6.3. Форвардний контракт

Як уже зазначалося, форвардний контракт — це угода між двома контрагентами, яка укладена поза біржею та є обо­в'язковою до виконання, про майбутню поставку предмета контракту за попередньо обумовленою ціною.

Форвардні контракти укладають здебільшого з метою ре­альної поставки (купівлі або продажу) відповідного активу з метою страхування від можливих несприятливих коливань цін на цей актив. При цьому контрагенти позбавляються мож­ливості скористатися ймовірною сприятливою кон'юнктурою. Хоча форвардний контракт передбачає обов'язкове виконання зобов'язань за ним, сторони, проте, не можуть бути застрахо­вані від його невиконання у разі банкрутства або недобросовіс­ності одного з учасників угоди.

Форвардний контракт може укладатися з метою гри на різниці курсової ціни активів. Сторона, яка відкриває «довгу» позицію, розраховує на зростання ціни базового активу, а сто­рона, яка відкриває «коротку» позицію, очікує зниження ціни

базового активу. Так, отримавши акції за однією ціною, інвес­тор продає їх на спотовому ринку за вищою ціною спот (таке відбувається, звичайно, у разі, якщо його розрахунки вияви­лися правильними і курс активу підвищився).

Вторинний ринок форвардних контрактів на переважну кількість активів розвинений слабо, оскільки за своїми харак­теристиками форвардний контракт — договір індивідуальний. Виняток складає форвардний валютний ринок.

Для кожного проміжку часу форвардна ціна цього базового активу — це ціна поставки, зафіксована у форвардному конт­ракті.

Існує два підходи до визначення форвардної ціни. Згідно з першим ціна виникає як наслідок очікувань учасників стро­кового ринку відносно майбутньої ціни спот. Другий підхід — арбітражний — базований на взаємозв'язку між форвардною і поточною спотовими цінами, що визначається чинною на ринку безризиковою ставкою. При цьому виходять із припущен­ня, що інвесторові байдуже чи купувати актив на спотовому рин­ку в цей момент, чи за форвардним контрактом у майбутньому.

При арбітражному підході вирізняють такі форвардні ціни активу:

—форвардна ціна активу, за яким не сплачують доходи;

—форвардна ціна активу, за яким сплачують доходи. Форвардну ціну активу, за яким не сплачують доходи, мож­ на розрахувати за формулою:

де F — форвардна ціна; S — спотова ціна; r — безризикова ставка (ставка за банківськими депозитами); t — проміжок ча­су до виконання форвардного контракту, днів.

Форвардну ціну активу, за яким виплачують доходи, вста­новити складніше. Якщо на акцію виплачують дивіденд протя­гом терміну дії форвардного контракту, то ціну потрібно скори-гувати на його величину, оскільки, придбавши контракт, інвестор не отримає дивідендів. Для найпростішого випадку, коли дивіденди виплачують перед самим моментом виконання форвардного контракту, формула ціни виглядає таким чином:

де Div— дивіденди.

Якщо дивіденди виплачують у деякий проміжок часу в період дії форвардного контракту, то покупець втрачає не ли­ше дивіденди, але й відсотки від їх реінвестування до моменту виконання контракту. У цьому разі (6.2) матиме такий вигляд:

де Т — термін дії форвардного контракту; n — день виплати дивідендів; r — безризикова ставка для Т; λ — безризикова ставка для Т - t.

Існує кілька різновидностей короткострокового форвардно­го контракту, серед них операції репо і зворотного репо.

Репо — це угода між контрагентами, відповідно до якої од­на сторона продає іншій цінні папери, зобов'язуючись викупи­ти їх в неї через деякий час за вищою ціною. У результаті такої угоди перша сторона фактично отримує кредит під забезпечен­ня у вигляді цінних паперів. Відсотком за кредит є різниця в цінах, за якими вона продає та викуповує цінні папери. Дохід другої сторони угоди формується за рахунок різниці між ціна­ми, за якими вона спочатку купує, а потім продає цінні папери.

Репо являє собою короткострокові операції тривалістю від одного для (overnight) до кількох тижнів. За допомогою репо дилер може фінансувати свою позицію для придбання цінних паперів.

Зворотне репо — це угода про придбання цінних паперів із зобов'язанням про наступний їх продаж за нижчою ціною. Особа, яка купує цінні папери за вищою ціною, фактично отри­мує їх у кредит під грошове забезпечення. Контрагент, який надав кредит у формі цінних паперів, отримує дохід (відсоток за кредит) у сумі, що визначають різницею ціни продажу і ціни викупу цінних паперів.