: пік, спад, депресія і піднесення.

У фазі піднесення зростає ділова активність і збільшується рівень ВВП. Пік відображає стан економіки з високим рівнем попиту і зайнятості населення. Для фази спаду притаманне зниження рівня зайнятості, попиту, також скорочення ВВП. Депресія відповідає найнижчій точці спаду, досягнувши якої виробництво і зайнятість починають дещо пожвавлюватись, утворюючи фазу піднесення.

Рівень

е

Пік

кономічної

активності

Час

Рис. 1.3. Фази економічного циклу [6,С.431].

Отже, розгляд явища економічного зростання, необхідно здійснювати на основі вищезгаданих теорій циклів.

Ми поділяємо підхід, за яким поняття економічного розвитку і економічного зростання необхідно розмежовувати, оскільки перше поняття є ширшим і означає якісний перехід від одного стану економіки до іншого, при якому розширене відтворення додатково характеризується виробництвом нових товарів і послуг з використанням інновацій та зростанням економічного добробуту країни протягом тривалого періоду часу. Вважаємо, що економічне зростання може відбуватись без економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання не можливий.

На нашу думку, економічне зростання потрібно розглядати як реальне збільшення макроекономічних показників у будь-якому даному періоді порівняно з попереднім. Щодо питання вибору макроекономічного показника, який би характеризував економічне зростання, то, на наш погляд, найбільш повно його характеризує динаміка реального ВВП. Цей показник широко використовується як в системі національних рахунків України, так і в закордонній практиці, що дозволяє здійснювати порівняльний аналіз економічних досягнень окремих країн та визначати тенденції розвитку світового господарства. Провідною ідеєю економічного зростання виступає підвищення загального рівня добробуту громадян, тому доцільно використовувати показник реального ВВП в поєднанні з показником ВВП на душу населення. Не випадково у словниковій літературі зазначається, що “економічне зростання – це збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки, щоб задовольнити зростаючі потреби населення у товарах і послугах” [28, С. 88] .

Отже, економічне зростання являє собою абсолютне збільшення реального ВВП і ВВП на душу населення в даному періоді порівняно з попереднім. Серед статистичних показників, що дозволяють кількісно вивчити процес зростання, можна виокремити показник приросту реального ВВП за певний період, показник реального приросту ВВП на душу населення, індекс зростання реального ВВП та ВВП на душу населення.

Нами встановлено, що економічне зростання має як позитивні, так і негативні сторони. Серед переваг необхідно виділити наступні: збільшення потужності господарської системи; підвищення життєвого рівня населення; повніше задоволення потреб населення; покращення умов праці; підвищення рівня техніки безпеки; більш справедливий розподіл; вагома соціальна підтримка малозабезпечених верств суспільства; допомога у вирішенні проблем обмеженості ресурсів; зростання можливостей підвищення освітньо-культурного рівня суспільства.

Дослідники, які виступають проти процесу економічного зростання, обумовлюють це існуванням певних проблем, що він породжує, а саме: знищення рослинного і тваринного світів; забруднення довкілля; породження проблеми розшарованості суспільства; техногенні аварії і катастрофи; порушення архітектурних комплексів та погіршення вигляду міст; наявність промислового шуму; породження неспокою та невпевненості; використання обмежених природних ресурсів; ймовірність незалучення працівників до виробничого процесу через його переоснащення й модернізацію; суперечність зростання загальнолюдських цінностей.

Виходячи з великої кількості аргументів на користь економічного зростання та проти нього, на наш погляд, в умовах формування ринкової системи економічне зростання є не лише бажаним, а й необхідним. Звертаючись до історичного огляду теорії економічного зростання, ми переконуємось, що ця проблема цікавила багатьох видатних економістів як кінцева мета функціонування економічної системи. Працю А. Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776), П. Семюелсон називає “довідником економічного зростання” [65, С. 299]. Економічне зростання А. Сміт розглядав як результат збільшення кількості населення і, як наслідок, – збільшення вироблених ними благ. При цьому А. Сміт зауважував, що для забезпечення зростання економіки необхідним є також поділ праці.

Т. Мальтус вважав, що людству загрожують війни, епідемії та голод, які врівноважать чисельність населення з кількістю продовольчих товарів. Через неврахування майбутнього розвитку науки і техніки Т. Мальтус не зміг передбачити стійке зростання економіки, що відбулося в наступних століттях [27; С.192, 212].

Дж. М. Кейнс вважав, що лише макроекономічна політика державного регулювання здатна забезпечити ефективне функціонування та зростання економіки. Визначальну роль у забезпеченні економічного зростання автор відводив інвестиціям, зростання яких, на думку автора, означало залучення у виробництво додаткових працівників, що підвищує зайнятість, рівень національного доходу, а, отже, є стимулом економічного зростання [33, С.232].

М.Фрідмен вважав, що запорукою зростання економіки є стабільність руху маси грошей, яку має забезпечити грошово-кредитна політика держави [74].

Багато уваги присвятив вивченню проблеми економічного зростання Й. Шумпетер. У своїй праці „Теорія економічного розвитку” він висуває на перший план інновації як основний чинник, що забезпечує зростання економіки [79].

Американський економіст Д. Норд опублікував низку статей і книг, які присвятив дослідженню економічного зростання в рамках нової економічної історії. У монографії “Структура і зміни в економічній історії” Норд досліджує історію економіки, розвиток прав власності, фундаментальні економічні проблеми. Автор вважає, що процес економічного розвитку не може відбуватись без правил, які встановлюються суспільством та приймаються усіма [75, С.489].

У ході нашого аналізу виділено основні чинники, що впливають на зростання економіки держави. Запропонована нами класифікація охоплює як загальні, так і специфічні для перехідних економік чинники економічного зростання, і складає вісім груп, а саме:

1. Економічні чинники – дія об’єктивних економічних законів, наявність ризиків, час, циклічні коливання.

2. Чинники державного регулювання економіки – законодавча база, бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика, політика в сфері зовнішньоекономічної діяльності, соціальна політика, структурна політика, інституційні чинники.

3. Інноваційні чинники – рівень розвитку науки, інноваційна політика, сприяння НТП, технічна оснащеність виробництва, інформаційні ресурси.

4. Форсмажорні чинники – природні катастрофи, стихійні лиха, аварії, техногенні катастрофи, війни, терористичні акти.

5. Природні чинники – географічне положення країни, кліматичні умови, наявність корисних копалин, мінеральних ресурсів, багатство флори і фауни, родючість земель.

6. Демографічні чинники – кількість населення, склад населення, рівень зайнятості, рівень освіти населення.

7. Психологічні чинники – ментальність, рівень свідомості нації, ставлення до праці, економічна культура, підприємницькі здібності, загальна соціально-політична атмосфера в державі.

8. Інвестиційні чинники – рівень залучення іноземних інвестицій, інвестиційна активність в середині країни, ефективність розміщення інвестиційних ресурсів, капітальні блага.

Ми дослідили, що сучасні вчені приділяють значну увагу вивченню впливу інвестиційних чинників на економічне зростання в країні. Інвестиційна активність всередині держави має безпосередній вплив на економічне зростання, високий її рівень спричиняє зростання ВВП як в цілому, так і на одну особу. Цьому сприяє повне використання інвестиційних ресурсів держави, в тому числі, і заощаджень населення, а також відкритість шляхів руху інвестиційних капіталів як в середині держави, так і назовні – до міжнародних валютних і фондових ринків. Покращення інвестиційного клімату національної економіки можливе за умов державного сприяння реалізації інвестиційних проектів та прискорення темпів розвитку інфраструктури фінансового ринку з метою стимулювання портфельних інвестицій. Однак, не слід забувати про таку важливу складову групи інвестиційних чинників як ефективність розміщення інвестиційних ресурсів, що дозволяє правильно скерувати капіталовкладення. Виробничий сектор потребує великої кількості інвестиційних потоків, адже саме він продукує економічне зростання через зростання обсягів ВВП, а недостатнє фінансування виробництва призводить до скорочення випуску продукції. Важливо наголосити на тому, що наявність великої кількості капітальних благ з паралельним процесом їх нагромадження, що має тенденцію до прискорення, є одним з найбільш сприятливих чинників економічного зростання.

Таким чином, в залежності від того, за рахунок яких чинників відбувається економічне зростання, доцільно виділити інтенсивний та екстенсивний тип економічного зростання. Інтенсивне економічне зростання характеризується підвищенням рівня продуктивності праці, безперервністю НТП, покращенням організації виробництва, економним використанням робочої сили та матеріальних ресурсів, зменшенням енергомісткості виробництва тощо. Екстенсивне економічне зростання пов’язане з кількісними змінами, характеризується збільшенням кількості засобів виробництва, залученням додаткової кількості капітальних та природних ресурсів, а також збільшенням кількості робочої сили.

Деякі науковці, наприклад Ю.Бажал, розглядаючи вплив ендогенних та екзогенних чинників на економічне зростання, виділяють ендогенний і екзогенний типи економічного зростання [1,С.20].

Ендогенне економічне зростання – це таке, що забезпечується впливом внутрішніх чинників, пов’язаних з розвитком економічної системи в середині держави. Прикладом таких чинників є науково обгрунтована макроекономічна політика, винайдення додаткових природних ресурсів, створення інноваційної моделі розвитку економічної системи та ін.

Екзогенне економічне зростання забезпечується впливом зовнішніх чинників, спричинених процесами у світовому господарстві. Прикладом екзогенних чинників є посилення конкурентних переваг країни на світовому ринку, позитивна динаміка валютного курсу, активне сальдо платіжного балансу тощо. На нашу думку, доцільним є виділення такої класифікаційної ознаки як динаміка темпів економічного зростання. Згідно цієї ознаки необхідно розрізняти прогресивний і регресивний типи зростання.

Прогресивний тип економічного зростання характеризується прискоренням його темпів, тобто темпи зростання кожного наступного періоду повинні перевищувати досягнення попередніх періодів. Натомість під регресивним типом економічного зростання розуміється уповільнення його темпів у кожному наступному періоді, а також їх незмінність упродовж декількох періодів.

Якщо розглядати економічне зростання в контексті такого показника як темп приросту, то доцільно виділяти такі підтипи: рівномірне зростання; нерівномірне зростання. В свою чергу їх можна прокласифікувати за напрямами зміни темпів зростання, а саме: без зміни напрямку, тобто зберігається напрямок зміни темпів приросту; зі зміною напряму, за якого напрямок зміни темпів приросту не зберігається.

Отже, у даному підрозділі досліджено сутність економічного зростання в контексті економічних циклів, проаналізовано зміст деяких визначень даного поняття у наукових літературних джерелах, запропоновано власне визначення поняття „економічне зростання”, визначено цілі та показники економічного зростання, розглянуто вплив низки чинників на економічне зростання, які були систематизовані нами у відповідні групи, а також класифіковано різні типи економічного зростання.

Водночас для проведення подальших досліджень даної проблеми перспективними напрямками є такі: вивчення впливу інституційних чинників та змін на динаміку економічного зростання (вступ України до СОТ, організація і проведення маштабних спортивних заходів: Олімпійські ігри, чемпіонати світу, Європи тощо); виявлення наслідків іноземізації економіки, банківництва та грошового обігу; прогнозування впливу світових тенденцій, конституційних змін, радикальних господарських реформ на поведінку економічної динаміки держави та бізнесу.