3.4.5 Співвідношення розмірів символів

У таблиці 3.3 приведені співвідношення розмірів основних символів. Розмір Н повинен вибиратися з ряду 10, 15 мм і дальше через 5 мм. Розмір L=1,5Н.

Таблиця 3.3 Співвідношення розмірів основних символів

			L

3.4.6 Правила використову­вання символів і схем

Символ призначений для графічної ідентифікації функції, яку він відображає, незалежно від тексту всередині цього символу. Символи в схемі потрібно розміщувати рівномірно, дотримуючись розумної довжини з'єднань і мінімальної кількості довгих ліній.

Більшість символів задумана так, щоб можна було помістити текст всередину символу. Форми символів, встановлені стандартом, повинні служити допомогою для фактично використовуваних символів. Не повинні змінюватися кути та інші параметри, що впливають на відповідну форму символів. Символи повинні бути по мо­жливості одного розміру. Символи можуть бути накреслені в будь-якій орієнтації, проте краще використовувати горизонтальну орієнтацію. Дзеркальне відображення форми символу означає одну і ту ж функцію, проте йому не слід віддавати перевагу.

Мінімальний об'єм тексту, необхідний для розуміння функції даного символу, вимагається розміщувати усере­дині цього символу. Текст для читання слід записувати зліва направо і зверху вниз, незалежно від направлення потоку.

Якщо об'єм тексту, який необхідно помістити всередині символу, перевищує його розміри, то слід викорис­товувати символ коментаря. Якщо використання коментаря може заплутати або зруйнувати хід схеми, текст необхідно розміщувати на окремому листі і давати перехресне посилання на символ.

У схемах можна використовувати ідентифікатор символів. Це пов'язаний з певним символом ідентифікатор, що визначає цей символ для використовування в довідкових цілях в інших елементах документації (наприклад, в лістингу програми). Ідентифікатор символу слід розміщувати зліва над символом (рис.3.12).

У схемах можна використовувати опис символів - будь-яка інша інформація, наприклад, для відображення спеціального застосування символу з перехресним посиланням або для кращого розуміння функції як частини схеми. Опис символу повинен бути розміщений справа над символом (рис. 3.13).

У схемах роботи системи символи, носії даних, що відображають, у багатьох випадках показують способи введення-виведення. Для використовування як посилання на документацію текст для символів, що відображають спо­соби введення, слід розміщувати справа над символом, а текст для символів, що відображають вивід - справа під символом (рис. 3.14).

У схемах можна використовувати докладне зображення, яке позначають символом із смугою для процесу або даних. Символ із смугою вказує, що в цьому ж комплекті документації в іншому місці є докладніше зобра­ження.

Символ із смугою є будь-який символ, всередині якого у верхній частині проведена горизонтальна лінія. Між цією лінією та верхньою лінією символу розташований ідентифікатор, вказуючий на докладне зображення цього символу. Як перший та останній символ докладного зображення необхідно використовувати символ показника кінця. Перший символ показника кінця повинен містити посилання, яке також знаходиться в символі із смугою (рис. 3.15).

Потоки даних або потоки управління в схемах представляють лініями. Напрям потоку зліва направо і зве­рху вниз вважається стандартним. У випадках, коли вимагається внести більше ясності в схему, на лініях викорис­товуються стрілки. Якщо потік має напрям, який відрізняється від стандартного, то стрілки повинні указувати цей напрям.

У схемах вимагається уникати перетину ліній. Лінії, які перетинаються, не мають логічного зв'язку між со­бою, тому зміна напряму в точках перетину не допускається (рис. 3.16, а).

Дві або більш вхідних лінії можуть об'єднуватися в одну вихідну лінію. Якщо дві або більше ліній об'єдну­ються в одну лінію, то місце об'єднання повинне бути зменшене (рис. 3.16,б).

Лінії в схемах повинні входити в символ зліва або зверху, а виходити справа або знизу і бути направленими до центру символу.

У разі необхідності лінії в схемах вимагається розривати, щоб уникнути надмірних перетинів або дуже довгих лі­ній, а також, якщо схема складається з декількох листів. З'єднувач на початку розриву називають зовнішнім, а з'єд­нувач в кінці розриву - внутрішнім.

Посилання на сторінки можна вказувати разом з символом коментаря для їх з'єднувачів (рис. 3.17).

Рис.3.17 З’єднувачі: а – зовнішні; б - внутрішні

Декілька виходів зі символу необхідно показувати:

• декількома лініями від цього символу до інших символів (рис. 3.18, а);

• однією лінією від цього символу, яка потім розгалужується на відповідну кількість ліній (рис. 3.18, б).

Кожен вихід зі символу повинен супроводжуватися відповідною кількістю умов. Таким чином показується логі­чний шлях для того, щоб ці умови та відповідні посилання були ідентифіковані (рис. 3.19).

Замість одного символу з відповідним текстом можна використовувати декілька символів з перекриттям зо­браження, кожний з яких містить текст опису (використовування або формування декількох носіїв даних або файлів, виробітку безлічі копій друкар­ських звітів або форматів перфокарт).

Якщо декілька символів є впорядкованою множиною, то це впорядковування повинне розташовуватися від переднього (першого) до заднього (останнього).

Пріоритет або послідовний порядок декількох символів не змінюється за допомогою точки, в яку лінія вхо­дити або з якої виходить.