Політика гетьмана п. Конашевича-Сагайдачного

Петро Сагайдачний – видатний гетьман українських реєстрових козаків. Саме під його керівництвом козаки здійснили найбільше вдалих походів проти турків і татар. Він був не тільки видатним воєнним стратегом, а і далекоглядним державним діячем. Людина дивовижної освіченості, він дбав про ратну славу козацтва і про права людності своєї землі. Окрім всього іншого, Петро Сагайдачний зробив дуже багато для культури і освіти України.

Постать Петра Конашевича-Сагайдачного є дуже важливою, адже він, ставши гетьманом, провів дуже активну дипломатичну роботу стосовно Речі Посполитої. З появою на українському політичному небосхилі гетьмана українського реєстрового козацтва Петра Сагайдачного козацтво перетворилося на потужну політичну силу. Він також домігся об’єднання усіх верств українського суспільства навколо козацтва. Контингент українського козацтва протягом 20 років зріс більше ніж у 20 разів. Неминучою була необхідність юридичного закріплення здобутого козацтвом місця в політичній системі Речі Посполитої. Українське козацтво виробило власну емблематику. 

Найстаріша печатка, що дійшла до нас з тих часів, належала гетьману Гнату Васильовичу (1596 р.). На ній зображений лицар — козак з шаблею, підпертою обома руками. З 1620 р. козак на печатці “коша Війська Запорозького” має на плечі мушкет як додаткову характерну прикмету. У віршах на похорон П. Сагайдачного це зображення вперше названо “гербом низового Війська Запорізького”.

Зовнішньополітичний курс Сагайдачного можна визначити як пошук компромісу з однією з найсильніших тоді європейських держав - Річчю Посполитою. Заради цього він підтримував військово-політичні акції, які чинила Польща, воюючи то з Москвою, то з Османською імперією. З іншого боку гетьман досяг більшого в консолідації української нації на шляху до утвердження її державності: саме він об’єднав військову силу козацтва з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України. Це об’єднання відбулося в досить ефектний спосіб: у 1612 р. Сагайдачний разом зі всім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства. Цей крок мав продемонструвати, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних і культурних потреб України. Він завжди жертвував кошти школам і монастирям, захищав православну віру, поширював просвіту на українські землі. У своєму заповіті славний гетьман заповів усі свої кошти монастирям, братствам і школам. 

Сагайдачний – взірець наслідування для наших сучасних політиків. Його життя – приклад високого патріотизму та любові до рідної землі. Ось які герої мають бути у нашого суспільства.

№19.

Брестська церковна унія 1596 року та її історичне значення.

Католицька церква в ці часи намагалася утвердити католицизм в українських землях, її мета - приєднання православної національної церк­ви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства римського папи і католицьких догматів єдино істинними. Йшлося не про об'єднання на рів­них засадах, як нині намагаються довести деякі історики, а про приєднання східної православної християнської церкви до католицької західної,

Ватикан вирішив створити нову, уніатську церкву, за допомогою якої можна було б православних навернути до католицизму, зберігаючи обряди православ'я, але визнаючи верховенство Ватикану і приймаючи догмати католицизму про непогрішимість і божественність папи римського.

Вже 1590 р. у Бельську відбулася нарада чотирьох єпископів: львівсь­кого - Г.Балабана, холмського - Діонісія, пінського - Леонтія та луцького -К.Терлецького, на якій було порушено питання про прийняття унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву про готовність укласти унію. Сигізмунд III 18 травня 1592 р. таємно відповів згодою В 1594 р. до них пристали мит­рополит М. Рогоза та володимирський, берестейський і перемишльський єпископи І.Потій, К.Терлецький і Г.Балабан.

У червні 1595 р. в Кракові відбулася нарада за участю Потія й Терле-цького, сенаторів-католиків та єзуїта Скарги. Було остаточно вироблено умови унії, що їх схвалив папський нунцій. Категорично проти був князь В.Острозький, але король проігнорував це.

23 грудня 1595 р. Терлецький і Потій у присутності папи Клемента VIII проголосили унію. Потім почалася підготовка уніатського собору. Все це викликало обурення серед значної частини православних, особливо серед козацтва. У жовтні 1596 р. у Бресті зібрався церковний собор для обгово­рення питання про унію. Від самого початку він поділився на два собори. В уніатському брали участь митрополит М.Рогоза, 5 єпископів, 3 архімандри­ти, 3 католицькі єпископи й чимало шляхти. 8 жовтня 1596 р. під тиском представників короля вони підписали угоду про унію, що й було затвер­джено Сигізмундом III.

На православному соборі, який відкинув унію, було два єпископи -Г.Балабан і З.Копистинський, белградський митрополит Лука, дев'ять архі­мандритів, у т. ч. й Києво-печерський Н.Тур, два представники східних пат­ріархів і понад 200 представників православного духовенства.

Народ підтримав рішення православного собору, піднявши кілька по­встань проти унії.

Після прийняття унії 1596 р. почалася відкрита експансія католицизму проти українського народу, його духовності, історії та культури. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Так, єпископ Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного мо­настиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Брестського церко­вного собору. Уніати силою захоплювали великі монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли; ловили й мучили священиків, розганяли народ, який збирався на молитву за містом у наметах.

Все це привело до активізації виступів українського населення проти унії. В 1620 р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким мі­сцеві власті заборонили будувати церкву і школу. 1 1625 р. селяни відмо­вилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Закінчився поразкою виступ міщан Острога 1638 р. про­ти закриття православних храмів.

На початку 30-х років XVII Ст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.

№20