Розділ XII естетичний потенціал художньої творчості

§ 1. Художня творчість: проблема понятійного апарату

В теорії естетичної науки проблема художньої твор­чості займає особливе місце. Так склалося, що творчість традиційно вивчалася психологічною наукою і естетика ще мусить обгрунтувати наявність специфічного, тобто естетичного аспекту творчості. Що ж до психологічної науки, то вона визначає творчість як діяльність, кінцевим підсумком якої є створення нових матеріальних і духов­них цінностей. Будучи за своєю сутністю культурно-істо­ричним явищем, творчість має психологічний аспект — особовий і процесуальний '. Протягом останніх десяти­літь наука робила спроби хоч би частково зламати цю традицію: стверджувалося, що «творчість може розгляда­тися у двох аспектах: психологічному і філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний

' Творчество // Психология: Словарь, М., 1990. С. 393. 366

«механізм» здійснення акту творчості. Філософія розгля­дає питання про сутність творчості, яке по-різному стави­лося у різні історичні епохи ². Слід підкреслити, що зазна­чена постановка проблеми досить обмежена і не фіксує такої важливої особливості творчості,як суміжність, тобто єдність психологічного, філософського, естетичного, етич­ного, мистецтвознавчого, педагогічного, навіть медичного підходів. Особистісний характер творчості, як одна з її важливих рис, змушує вивчати «перехресні» ситуації (мо­рально-естетичні, естетико-психологічні, морально-педаго­гічні та ін.), поза врахуванням яких навряд чи можливе опанування всім обсягом категорії творчість.

Спроби осмислити творчість як філософську категорію, що має складну внутрішню понятійну структуру, робили­ся дослідниками неодноразово. У загальнотеоретичному плані творчість інтерпретується як діяльність, що по­роджує «{цось якісно нове, щось, яке ніколи раніше не існувало» ³.

Ця думка перегукується з іншими, які включені у довідники чи є авторськими точками зору. Творчість та­кож визначають як «щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною уні­кальністю» ⁴. Серед існуючих поглядів заслуговує уваги і такий, що намагається поєднати два різних поняття — створення й опанування: «Творчість — це цілеспрямова­на діяльність, наслідком якої виявляється відкриття (створення, винайдення) чогось нового, раніше невідомо­го, або активне, що відповідає вимогам часу, опанування вже існуючим багатством культури» ⁵.

У процитованих визначеннях творчість пов'язується з цілеспрямованою діяльністю людини, яка створює нові або якісно нові матеріальні і духовні цінності. В цілому правильно відбивши основні ідеї, пов'язані з поняттям «творчість», ці визначення навряд чи можуть нас задо­вольнити. Чому? Почуття незадоволеності з'являється пе­редусім від використаних термінів «щось», «що-небудь» при характеристиці створюваного в процесі творчості чо­гось нового. Ці терміни несумісні з науковим визначен­ням, їх вживання наводить на думку про випадковість,

² Творчество // Философский энциклопедический словарь. М., 1983. С. 671.

³ Там же. С. 670.

⁴ Творчество // Краткий словарь по философии. М., 1979. С. 318.

⁵ Творчество // Советский энциклопедический словарь. М., 1980. С. 1322.

367

невизначеність творчості, наслідки якої у процесі пізнання начебто не закладені у визначену людиною ціль або художній задум. Терміни «щось», «що-небудь», по суті, спростовують вірну думку про творчість як цілеспрямова­ну діяльність, в процесі якої людина намагається отрима­ти конкретний результат. Вони вносять невизначеність у положення про «якісно нове», що створюється в процесі творчості.

Аналізуючи існуючі визначення творчості, слід, на наш погляд, ставити питання про обсяг поняття «нове» і обов'язково підкреслювати, що йдеться про «принципово нове», раніше невідоме. Зв'язуючи творчість із створенням нового, необхідно чітко виявляти критерії нового, відріз­няти якісно нове, як результат творчості, від кількісного принципу аналізу нового — такого, що є тиражуванням або шаблонною роботою. Особливу увагу слід звернути на такі ознаки творчості, як: неповторність, оригінальність, суспільно-історична унікальність. Адже, прийнявши кон­цепцію творчості як «опанування вже існуючим багатст­вом культури», слід визнати, що опанування створеним має елементи новизни лише для конкретного індивіда, що така орієнтація руйнує творчість як оригінальність, як суспільно-історичну унікальність. Отже, творчість як опа­нування створеним може розглядатися лише в межах педагогіки, виховання людини, стимулювання її інтересу до знань, до культури.

Аналізуючи найбільш важливі, специфічні параметри творчості, потрібно підкреслити, що творчість — це свідо­ма, продуктивна діяльність щодо створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які мають суспільно-історичну значущість.

Важливим аспектом вивчення творчості є розгляд пи­тання про види її, адже та чи інша концепція складається залежно від того, «звужено» чи «розширено» тлумачиться творчість. Прагнучи підняти авторитет тієї чи іншої професії, дослідники іноді навмисне підкреслюють твор­чий її характер, хоч насправді йдеться про звичайну шаблонну діяльність, яка не може претендувати на ство­рення якісно нових цінностей. Для того, щоб підняти авторитет професії чи знайти шляхи стимулювання про­фесійних навичок, необов'язково маніпулювати поняттям «творчість». Мова повинна йти про розвиток морального світу людини, формування у неї почуття відповідальності, професійної гордості, почуття обов'язку тощо. Слід, на наш погляд, чітко розмежовувати поняття «творчість»

368

і «ремесло». Творчість обов'язково включає в себе опану­вання ремеслом, яке виступає як своєрідний трамплін для творчості, допомагає накопиченню творчого досвіду. Про­те ремесло як культура трудових професійних навичок і технічних прийомів не передбачає обов'язкового «прори­ву» в творчу сферу.

В історії естетики робилися спроби визначити специфі­ку ремесла і мистецтва. У цьому плані заслуговує на увагу точка зору І. Канта, який обгрунтував передусім відмінність мистецтва від природи: «Мистецтво відрізня­ється від природи як діяння від діяльності або дій взагалі, а продукт або результат мистецтва відрізняється від предмета природи як твір від дії.

Мистецтвом треба було б назвати тільки творення через свободу, тобто через свавілля, яке вибирає як основу своєї діяльності розум» ⁶.

Порівнюючи людську діяльність з мистецтвом, Кант чітко розмежовував практичну і теоретичну діяльність, вміння і знання. Людина, яка добре працює за зразками, за шаблонами, нездатна створювати витончене мистецтво. І. Кант вважає, що мистецтво відрізняється від ремесла саме тому, що перше (витончене мистецтво) приємне саме по собі, це гра, позбавлена доцільності, а ремесло — це справа, яка сама по собі неприємна і приваблює лише результатом — заробітком.

Кантівське протиставлення витонченого мистецтва і ремесла слід аналізувати як зразок метафізичного розри­ву естетичної і практичної діяльності. Фіксацію Кантом такого розриву можна визнати справедливою, якщо ана­лізувати процес розподілу праці в умовах того, колишньо­го капіталістичного виробництва, яке витісняло ремісника часів феодалізму, позбавляючи його творчої ініціативи, можливості створювати цілісний продукт. Якщо ж ми аналізуємо художню творчість, то залежність між реміс­ником і митцем дещо інша, ніж це подається в концепції Канта. При цьому зауважимо, що кантівська позиція застосовувалася й у подальші періоди. Так, у 20—30-і роки XX ст. в умовах початку становлення соціалізму робилися спроби упорядкувати поняття «митець», «вироб­ник», «майстер», «ремісник». Однак, не довівши їх до логічного завершення, спровокували помилкову тенденцію різкого розмежування цих понять, яке закріпилося як на теоретичному, так і на побутовому рівні. І як наслідок

⁶ Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964. Т. 5. С. 318.

369

цього — іронічне ставлення до ремісника і втрата профв'

сіоналізму, побутовизація творчості, відрив її від ремесла і майстерності. Отже, необхідно не лише чітко виявляти рівні ремесла і творчості, а й розмежовувати ремесло як відтворення шаблону і ремесло як виробництво, що має індивідуальний характер, яскраво виражену майстерність. Саме тут і відбувається взаємозв'язок ремесла і творчості.

Проблема видів творчості має і такий аспект, як обумовленість творчості тією сферою культури, в якій вона реалізується: наука, мистецтво, техніка, політика, педагогіка тощо. А це вимагає виявлення своєрідності психології творчості у кожній з них, а також характеру відношень між ними.

Реалізація творчості у сфері мистецтва пов'язана з художньою творчістю, в основі якої лежить процес ство­рення нових естетичних цінностей. Аналіз художньої твор­чості передбачає трансформацію заявленої нами ідеї су­міжності на розгляд понятійного апарату, спираючись на який, ми можемо досліджувати специфіку художньої об­дарованості, таланту, етапи творчого процесу тощо. Сумі­жність понятійного апарату передбачає значну теоретич­ну роботу щодо виявлення тих понять,,, які. в конкретних науках можуть трансформуватися у дослідження ху­дожньої творчості. Адже цілком зрозуміло, що кожна наука має і такі поняття, які не піддаються трансформації в суміжні науки, хоч у загальнотеоретичному плані вени можуть формувати невне світовідчуття, в якому існує як мистецтво в цілому, так і кожний конкретний митець.

До понять, які використовуються при вивченні художньої творчості, але несуть в собі узагальнене зна­чення, можна віднести поняття калакогагія і_% катарсис, про зміст яких вже йшлося у попередніх розділах. До числа суміжних понять слід також віднести поняття емпа­тія (співпереживання) — опанування емоційним станом іншої людини, «вчуття» в її переживання. Емпатія роз­криває такий важливий аспект творчого процесу митця, як переживання ним тих самих емоційних станів, в яких перебуває інша людина. Це відбувається завдяки ототож­ненню митця з іншою людиною, яка є об'єктом художньо­го аналізу, або з героєм створюваного твору. Слід врахо­вувати, що емпатія начебто замкнена у межах безпосе­реднього емоційного досвіду і відрізняється, наприклад, від «ідентифікації», «відігравання ролі», які теж можуть супроводжувати творчий процес і повинні широко вико­ристовуватися е дослідженні художньої творчості.

370

Значної теоретичної уваги заслуговує поняття «іденти­фікація» (ототожнення), яке психологи розглядають у єдності різних аспектів. Ідентифікація — це процес поєд­нання суб'єктом самого себе з іншим індивідом чи групою людей з допомогою емоційного зв'язку. Це, водночас, включення у власний внутрішній світ (прийняття як влас­них) певних ціннісних норм, зразків, на які орієнтована інша людина. Ідентифікація — це також процес насліду­вання, «бачення» іншого індивіда як продовження самого себе. У процесі ідентифікації митець «переносить» себе у просторове і часове поле іншої людини, моделює її психологію, мотиви вчинків.

У дослідженні художньої творчості певної уваги за­слуговують і такі нетрадиційні поняття, як авторитар­ність — соціально-психологічна характеристика митця, який прагне максимально підкорити своєму впливові партнера по творчості. Авторитарність породжує агресив­ність, переоцінку власних можливостей, суворий контроль за діями інших. Негативні аспекти авторитаризму чітко простежуються у колективних виДах художньої творчості, наприклад, у театрі, в кіно.

У систему понять, які залучаються для дослідження художньої творчості, слід включити і поняття активність, «надситуативна активність», «пошукова активність», тоб­то ті, які фіксують здатність суб'єкта ставити нові цілі, руйнувати стереотипи, змінювати існуючі мистецькі, ху­дожні ситуації, авторитети, канони.

Проблема понятійного апарату дослідження ху­дожньої творчості перебуває, як вже зазначалося, у стані розробки. Та, незважаючи на це, слід враховувати і необхідність категоризації понять як наступний етап теоретичної роботи у з'ясуванні природи творчості.