Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 2 соціалізація.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
09.11.2019
Размер:
58.88 Кб
Скачать

Тема 2: процес соціалізації

План:

1.Сутність процесу соціалізації 2.Задачі та механізми процесу соціалізації 3.Агенти, етапи, засоби соціалізації Література:

І.Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання).-К., 2002 2.Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник.-К., 2003

З.Словарь по социальной педагогике: Учебное пособие для студентов вьісших учебньїх заведений/ Авт.-сост. Л.В.Мардахаев.-М., 2002

4.Социальная педагогика: Курс лекцій /Под общ. Ред. М.А.Галагузовой.-М., 2000 5.Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В.А.Сластенина.-М., 2003

б.Личность и факторьі ее социализации: семья, коллектив, образование, культура.-Н.-Новгород, 1995 7.Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику.-М., 1997

1.Сутність процесу соціалізації

Терміном «соціалізація» американський соціолог Т.Парсонс визначив процес, котрий проходить кожна людина протягом свого життя, починаючи з моменту народження й закінчуючи останніми днями життя. У процесі соціалізації людина набуває знань про саму себе, про суспільство, розвиває свої знання та навички, котрі дозволяють людині жити в суспільстві. Тільки у взаємодії з оточуючим середовищем, індивід стає членом суспільства, засвоює його норми й цінності, оволодіває соціальними ролями.

Взаємодія з іншими людьми дозволяє індивіду сформувати особисті переконання, моральні стандарти, звички, тобто набути індивідуальності й стати повноправним членом суспільства.

Таким чином, соціалізація реалізує дві функції:

  • передачу культури від одного покоління до іншого;

  • розвиток особистого «я» індивіда.

Цей процес певною мірою регулюється суспільством і державою.

Сутність соціалізації сьогодні розглядається як комбінація процесів пристосування й уособлення людини в конкретних соціальних умовах.

Пристосування (соціальна адаптація) дозволяє індивіду стати схожим на інших членів суспільства («бути з усіма»).

Уособлення (індивідуалізація) людини в соціальному середовищі дозволяє їй мати свою думку («залишатися собою»).

Процеси пристосування й уособлення тісно взаємопов'язані. Соціалізація людини проходить в постійному пошуку балансу між цими процесами, характерного для конкретного індивіда. У результаті людина стає унікальною особистістю зі своїм досвідом соціалізації, своїми поглядами й принципами.

Соціалізація тим успішніша, чим активніша соціальна діяльність індивіда, що сприяє засвоєнню нових норм, ролей та цінностей. Вона може проходити в інтересах індивіда (розвиток індивідуальності й виховання особистості), в інтересах суспільства й індивіда, тільки в інтересах суспільства, в інтересах певних груп.

Таким чином, соціалізація - це процес засвоєння індивідом соціального досвіду конкретного суспільного середовища та його відтворення в своїй діяльності.

2.3Адачі та механізми процесу соціалізації

На кожному віковому етапі особистості необхідно вирішувати задачі, котрі дозволяють їй досягнути певного рівня соціалізації. Ці задачі складають певні групи: 1 .Природно-культурні, котрі пов'язані з досягненням людиною певного рівня фізичного й сексуального розвитку, а також з формуванням еталонів чоло вічності й жіночності, що відповідають конкретній культурі, етносу, регіону. 2.Соціально-культурні задачі, пов'язані з залученням особистості до певного рівня культури і сукупності знань, вмінь та навичок. Ці задачі висуваються до людини в вербалізованій формі інститутами суспільства й держави, а також сприймаються нею з соціальної практики, звичаїв, психологічних стереотипів безпосереднього оточення. 3.Соціально-психологічні задачі пов'язані зі становленням самосвідомості особистості як певної міри самопізнання, наявності Я-концепції, самоповаги, самоприйняття, з її самовизначенням як певної позиції в актуальній життєдіяльності, планів на майбутнє, самоствердженням як суб'єктивною задоволеністю результатами й процесом самореалізації, самореалізацією як активністю в значних сферах життєдіяльності й взаємостосунках.

Вирішення усіх задач соціалізації - об'єктивна необхідність для особистості. Усвідомлюючи проблему, людина починає її вирішувати, а знаходячи способи досягнення мети, виступає суб'єктом особистісного розвитку й соціалізації.

Вирізняють 3 сфери, в яких перш за все здійснюється соціалізація особистості:

діяльність; - спілкування;

самопізнання. їх вияви множать соціальні зв'язки індивіда з зовнішнім світом, у

взаємозв'язку вони створюють для індивіда «розширену дійсність», в якій він

засвоює найближче мікросередовище і всю систему соціальних стосунків. У процесі соціалізації індивід безперервно засвоює нові види діяльності, що розширює можливості індивіда як суб'єкта. Особистість розвивається в процесі своєї активної діяльності - розумової, пізнавальної, суспільної, спортивної, художньої, технічної та ін.

Найбільш цінним для соціалізації є спілкування як особливий вид діяльності. У процесі соціалізації спілкування також розширюється та поглиблюється.

Процес соціалізації це ще й процес розвитку самосвідомості особистості -усвідомлення своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого місця в соціумі. Усе це можна назвати становленням в людині образу свого «я», котрий складається протягом життя в ході спілкування з іншими людьми, в процесі практичної діяльності, адаптації до суспільства, усвідомлення його матеріальної й духовної культури.

Розрізняють:

біологічну соціалізацію, що відбувається при засвоєнні мови, манери вдягатися,

при організації житла;

культурну, що визначає зразки поведінки, прийняття цінностей певного

суспільства. Значущість тих чи інших якостей особистості визначають методи соціалізації. В різних культурах вони можуть бути різними. На поведінку людей окрім норм впливають культурні ідеали суспільства, завдяки чому можна позбавитися однорідності.

Дослідники процесу соціалізації мають різні точки зору щодо механізмів цього складного процесу. Соціобіологи наполягають на домінуванні впливу генетичних якостей на поведінку людини в суспільстві. Безпосередньо вони вважають, що агресія чи альтруїзм запрограмовані генетично, сприяють збереженню даного виду загалом. Однак доказів зв'язку генів з тим чи іншим видом поведінки не надано.

Соціалізація особистості відбувається в спілкуванні та взаємодії з іншими людьми. Ч.Х.Кулі вважав, що взаємодіючи та інтерпретуючи думки й почуття інших,

люди створюють особисте «дзеркальне Я». Це наші думки стосовно того, як нас сприймають інші, як реагують на нас; наша відповідь на сприйняту нами реакцію інших.

З.Фройд в теорії розвитку особистості розглядав стосунки індивіда з суспільством як конфлікт між біологічними спонуками (особливо сексуальними) й нормами культури, котрі, на його думку, притримує саме соціалізація. Учений вважав, що цивілізація вимагає від людей пригноблення своїх біологічно обумовлених сексуальних і агресивних спонук.

На думку Б.Малиновського, людські інститути, навпаки, створені для задоволення людських спонук. Наприклад, інститути сім"ї та шлюбу легімітують секс, а спортивні організації - агресію.

За будь якої умови, механізм соціалізації заснований на активній діяльності людини, що включає її в життя суспільства й соціальні зв'язки, сприяє засвоєнню загальних способів діяльності, розвитку свідомості, самосвідомості, системи соціальної орієнтації й т.ін. По суті, соціалізація дозволяє індивіду в процесі активної трудової діяльності само реалізуватися, тому успішність соціалізації залежить від міри активності індивіда.

Вичерпної характеристики механізмів соціалізації поки не існує, однак пояснити сутність цього процесу допомагає аналіз психологічних механізмів. Так, французький соціальний психолог Г.Тард вважав основним механізмом соціалізації наслідування. Американський учений У.Бронфенбренер механізмом соціалізації вважає прогресивну взаємну акомодацію (пристосованість) між активною людиною, що росте й розвивається і тими мінливими умовами, в яких вона живе.

Російські учені, наприклад, В.Мухіна розглядає в якості механізмів соціалізації ідентифікацію та уособлення особистості, а О.Петровський - закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації та інтеграції в процесі розвитку особистості.

Однак, узагальнюючи точки зору на це питання педагогічної й психологічної науки, необхідно окреслити декілька універсальних механізмів соціалізації. Усі механізми можна розділити на такі групи: 1 .Соціально-психологічні:

імпринтінг (запам'ятовування)- фіксування людиною на рецепторному та

підсвідомому рівні особливостей об'єктів, що на неї впливають. Імпринтинг

найчастіше відбувається в віці немовляти, однак і на більш пізніх вікових етапах

можливе запам'ятовування певних образів, відчуттів тощо;

екзистенціальний натиск - володіння мовою і неусвідомлене засвоєння норм

соціальної поведінки, обов'язкових у процесі взаємодії з іншими значущими

людьми;

наслідування - копіювання людиною певних зразків поведінки та діяльності

інших;

ідентифікація (ототожнення) - ототожнення людиною себе з іншими людьми,

групою, зразками;

рефлексія - оцінка особистістю різних виявів свого «Я». Внутрішній діалог, в

якому людина розглядає, оцінює, приймає або не приймає ті чи інші цінності,

характерні різним інститутам суспільства. Рефлексія може бути внутрішнім

діалогом декількох видів: між різними «Я» людини, з реальними або

придуманими особами. За допомогою рефлексії людина може формуватися і

змінюватися в результаті усвідомлення й переживання нею тієї реальності, в

якій вона живе, свого місця в цій реальності і самої себе.; - інтеріоризація - процес перетворення зовнішніх, реальних операцій соціальної

діяльності у внутрішні, ідеальні;

екстеріоризація - процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до

зовнішньої, практичної.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.