5.1.4. Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в

Україні

Економіка України була глибоко інфляційною і у складі колишнього СРСР. Тому перш ніж розглядати особливості інфляційного процесу в Україні, слід відзначити основні специфічні риси економічного і соціального життя суспільства у перехідний період від адміністративно-командних до ринкових методів управління. Специфіка цього періоду зумов­лювалась, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю конкуренції, з іншого - великими диспропорціями в економіці. Йдеться про спотворену структуру виробництва надмірно високу питому вагу важкої промисловості, надзвичайно високу частку військово-промислового комплексу, надмірну зношеність основних виробничих фондів, неефективне використання капітальних витрат, порушення господарських зв'язків.

Також необхідно підкреслити, що Україна дістала великий інфляційний «спадок» у вигляді 117,0 млрд.крб. вкладів населення в банках, переважна частина яких була викликана дефіцитом широкого асорти­менту споживчих товарів у колишньому СРСР.

Не можна не враховувати й надлишкову емісію грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу. За допомогою цього засобу, почи­наючи зі середини 1970-х років, керівництво колишнього СРСР створювало ілюзорне уявлення стосовно "невпинного" зростання життєвого рівня населення. Однак насправді вже на початку 1980-х рр. кожен 4-й карбованець, а 1985-90 рр. - кожен 3-й не мав товарного покриття [5, с.249].

Товарно-грошова розбалансованість економіки призвела до відриву платоспроможного попиту від вартості товарної маси. Саме це стало причиною гострого товарного дефіциту, що за контрольованих та майже незмінних цін вказувало на існування прихованої інфляції. Проявом стали стрімкий товарний голод, надмірні цінові дотації на основні групи товарів, зниження економічних стимулів виробництва та низька якість продукції, розширення спекуляцій у сфері торгівлі та зростання цін на «чорному» ринку, зниження ринкового курсу національної валюти.

Аналізуючи це питання, важливо врахувати й те, що розвиток при­хованої інфляції був типовим для всіх країн з адміністративною еконо­мікою, і наша країна не становила винятку. Однак розвиток інфляційних

процесів в Україні (1991-1995 рр.) мав специфічні особливості і був викликаний сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні є те, що в 1992-1993 рр. інфляція досягла гіпервисокого рівня (2100% та 10256% відповідно). Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались згідно з рішеннями уряду, Президента та Верховної Ради, що були мотивовані їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. У 1992 р. кредитна емісія досягла одного трлн. крб. (500% обсягу грошової маси на початку року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів господарської діяльності, поповнення їхніх облікових коштів, на видачу дотацій державними підприємствами тощо. А в 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились у 30 разів і становили вже близько 30 трлн. крб. [8].

Вплив емісійного процесу на розвиток інфляції в Україні має декілька особливостей, які необхідно розглянути.

За планування державного монополізму, відсутності ринкової конкуренції політика цінової лібералізації, що проводилася починаючи зі січня 1992 р., фактично зводилася до адміністративного підвищення цін, за допомогою якого держава вирішувала передусім власні бюджетні потреби.

Виходячи з вищенаведених аргументів, емісійний процес не був першо­причиною інфляції, а емісія була вимушеною. Вона виникла після адміністративного підвищення цін. була його результатом. При цьому слід врахувати і те, що впродовж 1991-1993 років в Україні не існувало чіткого розмежування між державними фінансами та кредитною сис­темою. НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус самостійного, незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну політику, що диктувалась урядом переважно з політичних міркувань.

Важливим чинником інфляції і безпосередньо зростання емісійних процесів можна вважати монетизацію дефіциту бюджету У перехідний період. Під монетизацією дефіциту бюджету (його емісійним покриттям) розуміють фінансування видатків держави, які перевищують її поточні доходи за рахунок збільшення кількості грошей в обігу [14].

Зростання дефіциту бюджету та його емісійне покриття як основа інфляції у перехідний період України не є випадковістю.

Зрозуміло, що ухилення від оподаткування та розвиток тіньової економіки суттєво зменшували доходи бюджету, але більш важливою причиною є істотне зменшення податкової бази, тобто загальної суми реальних доходів, які підлягають оподаткуванню.

Саме значне зниження виробництва та його ефективності викликало зменшення бази оподаткування і відповідного поповнення прибуткової -частини держбюджету. І через це реальні податкові доходи держбюд­жету починають невпинно скорочуватись, незважаючи на всі зусилля держави, спрямовані на недопущення цього. Вони знижуються із 49,1% ВВП у 1994 р. до 38,9% у 1996 р. і 39,6% у 1998р. Поставлене завдання поповнити держбюджет за рахунок неподаткових надходжень, яке мало за мету закрити існуючі у бюджеті діри і разом з тим не збільшувати податкового навантаження та розмірів грошової маси, виявилось не здійсненим внаслідок, того, що немає значних реальних джерел таких доходів (не враховуючи міжнародних кредитів).

Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалось також на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду, що також призводило до неминучого зростання грошової маси. Ці гроші не виступали як капітал, практично оберталися лише один раз і перетворювалися на бюджетне дотаційне фінансування. Вони становили на 1 січня 1994 р. в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9%, або 141,5 трлн. крб. [8, с.234]. Така емісія стає чинником інфляції, оскільки "до центрального банку держава звертається саме тому, що вона не має можливості залучити ніякий інший кредит. Бан­кноти, випущені для цієї позики, є додатком до обігу і провокують інфляцію" [14].

Були великі очікування, що одним із джерел поповнення держбюджету і гальмування інфляції буде внесок приватизації, але вони виявилися майже ілюзорними. Реальні надходження до зведеного державного бюджету від приватизації державного майна становили протягом 1992­1995 рр. 0,01-0,18% ВВП, і хоча у 1996-1998 рр. вони зросли, але все одно не перевищують 0,58% ВВП [9]. Інституційний внесок приватизації У боротьбу з інфляцією виявився досить незначним, оскільки на приватизованих підприємствах зниження виробництва відбувалося більш високими темпами, а криміналізація економіки й приховування доходів від оподаткування не тільки не знизились, а й зросли, що свідчать про поширення тіньової економіки. Усе це дає підстави говорити про те, що паперова приватизація, яка здійснювалась у цей період, не була дійовим

заходом для поповнення доходної частини бюджету та антиінфляційної політики.

Скорочення реальних державних видатків та обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки. Тривало спад виробництва, помітно посилилась криза неплатежів, різко почала зростати взаємна заборгованість підприємств (до 145% від ВВП на початок 1999 р.), збільшилась заборгованість підприємств із виплати заробітної плати робітникам (до 6,9% ВВП), а також їхня заборгованість перед бюджетом (майже 10% ВВП).

Інфляція робить вигідним для підприємств зростання взаємо-заборгованості. Збільшуючи заборгованість, підприємство збільшує свої обігові кошти за рахунок майже безплатних позик, що в умовах інфляції веде до виживання незалежно від ефективності господарювання.

Чинником зростання взаємної заборгованості підприємств у перехідний період є також значне подорожчання кредиту, яке в цілому означає для виробничих підприємств скорочення доступу до вільних фінансових ресурсів. Перехід грошово-кредитної політики НБУ від експансійної до жорсткої рестрикційної (починаючи з лютого 1995 р. рівень облікової ставки НБУ став стабільно позитивним) призвів до того, що позитивною стала також реальна процентна ставка за кредитами (перевищила темпи інфляції). А це, як відомо, не стимулює економічного розвитку, хоч і стри­мує відкриту інфляцію. Зіткнувшись зі зменшенням фінансових ресурсів, багато підприємств вимушені затримувати платежі. Внаслідок цього за 1995р. номінальна дебіторська заборгованість між підприємствами України зросла у 4,53 раза, реальна-на 61,0%, кредиторська забор­гованість: номінальна - в 4,47 раза, а реальна на 58,6%. Тобто борги підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на їхніх рахунках.

Разом з тим зростання взаємозаборгованості, підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків та криза платежів є підставами для відкритої інфляції.

Слід також зазначити, що джерелом стрибкоподібного зростання інфляції стала система формування доходів населення і зниження обсягів виробництва. Лібералізація економічної діяльності визначена Законом України «Про державне підприємство» та Законом України «Про кооперацію» за надзвичайно низької планової та фінансової дисципліни була використана підприємствами для зміни вартісних пропорцій розподілу створюваного ними національного доходу у бік підвищення оплати праці. Так, у 1991 році за скорочення національного доходу 1,5% грошові доходи населення збільшились на 11,1%. Ця тенденція збе­

рігалась у наступні роки, що призвело до виникнення надлишку платіжних засобів щодо кількості товарів. Почали підвищуватись ціни.

Підштовхує інфляцію і структура податкових надходжень. Так, якщо у промислово розвинутих країнах частка прямих податків у загальній сумі надходжень до бюджету становить 60-80%, то в Україні прямі податки дорівнюють 27-28% доходів зведеного державного бюджету. Основну частку податкових надходжень, особливо в період гіперінфляції 1992-1993 рр., забезпечують непрямі податки. Вадою непрямих податків _є і те, що вони прямо й у повному обсязі підвищують ціни товарів, що обкладаються цим податком, і тим самим підштовхують інфляцію.

Розглядаючи специфіку інфляційного процесу в Україні, слід врахувати досить значний тиск на цінову динаміку, що спричинили зовнішньо­економічні чинники.

Вплив зовнішніх чинників на інфляцію в Україні здійснювався декількома основними напрямками: