Порівнювані мови

Для порівняння германських мов з іншими індоєвропейськими мо­вами будемо користуватися здебільшого матеріалом слов'янських і ла­тинської мов. Такий підбір мов зумовлений, насамперед, практичними міркуваннями, лінгвістичною підготовкою і спеціалізацією студентів, на яких розраховано викладений матеріал. У необхідних випадках для порівняння залучаються давньоіндійська, литовська і грецька мови, без матеріалу яких повноцінний порівняльно-історичний аналіз почасти виявляється неможливим. Наприклад, як показано вище, деякі іє. звуки збереглися лише в давньоіндійській мові. Крім того, давньоіндійська мова краще, ніж інші іє. мови, зберегла первісний індоєвропейський наголос. Ця мова використовується в індоєвропейських дослідженнях у двох хронологічно і територіально відмінних варіантах, які мають назви "ведійський" і "санскрит". Як правило, якщо на цьому спеціаль­но не наголошується, у порівняльному мовознавстві використовується санскрит. Оскільки санскритські тексти записані й опубліковані за до­помогою особливої стандартної системи письма (алфавіту), що назива­ється деванагарі, у європейській літературі для передачі цього письма користуються системою знаків, заснованою на латинському алфавіті. При цьому необхідно мати на увазі, що знак j позначає "м'яку" афри­кату dž’ (як у складі джя), знаком ç або ś передають "м'який" звук š (як у складі шя), знак у позначає щілинний [ḭ] як в англійському yes. У санскриті, крім того, під впливом дравідійських мов виникли цере­бральні приголосні, що позначаються крапкою під відповідною бук­вою (наприклад, ašṭau).

Досить архаїчна за своєю будовою литовська мова, яка у зв'язку з цим широко залучається для порівняння в усіх серйозних індоєвропей­ських студіях, надто ж тоді, коли необхідно проілюструвати походження й розвиток деяких фонологічних та морфологічних елементів слов'ян­ських мов, що вже втратили такі звукові одиниці, які добре збережені в литовській мові. Для позначення різних типів наголосу в литовській мові використовуються спеціальні знаки. Знаком [~] "циркумфлекс" і [´] "акут" позначають різні типи наголосу довгих голосних та дифтон­гів; знаком [ˋ] "гравіс" позначають наголос на коротких голосних.

Слов'янські мови представлені в індоєвропеїстиці, як правило, старослов'янською мовою, що є діалектом давньоболгарської мови (пам'ятки датуються IX століттям н. е.). У давньогрець­кій мові (з XIV століття до н. е.) добре відображена система довгих і коротких голосних, дифтонгів та інших фонологічних елементів.

Рефлекси іє. Голосних і приголосних в основних групах іє. Мов Короткі голосні

/1/ іє. а > дінд. а = лат. а = гр. а= герм, а = сл. о

Примітки: 1) Букви ъ та ь позначають у старослов'янській мові зредуковані голосні, близькі за своїм зву­чанням до коротких [і], [u];

2. Знак [=] означає "відповідає".

3. Знак [>1 означає "переходить у".

4. Цифрами ліворуч далі будемо позначати номер генетичної формули /ГФ/.

/2/ іє. о > дінд. а = лат. о = герм. а = сл. о

Примітка: гот. ai перед h, r, hw (Ԋ) = [е].

/3/ іє. е > дінд. а = лат. е = герм. е = сл. е

/4/ іє. і > дінд. і = лат. і = герм. і = сл. ь

/5/ іє. u > дінд. u = лат, u = герм, u = сл. ъ

/6/ іє. ǝ > дінд. і = лат. а = герм. а = сл. о

Примітки: 1) Звук r у дінд. словах на зразок ріtа(r) з'являється в непрямих відмінках (пор. укр. мати - матері);

2) Дінд. звук h відповідає іє. s абсолютному кінці слова.