Етапи дисидентського руху

-Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його теологічне та орга­нізаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на ад­ресу керівників країни, які стосувались національної проблеми, репресій, проблем демократизації. Поширилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав".

З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи ди­сидентів.

V 1959 р. на Львівщині виникла Україн­ська робітниче-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу Укра­їни із складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм ".

За доносом групу заарештували. Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український націо­нальний фронт", що діяла з 1964 р. на західноукраїнських землях. Учасники У НФ ста­вили за мету утвердження самостійної Укра­їнської держави, розробили програму пере­будови суспільства на демократичних за­садах.

-1968-1976 рр. - піднесення дисидент­ського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприя­ли:

1. інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів;

2. видання впродовж 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу "Українсь­кий вісник ", головним редактором якого був В.Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху;

3. нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підпи­сав Гельсінський Акт, який передбачав га­рантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Україн­ська Гельсінська Група, яку очолив письмен­ник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація, її членами ста­лії 37 чоловік - усі найбільш активні диси­денти того часу: В.Чорновіл, ЛЛук'яненко, В.Стус, І.Кандиба, Ю.Шухевич та ін. Влада вчинила погром групи. -23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

-3 середини 80-х рр. - з початком пе­ребудови - діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.

Завдяки самовідданій діяльності україн­ських дисидентів визрівала ідея про не­обхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радян­ського суспільства.

75. Так у своєму розвитку процес горбачовської перебудови пройшов кілька етапів:

1-й етап (квітень 1985 – січень 1987рр.) – визрівання політичного курсу перебудови..

2-й етап (січень 1987 – літо 1988рр.) – усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соціальної бази. На цьому етапі перебудови була сформульована, узгоджена, а згодом і обнародувана стратегічна тріада перебудови : нове політичне мислення, радикальна економічна реформа ( червневий (1987р.) Пленум ЦК КПРС ) , демократизація усієї політичної структури. Йде активне формування соціальної бази перебудови.

3-й етап ( літо 1988 – травень 1989рр.) – зміщення рушійних сил перебудови зверху вниз.

4-й етап ( травень 1989 – лютий 1990рр.) – розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння.

Лютневий (1990р.) Пленум ЦК КПРС голосує за відміну 6-ої статті) Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС ядром політичної системи, керівною і спрямовуючою силою. Відкривається новий етап перебудови.

5-й етап (лютий – грудень 1990р.) – поступовий перехід політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних мас. Наприкінці 1990-го року політична палітра нових партій України була хоч і дуже строкатою, але чітко визначеною: на правому фланзі – Українська християнсько-демократична партія ( УХДП ), Українська народно-демократична партія (УНДП), Українська Республіканська партія (УРП), у центрі – Українська селянсько-демократична партія (УСДП), Партія зелених України (ПЗУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), на лівому фланзі – Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ ) та ін.

6-й етап (грудень 1990 – серпень 1991рр.) – кінець перебудови.

Принципові орієнтири перебудови “ плюралізм “, “ демократія “, “ гласність “ спочатку витісняються а потім змінюються в офіційній політиці на “дисципліну”, “порядок” та “стабільність”.

Спостерігається чітко виражене намагання “архітектора перебудови” втриматися у рамках “історичного вибору” та ін.

Стан економіки : 1991р. ВСП був на 11,3% меншим ніж у 1990р.; вироблений НД відповідно зменшився на 11,2%. Падіння розвитку промисловості республіки становило 4,8%, а с/г – 13,2%. Грошові доходи зросли на 87,1% порівняно з1990р. В1991р. промисловість СРСР була відкинута за обсягом виробництва до рівня 1986р., а ВНП відповідав рівню 1985р.

Перебудовчі процеси в Україні збігаючись із загальносоюзними тенденціями суспільних перетворень все ж мали і свої особливості:

– уповільнений темп політичних процесів;

– низький рівень активності населення;

– відсутність відкритого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем;

– перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного фактору суспільного життя на потужний політичний.

Ці особливості зумовлені структурою економіки республіки; стабільністю українського товарного ринку; порівняно меншою люмпенізацією населення; певним консерватизмом; уповільненістю, зваженістю, що притаманні ментальності українців тощо.