Спроба розширення прав республік

Хрущов здійснив ряд заходів щодо роз­ширення прав республік, у т.ч. й України:

• українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. В 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено О. Кириченка - першого українця на цій посаді ( 1953-1957 рр.). Відтоді першими секретарями КПУ призначалися тільки українці: М.Підгорний, (1957-1962 рр.), П. Шелест (1962-1972 рр.), В.Щербицький (1972-1989 рр.);

• розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ;

• активізувалася діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то у 1955 р. - 29;

• внаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956р.

Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

Шістдесятники.

Важливим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Різними стежками здебільшого через переклади, до України потрапляли твори Е. Хемінгуея, А. Камю, А. Сент-Екзюпері, Ф. Кафки та ін.

Одкровенням стало італійське кіно епохи неореалізму. Художники заново відкривали імпресіоністів, Ван-Гога, Модільяні.

Відродився інтерес до власної культури, її багатств.

Поетичні вечори І. Драча, Ліни Костенко, М. Вінграновського та ін. збирали тисячні аудиторії.

Нову хвилю в кінематографі представляли С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика.

8 березня 1963р. в Москві відбулася зустріч М. Хрущова з мистецькою інтелігенцією, вона послужила “керівництвом до дії” для маси апаратників усіх рівнів. Почалася чергова кампанія на зразок ідеологічного погрому 40-х – поч. 50-х рр.

Невід'ємною частиною суспільно-культурного життя України у І пол. 60рр. став самвидав, центри – Київ і Львів.

В 1964р. період “мирного” співіснування системи з інакомисленням закінчився. В жовтні 1964р. був усунений з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, до влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі з Л. Брежнєвим і М. Сусловим. Наступає реакція.

73. Посилення кризових явищ

Причини провалу економічної реформи сер. 60-х рр.:

1. Реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, мала не комплексний характер, не змінювала структурної, інвестиційної політики;

2. Партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовитися від звичних методів управління економікою.

З поч. 70-х років темпи економічного зростання уповільнюються. Середньорічні тем­пи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Україні ста­новили:

у 1966-70 рр. -6,7 і 7,8%;

у 1971-75 рр.- по 5,6%;

у 1976-80 рр.- 3,4 і 4,3%;

У 1981-85 рр.- 3,5 і 3,6%.

• Економіка продовжувала розвиватись екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання в науково-технічному і технологічному процесі від розвинених країн Заходу.

• Командна система не змогла повністю вписатися в умови, запропоновані НТР, що стало однією із ключових причин спаду економічного розвитку.

• Продуктивність праці була нижчою, ніж на Заході: у промисловості - у 2 р., у сільському господарстві - у 5 разів!

• Низькою була якість вітчизняних то варів. У 1986 р. лише 15,9% промислових виробів досягли витої категорії якості.

• Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис. осіб, досягнувши у 80-х рр. 18 млн. Лише у 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних Міні­стерств, відомств і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%.

• З'являється "культ сірості" в управлінні державою.

• Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і "тіньова" економіка.

Таким чином, у 70-80-і рр. народне господарство вступило у смугу кризи.

В Україні все помітніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30% потужностей україн­ської промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% більше).

Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6% території СРСР одержувала більше чверті всіх забруднень.

74. Дисидентство – морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей. Дисидентський рух складався з трьох основних течій:

1) Правозахисне, або демократичне дисидентство (УГГ);

2) Релігійне дисидентство (Г. Вікс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля);

3) Національне орієнтоване дисиденство (І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл).

Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем.

Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Слід підкреслити, що більшість диси­дентів не виступала проти радянської вла­ди і прагнула мирних форм діяльності.

Ук­раїнські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Ядро українського дисидентства склали "шістдесятники" - поети Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграноеський, критики І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, художниця А.Горська, пере­кладач М.Лукаш. Згодом до них приєдна­лися В. Стус, В. Голобородько, Ігор та Іри­на Калинці, брати Горині, генерал П.Григоренко та інші.