Суттєвий спад виробництва (шок виробництва) був пов'язаний з порушенням поставок енергоносіїв в Україну, її енергозалежністю від зовнішніх постачань нафти і газу, перш за все з Росії та Туркменистану. Це призвело до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку і до збільшення зовнішньої заборгованості.

На 1993 р. основними статтями імпорту України були газ, нафта і продукти її переробки, мінеральне паливо. Їх питома вага становила 54,8% усього обсягу імпорту, в т.ч. природного газу - 31,9%. Так, якщо на початку 1993 р. ціни на імпортовану з Росії нафту становили 27%, а на газ -7 % світового рівня, то на кінець року вони наблизились до світового рівня.

Однак, прискорене підвищення цін на одні товари неминуче викликає ланцюгову реакцію підвищення цін на інші. Саме в результаті цього відбувається загальне зростання цін через їх нерівномірне підвищення, що в свою чергу провокує зростання темпів інфляції.

Ще одним зовнішньоекономічним чинником, який справляв підвищений вплив на рівень внутрішніх цін, стала бартеризація зовнішньоекономічної Діяльності. Так, у 1992 р. її рівень становив 50 відсотків всього зовнішньо­економічного обороту, і лише застосування жорстких адміністративних

заходів дало змогу знизити її рівень до 29,5 % в 1995 р. [19, с 10]. Інфля­ційний ефект бартеризації зовнішньоекономічної діяльності визначається тим, що підприємства, занижують рівень оподаткованої виручки частково приховуючи її, та не сплачують податків до бюджету. Внаслідок проведення бартерних операцій гроші на розрахункові рахунки підпри­ємств не надходять, а тому не перераховуються податки до державного бюджету.

До несприятливих чинників, які вплинули на розвиток інфляційних процесів, належить і вивезення капіталу з України. Так, у 1993-1994 рр тільки за рахунок бартерного капіталу в Україну не повернулось 3 млрд, дол., у 1995 р. цим самим капіталом пішло ще 2 млрд. дол. Загальне вилучення капіталу з української економіки за 1992-1996 рр., за експортними оцінками, становило від 9 до 24 млрд. дол. [5, с. 155]. Масове вивезення капіталу є важливим чинником інфляції в Україні.

Необхідно також відзначити ще один чинник інфляційного впливу зовнішньоекономічних відносин. Це неконтрольоване надходження до внутрішнього грошового обігу доларової маси, яка почала витісняти купон (доларизація).

Досить суттєвий інфляційний вплив доларизація справляє шляхом збільшення швидкості обігу національної грошової маси, оскільки найбільша частина доларової маси осідає у руках населення та виконує функцію засобу заощадження та утворення скарбів. Швидкість обігу грошей у цій функції мінімальна. Для національної грошової одиниці частково залишаються функції засобу обігу та платежу, де швидкість руху грошей максимальна.

На цей час більшу частину доходів населення витрачало на купівлю вільноконвертованої валюти. Це пояснюється тим, що долар США інфлював за рік у середньому на 3%, а гривня у 1992-1996 рр. дешевшала щорічно в середньому на 2500%. За підсумками фахівців, на руках у населення і підприємців перебувало 5 млрд. дол. США. Деякі незалежні експерти називають суму від 10 до 15 млрд. дол. [16], що є важливим інфляційним чинником, оскільки названа сума становить величину, більшу за величину національної грошової маси, і підриває позиції та стабільність грошової одиниці України. Збільшення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє також зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань.

Іншим каналом впливу зовнішніх чинників на інфляційні процеси є рух капіталів. Отримання державою зовнішніх позик на цілі покриття дефіциту державного бюджету, безумовно, зменшує поточну інфляцію, оскільки

приплив іноземного капіталу у вигляді довгострокових позик на розвиток виробництва сприяє вирішенню проблеми структурної перебудови економіки, її диверсифікації, а отже і зниженню гостроти інфляційної проблеми. Однак особливість зовнішніх джерел фінансування полягає в тому, що нагромадження зовнішньої заборгованості за державними позиками та залучення іноземних приватних капіталовкладень з часом викликає стрімкий відплив коштів на сплату основного боргу, відсотків та дивідендів, що погіршує фінансове становище країни-боржника, справляє негативний вплив не тільки на платіжний баланс, а й на державні фінанси, відповідно і на внутрішній грошовий обіг. Це призводить до напруженості у державних фінансах, а в разі використання емісійних способів фінансування - до збільшення грошової маси та інфляції. В Україні лише бюджетні видатки з обслуговування зовнішнього боргу зросли з 12 % ВВП у 1994 р., до 4,4 % в 1995 р.

Отже, викладене дає підстави зробити висновок, що вплив зовнішньо­економічних відносин був досить суттєвим чинником інфляції, у 1992­1994 рр. Саме тоді зовнішні чинники інфляції, переплітаючись із внутріш­німи, значно посилювали їх дію, збільшуючи інфляційний розлад в економічній системі України. Починаючи з 1995 р. активний вплив зовнішніх чинників на внутрішню інфляцію починає слабнути, але стрімке зростання зовнішнього державного боргу зумовлює зростання потен­ційної інфляційної загрози для України.

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що уже більш як дванадцять років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки починаючи з 2001 року став нижчим на 10% за рік. Надмірне зволікання з інфляційним процесом на досить високому рівні, а також всі його негативні наслідки у сфері народного господарства, розглянуті вище, призвели до того, що економіка України досить повіль­ними кроками рухається до свого пожвавлення. В Україні протягом п'яти останніх років спостерігається хоча не досить значне, але економічне зростання. Реальний приріст ВВП у 2000 р. становив 5,9 %, у 2001 р.-9,2 %, у 2002 р. - 5,2 %, у 2003 р.- 9,6 %, у 2004 р. - 12,17 [18].

Незважаючи на зниження у 2002 році темпів приросту ВВП*, в цілому

Сповільнення зростання ВВП у 1992р. пов'язане із негативним впливом зовнішніх факторів передусім із значним зниженням економічної активності, викликаним суттєвим

ниженням темпів розвитку у країнах, що є головними торговельними партнерами. Додатковим внутрішнім чинником сповільнення динаміки були неефективна податкова

истема, низька платіжна дисципліна, які обумовили ускладнення з наповненням та виконанням державного бюджету.

реальний приріст промисловості у 2002 році становив 7%. Такий високий темп зростання виробництва в умовах недостатньо високого плато­спроможного попиту населення був серед головних факторів дефляції у 2002 році. Індекс споживчих цін становив 99,4 % [18]. Тобто в Україні у 2002р. було вперше зафіксовано дефляцію у розмірі 0,6% після інфляції в 2001році 6,1% і в 2000-му - 25,8%. Цінова ситуація 2002 р. була принципово новою для економіки України. Динаміка цін віддзеркалювала кращу економічну кон'юнктуру, позитивно впливала на формування доходної частини державного бюджету.

Ці тенденції сформувалися під вирішальним впливом монетарної та валютно-курсової політики Національного банку, вони не відображають загальної стабільності української економіки. У таких випадках мова може йти лише про фінансову стабільність грошей, яка не здатна тривалий час бути стійкою.

Це підтверджують дані про рівень інфляції у 2003р., який дорівнював 8,2%, тоді як, за прогнозами Мінекономіки, він мав становити 6%, а потім був підвищений до 7,2%. Упродовж більшої частини року інфляційна динаміка була стійкою, а восени перевищення прогнозного показника інфляції спричинило, насамперед істотне подорожчанням борошна, хліба, хлібобулочних і макаронних виробів - відповідно на 36,2%, 33,8 % та 75,2 % - через поганий врожай зернових, що викликало необхідність закупівлі імпортного зерна за цінами, вищими, ніж вітчизняні, і ліберизацію цін (на борошно та хлібобулочні вироби) впродовж жовтня - листопада. Продовольчі товари у 2003 р. подорожчали на 10,9%, непродовольчі -на 1,5%, послуги - на 5,4%. Таке підвищення цін певною мірою було компенсаційним після дефляції 2002 року. Істотне зростання доходів населення було іншим фактором, який підняв внутрішній споживчий кошик. Також на зростання рівня інфляції вплинув такий чинник, як недостатньо стійкий стан економіки.

Темпи зростання промислового виробництва у 2003 році порівняно з 2002 роком зросли майже вдвічі й становили 15,8%. Таким високим темпам зростання промислового виробництва сприяли ціни на продукцію українського експорту (метали та хімічна продукція), збільшення інвестиційного попиту підприємствами металургійного комплексу та прискорення темпів зростання у машинобудуванні та харчовій промис­ловості. Зростанню промислового виробництва сприяло також і збіль­шення рефінансування банків та кредитування економіки (на 61,4%) й фізичних осіб (2,7 раза).

Зростання інфляції в Україні у у 2003 році не становило загрози

національній економіці, оскільки це типово для країни, яка переживає перехідний період і має відносно високі темпи зростання економіки.

На початку 2004 року уряд прогнозував зниження темпів інфляції до 5,8% - 6,3%. Однак індекс споживчих цін за дев'ять місяців 2004 року становив вже 105,6%. Незважаючи на тиск влади, яка адміністративно регулює ціни на продовольчі товари і нафтопродукти, споживчі ціни постійно і досить швидко повзуть вгору. Оптові ціни виробників промис­лової продукції зі січня по вересень зросли на 18,4%.

Стрибок цін, який загрожує Україні у зв'язку із швидким зростанням економіки і передвиборчих щедрот Кабміну (який підвищує пенсії і виплачує борги за облігаціями держзаймів, що з'їла гіперінфляція) лихоманить грошово-кредитний ринок держави.

У результаті в жовтні 2004 Нацбанк був вимушений підвищити свою облікову ставку до 8%, а в 2005 р. до 9,5%. Це нова ціна грошей, якими центральний банк кредитує систему комерційних банків.

Ці негативні показники свідчать про штучну стабілізацію національної валюти за рахунок майже тільки монетарних чинників, що у свою чергу може звести нанівець антиінфляційний ефект грошово-кредитної політики.

Розглянуті питання дають підставу зробити такий узагальнюючий висновок: грошово-кредитна політика НБУ має досить значний потенціал антиінфляційного впливу, однак його ефективне використання для макроекономічної стабілізації можливо лише за умови, що в самій економіці будуть проводитися адекватні стабілізаційні заходи - струк­турна перебудова виробництва, приватизація і наступна реконструкція підприємств, посилення фінансової дисципліни.

Оскільки інфляція - це складний процес, що залежить від співвід­ношення багатьох економічних процесів - внутрішніх і зовнішніх, - то без комплексного оздоровлення усієї економіки неможливе оздоровлення грошово-кредитної та фінансової систем.

Отже, розвиток інфляції як системного утворення в період ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи в Україні можна умовно поділити на чотири етапи (табл. 5.2).

Таблиця 5.2.

Історичні аспекти розвитку інфляції в Україні (1985 - вересень 1996рр.)

І етап (1985 - 1991рр.)

Основні характеристики

Наслідки

Повзуча інфляція (середньорічний темп інфляції до жовтня 1991 року становив до 10%).

Інфляція попиту виявилась у прихованій формі.

Відрив платоспроможного попиту від вартості товарної маси (товарний дефіцит).

Надмірні цінові дотації на основні групи товарів.

Зниження економічних стимулів виробництва.

Низька якість продукції.

Поширення спекуляції у сфері торгівлі та зростання цін на "чорному" ринку.

Зниження ринкового курсу національної валюти.

Основні причини

Дономінація державного монополізму та відсутність конкуренції.

Великі диспропорції в економіці.

Товарно-грошова розбалансованість економіки.

Надлишкова емісія грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу.

Великий інфляційний «спадок» у вигляді вкладів населення у банках (117,0 млрд. крб.)

II етап (1992- 1994 рр.)

Основні характеристики

Наслідки

Гіперінфляція (максимальний рівень інфляції у 1993 р.-10256,0%).

Інформація попиту виявилась як у відкритій, так і у прихованій формі.

Зменшення податкової бази, тобто загальної оцінки реальних доходів, які підлягають оподаткуванню.

Значне зниження виробництва та його ефективності.

Криміналізація економіки, поширення тіньової економіки.

Посилення кризи неплатежів, різке зростання взаємної заборгованості підприємств.

Зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку і збільшення зовнішньої заборгованості.

Зниження рівня життя населення, безробіття.

Знецінення національної валюти.

1. Катастрофічно великі обсяги кредитних емісій.

2. Зростання дефіциту бюджету та його монетизація (емісійне покриття).

3. Диспропорції у структурі податкових надходжень.

4. Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалось на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду.

5. Податкова політика була фіскальною, а не стимулюючою.

6. Значне подорожчання кредиту.

7. Зростання цін на імпортовані товари (передусім на енергоносії).

8. Доларизація української економіки.

9. Вивезення капіталу з України.

10. Зростання державного боргу.

11. Бартеризація зовнішньоекономічної діяльності.