Література

1. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − Москва., 1958.

2. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − Москва., 1959.

3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. − Свердловск. 1960

4. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − Киев., 1969.

5. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.

6. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки. − Свердловск., 1973.

7. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − Киев., 1986.

8. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Харьков., 1997.

9. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

10. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.

Для глибокого засвоєння цієї теми слід піддати ретельному аналізу визначення співучасті, що міститься у ст.26 КК України. Спочатку необхідно розібратися у соціальній сутності співучасті, зрозуміти її підвищену суспільну небезпечність. Слід приділити увагу розгляду ознак множинності співучасників, спільності участі у злочині, причому приділити увагу як об'єктивному так і суб'єктивному сенсу цієї ознаки, проблематиці суб'єктивного зв'язку між співучасниками, дати характеристику інтелектуального та вольового моменту умислу співучасників. Треба підкреслити значущість проблематики спеціальних питань відповідальності співучасників.

У другому питанні теми необхідно звернути увагу на законодавче формулювання поняття виконавця (співвиконавця) злочину (ч. 2 ст. 27 КК України) та дати характеристику випадкам заподіяння суспільно-небезпечних наслідків двома або більше особами, при якому одна з осіб відповідно до закону не підлягає кримінальній відповідальності і тому розглядається як своєрідний засіб вчинення злочину. Слід підкреслити, що згідно з ст. 26 КК кожен із спільно діючих осіб має відповідати ознакам суб’єкта злочину, інакше такі дії співучасті не утворюють. Відповідаючи на це запитання необхідно спробувати дати вичерпну класифікацію дій, що утворюють опосередковане виконавство.

Розглядаючи третє питання даної теми слід почати з визначення спеціального суб’єкту злочину, що закріплене в ч. 2 ст. 18 КК. Далі, необхідно сформулювати загальне правило, що випливає із змісту ч. 3 ст. 401 КК, згідно з яким співучасники злочину із спеціальним суб'єктом несуть відповідальність за статтею Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає злочин із спеціальним суб'єктом. Потім, слід сформулювати правила кваліфікації дій співучасників злочину із спеціальним суб’єктом, зокрема, дій виконавця такого злочину, з одного боку, та дій організатора, підбурювача та посібника злочину із спеціальним суб’єктом, з іншого. Слід окремо зупинитись на питанні про можливість співвиконавства у злочинах із спеціальним суб’єктом.

Розглядаючи четверте питання, що стосується провокації злочину слід починати із аналізу законодавчого визначення підбурювача до злочину (ч. 4 ст. 27 КК). Перш за все необхідно проаналізувати суб’єктивні ознаки підбурювання та з’ясувати значення мотиву та мети підбурювача для вирішення питань про співучасть у злочині. Слід мати на увазі, що провокацію утворює схиляння іншої особи до вчинення злочину з метою її подальшого викриття. За своїм змістом, провокацію потрібно розглядати як співучасть у вигляді підбурювання до злочину. Також доцільно розглянути наявний в Кримінальному кодексі склад злочину - провокація хабара (ст. 370 КК), сформулювати власні думки щодо проблематики кримінальної відповідальності за провокацію злочину.