Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 6 Фінансовий ринок.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
22.11.2018
Размер:
562.18 Кб
Скачать

Тема 6. Ринок похідних фінансових інструментів

  1. Загальна характеристика строкового ринку.

  2. Економічна сутність похідних фінансових інструментів та їхня класифікація.

  3. Форвардний контракт.

  4. Ф'ючерсний контракт.

  5. Опціони,

  6. Свопи.

  7. Інші види похідних фінансових інструментів.

6.1. Загальна характеристика строкового ринку

За своєю сутністю строковий ринок є ринком строкових конт­рактів. Строковий контракт — це згода контрагентів про май­бутню поставку базового активу. Попри зовнішню простоту визначення, строковий ринок є дуже складним і розвиненим орга­нізмом, на якому обертається широкий набір різноманітних контрактів. Функціональний спектр цих контрактів за сучас­них умов вже не зводиться лише до реальної поставки базового активу, а вони все більшою мірою починають виступати у ролі фінансових інструментів, або, як їх ще називають, похідних фінансових активів. З огляду на це, строковий ринок називають ринком похідних фінансових інструментів.

Строковий ринок має налагоджену організаційну інфраструк­туру. Переважна частина строкової торгівлі зосереджується в головних фінансових центрах, зокрема на провідних світових біржах, а також здійснюється за допомогою міжнародних теле­комунікаційних систем.

Інфраструктура строкового ринку представлена не лише біржами та позабіржовими електронними системами, але й ши­роким спектром організацій, які виконують як брокерські, так і дилерські функції. Безпосередніми учасниками цього ринку, поряд із комерційними та інвестиційними банками, є також різ­номанітні фонди (інвестиційні, пенсійні, ф'ючерсні, хеджуван-ня), виробничі та сільськогосподарські підприємства. Основ­ний спонукальний мотив участі на строковому ринку великої кількості виробничих підприємств полягає в тому, що за своїм функціональним призначенням ринок похідних фінансових інструментів покликаний слугувати механізмом страхування цінових ризиків в умовах нестійкої економічної кон'юнктури. У зв'язку з цим наявність строкового ринку дає змогу суб'єк­там господарювання уникнути фінансових ризиків або суттєво їх знизити. Привабливості строковому ринку додає також те, що його інструменти є високодохідними об'єктами інвестуван­ня тимчасово вільних коштів.

У своєму розвитку ринок похідних фінансових інструментів (строковий ринок) пройшов кілька етапів. На першому етапі він був представлений форвардними контрактами, які уклада­ли виробники сільськогосподарської продукції під майбутній урожай. Покупці контрактів авансували частину їхніх затрат. Зародження організованої строкової торгівлі можна асоціюва­ти з появою в 1751 р. Нью-Йоркської продовольчої біржі.

Другий етап можна назвати біржовим. Його початок відно­сять до 1848 p., коли з відкриттям Чиказької торгової палати розпочалася торгівля «новими інструментами» — так званими ф'ючерсними контрактами на зерно, соєві боби та худобу.

Перша строкова біржа — Чиказька торгова палата (СВТ Chicago Board of Trade) — була створена 1848 р. для торгівлі ф'ючерсними контрактами на сільськогосподарську продукцію.

Проте насправді строковий ринок дістав бурхливого розвит­ку у 70-80 роках минулого століття. Саме з 1972 р. розпочи­нається третій етап розвитку строкового ринку, коли було створено Міжнародний валютний ринок (ІММ International Monetary Market), що є підрозділом Чиказької товарної біржі (Chicago Mercantile Exchange). На ньому вперше були вистав­лені на торги похідні фінансові інструменти — ф'ючерсні конт­ракти на валюту. Через рік з'явилися ф'ючерси за депозитар­ними розписками Державної національної асоціації іпотечного кредиту та за казначейськими зобов'язаннями США, а через десять років — похідні фінансові інструменти за фондовими індексами. У 1973 р. розпочалася торгівля опціонними конт­рактами на Чиказькій біржі опціонів (СВОЕ Chicago Board Options Exchange). Лондонський ринок опціонів (LTOMLondon Traded Options Market) створено в 1978 p. при Лондонській фондовій біржі. У 1979 р. з'явилася Нью-Йоркська ф'ючерсна біржа (NYFE New York Futures Exchange). У 1982 p. створено Лондонську міжнародну біржу фінансових ф'ючерсів (LIFFE London International Financial Futures Exchange). У цьому ж році розпочалася торгівля строковими контрактами на Філадельфійській фондовій біржі (PHLX Philadelphia Stock Exchange). У Франції в 1985 р. створено Біржу фінансо­вих ф'ючерсних контрактів (MATIF Marche a terme d'instru-mentents financiers). В Японії перші строкові угоди почали ук­ладати в 1985 р.

Ринки похідних фінансових інструментів є досить молоди­ми, але при цьому вони динамічно розвиваються. На кінець 90-х років на світових ринках склалася така ситуація, що три чверті контрактів, які котирувалися на товарних біржах, були контрактами «нетоварного», невалютно-фінансового типу. Розвиток ринку товарних ф'ючерсів тривав майже 150 років, а фінансові ф'ючерси досягли такого самого рівня розвитку в десять разів швидше.

При загальному підході строковий ринок можна поділити на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий.

За видами фінансових інструментів, які є предметом купівлі-продажу на строковому ринку, його можна розмежувати на фор­вардний, ф'ючерсний, опціонний ринок і ринок свопів. У свою чергу, форвардний ринок можна поділити на так званий ринок

класичних форвардних контрактів, головна мета яких полягає у поставці базових активів і хеджуванні позицій учасників, а та­кож ринок репо і ринок при випуску (when-issued market). їх до­цільно розглянути окремо, оскільки за зовнішньою формою вони є елементами строкового ринку, але функціонально вирішують дещо інші завдання. Так, ринок репо повинен задовольняти по­требу в короткострокових кредитах, а ринок при випуску — на­самперед виконувати функцію встановлення ціни майбутніх ви­пусків цінних паперів. Крім того, за своїми часовими межами ці ринки можна розглядати як ультракороткострокові.

Строковий ринок можна класифікувати і за термінами, на які укладають контракти, — це короткостроковий, середньо-строковий і довгостроковий ринки. При цьому, зауважимо, за часовою структурою строковий ринок є переважно короткотер­міновим, а контракти, які укладають на строк більше одного року є скоріше винятком, ніж правилом.

Об'єктивна потреба у розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні існує давно. Але є й певні проблеми на шляху розвитку строкового ринку в Україні.

По-перше, активній роботі на ринку строкових контрактів перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні та за­гальноприйнятим у світовій практиці поняттям і регулятивним механізмам, які діють на ринку деривативів, починаючи від самої') тлумачення строкового контракту, зокрема ф'ючерсного контракту, до вирішення проблем мита й оподаткування (нині прибуток, який оподатковується, не зменшується на суму від'єм­ної варіаційної маржі).

По-друге, досі не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф'ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами.

Важливою умовою успішної роботи ф'ючерсного ринку є на­явність високорозвинутих ринків базового активу. Вони повин­ні відповідати принаймні трьом критеріям: бути високо лік­відними; протягом досить тривалого часу мати чіткі й незмінні правила торгів; характеризуватися прогнозованою динамікою.

Якщо ці умови не будуть виконуватися, ринок строкових контрактів в Україні не працюватиме.6.2. Економічна сутність похідних фінансових інструментів та їхня класифікація

Похідні фінансові інструменти є особливою групою цінних паперів, які власне кажучи, не являються цінними паперами, а представляють собою документи, які дають право на здійснен­ня угод з базовими активами. Тобто, похідні фінансові інстру­менти обслуговують процес функціонування базових фінансо­вих інструментів. Предметом купівлі-продажу в таких угодах є не самі базові активи, а права на здійснення операцій з ними.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) — це доку­менти, які встановлюють умови купівлі-продажу основних цінних паперів, тобто це документи, які засвідчують право не на самі цінні папери першого порядку, а право торгівлі ними. Механізм випуску та обігу похідних фінансових інструментів пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових або ма­теріальних активів. У зв'язку з цим розрізняють фінансові і то­варні деривативи.

Похідні фінансові інструменти отримали назву від англійсь­кого терміну «derivative», що в перекладі означає «похідний». Ціна похідних фінансових інструментів є похідною від ціни ба­зових інструментів, покладеної в основу угоди.

Можливість появи деривативів зумовлена тим, що будь-який фінансовий актив можна розглядати як сукупність різних ха­рактеристик, серед яких рентабельність, термін дії, номінальна вартість, валюта, в якій номінований актив тощо. При цьому протягом всього періоду існування фінансового активу ці харак­теристики, незалежно одна від одної, можуть бути об'єктом тор­гових угод, що й призводить до розвитку ринку деривативів.

Обіг похідних фінансових інструментів здійснюється згідно з чинними законами України «Про національну депозитарну сис­тему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

У процесі обігу похідні фінансові інструменти залежно від їхнього виду виконують такі функції:

  • посвідчення прав, які випливають з володіння цінними папером;

  • надання додаткових пільг власникам базового цінного паперу;

  • забезпечення функціонування базового цінного паперу;

  • прогнозування динаміки курсів та страхування їх зни­ження;

  • можливість заміни базового цінного паперу його сурогат­ною формою;

  • забезпечення проникнення базового цінного паперу на іноземні фондові ринки.

До похідних фінансових інструментів цінні папери належать за такими критеріями:

  • залежність ціни фінансового активу прямо або опосеред­ковано від ціни або характеристики базового активу;

  • стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансо­вим інструментом;

  • наявність сукупності документів, які мають один базовийактив, однаковий термін обігу і термін виконання зобо­в'язань;

  • відповідність обсягу та якості базового активу встановле­ним стандартам.

Похідним фінансовим інструментам притаманні такі влас­тивості:

  • терміновий характер — виконання зобов'язань контраген­тів матиме місце в певний момент в майбутньому, через пев­ний строк;

  • їхні ціни залежать від ціни базового активу (валюти, ак­цій, облігацій тощо), які повинні бути прийняті або пос­тавлені в майбутньому згідно з укладеною угодою;

  • обмежений термін існування — від кількох хвилин до кількох років;

  • операції з ними дозволяють одержати прибуток при міні­мальних інвестиційних вкладеннях.

Похідні фінансові активи, як правило, мають вищий рівень ризику порівняно з базовим активом, оскільки ризик останньо­го додається до ризиків за похідними цінними паперами.

Похідні фінансові інструменти можуть бути іменними та на пред'явника; коротко- середньо- та довгострокові; державні та корпоративні, комерційні та фондові; пайові та боргові; інвес­тиційні та спекулятивні.

До похідних фінансових інструментів належать: опціон, ф'ючерс, форвард, своп. Вони представляють строкові конт­ракти, в основі яких лежать фінансові активи: валюта, відсот­кова ставка, базові ціні папери. Вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного часу або у визначений мо­мент у майбутньому.

До похідних фінансових інструментів можна віднести та­кож депозитне свідоцтво, варант, право на підписку, ордер.Опціон — похідний цінний папір, який випущений як стан­дартний документ та засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, валюту) на визначених умовах в майбутньому, з фіксацією ціни на час укладання такого опціону або на час та­кого придбання за рішенням сторін контракту.

Продавець опціону несе безумовне зобов'язання щодо про­дажу (купівлі) базового активу, а покупець опціону має право на відмову від купівлі (продажу) базового активу.

Ф'ючерс — стандартний документ, який засвідчує зобо­в'язання придбати (продати) цінні папери, товари або валюту у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фік­сацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами конт­ракту.

Особливість ф'ючерсних контрактів полягає в тому, що їх, зазвичай, укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реаль­них угод з товаром, а також одержання спекулятивного при­бутку під час перепродажу ф'ючерсів або припинення дії угоди.

Зобов'язання за ф'ючерсним контрактом можуть бути вико­нані шляхом виконання умов постачання відповідно до специ­фікації ф'ючерса, продажу (купівлі) ф'ючерса, здійснення гро­шових розрахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом виконують лише через органі­затора торгівлі цим ф'ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюють через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов'язань за ф'ючерсом є юридична особа, яка веде облік прав власності за ф'ючерсом.

Між опціонами і ф'ючерсами є певні спільні та відмінні риси.

Обидва цінні папери — похідні, ринкові, біржові, котирува-ні, комерційні, спекулятивні, масові, строкові фінансові ін­струменти. В обох випадках використовують стандартизова­ний біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лотами, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад, біржових індексів). Є багато загально­го в термінології. Так, вважається, що продавець займає корот­ку, а покупець — довгу позицію; відкритою позицією вважаєть­ся укладання контракту, а закритою — виконання зобов'язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступа­ють, як правило, хеджери і спекулянти.

Відмінність між ф'ючерсом і опціоном полягає в тому, що перший — суто біржовий папір, тоді як опціон поширений

і в позабіржовій торгівлі. Ф'ючерс — менш складний папір, ніж опціон. Опціон, як відомо, — це право і зобов'язання. Ф'ючерс же — це лише зобов'язання однієї сторони поставити певний товар (фінансовий інструмент), а другої сторони — купити йо­го за певною ціною в конкретний термін. Можливість відходу від угоди закладена в умовах опціонного контракту, чого не можна сказати про ф'ючерс. Недолік ф'ючерсів полягає в тому, що, на відміну від опціонів, продавець у цій ситуації не одер­жує додаткових вигод у разі зростання цін, а покупець — у разі їхнього зниження. Водночас ф'ючерси набагато поширеніші, ніж опціони (особливо валютні ф'ючерси).

Форвардна угода — це угода між двома контрагентами про майбутню поставку базового активу на узгоджених умовах. За наявності багатьох спільних рис між ф'ючерсом і форвардним контрактом останній має низку суттєвих відмінностей. Так, форвардний контракт на відміну від ф'ючерсного, не стандар­тизований і всі його пункти обумовлюються контрагентами, він гарантується лише репутацією та платоспроможністю учасників угоди. Форвардні контракти індивідуальні, не обер­таються на біржах, зобов'язання за ними можуть бути анульо­вані лише за згодою обох сторін.

Своп — угода між двома контрагентами про обмін в майбут­ньому платежами або іншими активами згідно з визначеними у контракті умовами. Потоки платежів, як правило, залежать від вартості боргового інструменту або вартості іноземної валюти, у зв'язку з чим основними видами свопів є валютні і відсоткові.

Депозитарна розписка (свідоцтво) — похідний цінний па­пір, який засвідчує право власності інвестора-резидента на певну кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній валюті.

Емітент депозитарної розписки (свідоцтва) забезпечує її власнику реалізацію його прав, що випливають із права влас­ності на іноземні цінні папери, під які були випущені депози­тарні розписки (свідоцтва).

Власник депозитарної розписки (свідоцтва) має право опосе­редкованого голосування, одержання дивідендів та інші права власності щодо іноземних цінних паперів, на які випущені де­позитарні розписки (свідоцтва).

Депозитарні розписки — це документовані еквіваленти цін­них паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фон­дових ринках. Основним папером тут звичайно є акція. Тому можна сказати, що депозитарні розписки — це свідоцтва про

депонування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна визначити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і посередника-резидента за допомогою проміжних документо­ваних форм. Зазвичай ці розписки випускають місцеві бан­ки замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.

Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондо­вих ринках окремих країн існують обмеження на обіг інозем­них фондових цінностей. Так, у США заборонений обіг основ­них фінансових інструментів іноземних емітентів, тут можуть мати обіг лише похідні фондові цінності. Великі ж емітенти шукають зовнішніх джерел фінансування. У свою чергу, інте­рес до іноземних паперів у місцевих інвесторів підтримується потребою у найприбутковішому вкладенні капіталу або посилен­ні вкладень на основі їхньої міжнародної диверсифікованості.

Чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для вен­чурного (пошукового, ризикового) капіталу.

Акції і депозитарні розписки відносно одне одних є взаємо­замінними паперами. Співвідношення цін депозитарних розпи­сок і основного (материнського) цінного паперу не обов'язко­во становить 1:1. При цьому власник депозитарної розписки є непрямим власником іноземного цінного паперу. Вирізняють глобальні (ГДР) і американські депозитарні розписки (АДР). Першими звичайно торгують на західноєвропейських біржах, а другими — на Нью-Йоркській фондовій біржі. Особливої різ­ниці між цими різновидами депозитарних розписок немає.

Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного. Власник американської депозитарної розписки, яка представляє акції, має права акціонера корпорації-емітента. Власник АДР, яка замінює облігації іноземного емітента, має права облігаціонера тощо.

У ролі ж номінального власника основних цінних паперів виступає, як правило, спеціальний американський депозитар­ний банк. Останній є офіційним посередником між іноземним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), прово­дить інвестиційне консультування й інформаційне забезпечен­ня ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.

Американські депозитарні розписки, як і акції взагалі, можуть бути голосуючими і неголосуючими. Останнє нерідко пояснюється

тим, що випуск АДР можуть ініціювати великі акціонери ком-панії-емітента, не зацікавлені у випуску значної кількості го­лосуючих акцій.

Вихід на іноземні фондові ринки — досить складна, трудо­містка, тривала й дорога процедура, здійснення якої для біль­шості українських емітентів просто не під силу.

Для цього потрібні новий рівень фінансового менеджменту і маркетингу, підготовлення всього спектра потрібної докумен­тації, готовність до розкриття економічної інформації, глобаль­на аудиторська перевірка підприємства іноземними фірмами, співробітництво з іноземними інвестиційно-консультаційними фірмами, а також з юридичними компаніями.

До інших видів похідних цінних паперів належать:

  • сертифікат цінного паперу;

  • варант;

  • ордер;

  • купон.

Якщо на зовнішніх фондових ринках представляти основ­ний цінний папір можуть депозитарні розписки, то на внут­рішньому таку функцію виконує сертифікат цінного паперу. Сертифікат — це документ, який засвідчує той чи інший факт (наприклад, сертифікат якості товару). Якщо акція — це доку­ментоване вкладення у статутний капітал корпорації, то сер­тифікат акції — це документоване підтвердження вкладення у статутний капітал.

Сертифікат акцій (облігацій) — це документ, що засвідчує право власності на відповідні цінні папери, а також право во­лодіння і розпорядження одним або кількома цінними папера­ми одного випуску (серії).

Із вищезгаданих сертифікатів лише опціонний є похідним фінансовим інструментом, решта належить до основних цін­них паперів.

Суто похідні сертифікати виконують допоміжну роль щодо свого основного паперу.

Варант — це похідний цінний папір, що надає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною й у встанов­лений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається ра­зом із цінним папером. Папір надає його власнику право на до­даткові пільги після закінчення визначеного терміну.

Варант випускає емітент водночас з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним

курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варант — це різновид конвертованого цінного паперу. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випад­ку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний папір (останнє, щоправда, не змінює його характеру як похідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристи­ки, властиві цінним паперам.

В іншому випадку варант може виступати як заставне свідоцтво, яке виписується при здачі товарів на склад для схо­ву. Він видається для того, щоб зданий на схов на склад товар можна було заставити для одержання кредиту під нього.

Як бачимо, у цьому разі варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського сві­доцтва. Тут вони, як і коносамент, виступають товаророзпо-рядчим фінансовим інструментом. У цій ситуації варант і склад­ське свідоцтво мають цілком незалежний один від одного обіг і можуть передаватися третім особам шляхом індосаменту, тоб­то виступають як ордерний цінний папір.

Ордер, або передплатний сертифікат, дає своїм власникам право купівлі (передплати) додаткових цінних паперів за пев­ною ціною і в певний час.

Завдання ордера — зацікавити потенційних інвесторів у прид­банні акцій нових випусків. Ордер випускають зазвичай разом з основним папером. Він може відокремлюватися від останньо­го і мати самостійний обіг, курс, інші інвестиційні характерис­тики, властиві цінним паперам. Найчастіше ордер випускають на термін від одного до кількох років. Це звичайно іменний цінний папір.

Ордер відрізняється від варанта або опціонного сертифіката таким. Варант надає право обміну одного цінного паперу на інший. Опціон надає право купівлі і продажу. У випадку ж із ордером йдеться лише про купівлю (передплату). Ордери — цінні папери не треба плутати з ордерами, що використовують у практиці бухгалтерського обліку (прибутковими і видатко­вими ордерами, що відображають рух матеріальних цінностей або готівки).

Купон — це відривна (відрізна) частина цінного паперу, яка дає право на одержання у встановлені в ньому терміни доходу (відсотків), дивідендів за ним. Найчастіше купон є атрибутом облігації, яка називається в цьому разі купонною. Незалежно

від того, визнаний купон у країні цінним папером чи ні, в обо­в'язковому порядку він повинен бути ідентифікованим з основ­ною облігацією. Для цього він повинен містити: найменування емітента, назву облігації, номер облігації і купона, суму і тер­мін дії куп у деяких випадках — найменування платіжно­го агента (банку). Можливі й інші реквізити. Зазвичай купони випускають на пред'явника, навіть у тому разі, колі основний цінний папір є іменним.

Купон зазвичай прикріплений до облігації і має чинність у комплекті з нею. Але він може існувати поза основним папе­ром як додаток до нього. У цьому разі він може бути в обігу, ма­ти курс і бути офіційно визнаним як цінний папір.

До сурогатних форм цінних паперів також належать:

  • лотерейні білети, страхові поліси;

  • обов'язкові замінники грошей (квитанції, контрольні то­варні чеки, поштові марки, талони);

  • різного роду платіжно-розрахункові зобов'язання, що ви­никають під час поточної господарської діяльності з будьяким терміном виконання;

  • легітимаційні знаки (жетони, гардеробні номери тощо);

  • ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса,арбітражне або судове рішення тощо).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.