6 Туган- Барановський МІ. Паперові гроші і метал. -СПб, 1916. 7. ФрідманМ. Кількісна теорія грошей. - М., 1996.

Тема 8

КРЕДИТУ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

Теорії кредиту. Необхідність, суть та функції кредиту.

Види кредиту.

8.3. Сутність, організація та технологія банківського кредитування.

8.4. Роль кредиту в умовах розвитку національної економіки та його межі.

У світовій економічній науковій думці обґрунтовуються і визначаються дві концепції теорії кредиту - натуралістична і капіталоутворююча.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були англійські економісти А. Сміт (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823).

Найважливіші положення натуралістичної теорії кредиту: > об'єкт кредиту - натуральні блага (матеріальні цінності), а не гроші;

> кредит - спосіб перерозподілу існуючих у певному суспільстві цінностей, тому що це рух натуральних речовин;

> банки - це посередники, які не відіграють ролі у створенні кредиту;

> відсутня роль кредиту у сприянні розширеного капіталістич­ного відтворення;

> відсутнє з'ясування різниці між позичковим і реальним капіталом, позичковий капітал розглядається лише як відобра­ження нагромадження реального капіталу.

Таким чином, представники натуралістичної теорії розглядали кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визначаючи ролі банків у створенні кредиту. Проте слід зазначити заслугу представників натуралістичної теорії в обґрунтуванні ряду положень щодо кредиту:

> кредит залежить від прибутку, не створює реального капіталу. Основоположниками капіталоутворюючої теорії кредиту були

англійські економісти Дж. Ло (1671-1729), Г. Маклеод (друга половина XIX століття), австрійський економіст Й. Шумпетер та німецький економіст А. Ган (XX століття).

Основні положення капіталоутворюючої теорії кредиту:

Проте помилковість концепції цих економістів полягала у виправданні експансії та інфляції. Раціональні положення капіталоутворюючої теорії кредиту були використані Дж.Кейнсом, який відмовився від ідеї щодо безмежних капіталотворчих можливостей кредиту та банків і вважав, що поряд з кредитними інструментами слід використовувати інші заходи для регулювання економіки.

Кредит - від лат. сгеСіпдш - позичка, сгесіо - вірю [1, с.238].

У науковій літературі можна виділити декілька підходів до визначення поняття категорії кредиту.

Наприклад, М.П.Денисенко визначає: "кредит-позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування

на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Це форма руху позичкового капіталу" [4, с 78].

М.М. Александрова, С. О. Маслова визначають кредит як об'єктивну вартісну категорію, складову частину товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин [1, с 196]. В.Д. Лагутін дає таке визначення: "кредит - це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу" [6, с 14].

Аналіз різних точок зору зарубіжних та вітчизняних авторів щодо визначення поняття кредиту дав можливість розкрити цю категорію через визначення, запропоноване Б.С. Івасів [3, с.268] - "кредит - це економічні відносини, що виникають між кредиторами і позичаль­никами з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та вико­ристання їх на умовах повернення й оплати".

Таким чином, кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин.

У сучасних умовах кредитні відносини набувають розвитку між:

> підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням, з іншого;

У зв'язку з тим, що у позичку може надаватися вартість у грошовій та товарній формах, складовими кредитних відносин є:

Позичковий капітал - це капітал, що віддається власником у позичку і забезпечує надходження прибутку у вигляді процента.

За висновками ряду науковців [3,4], позичковий капітал - це: