6.6. Свопи

Своп (від англ. swap) — це обмін грошовими потоками між двома сторонами. Першопочатково свопи трактувались як па­ралельні чи двосторонні (зворотні) позики (back-to-back loans), які були особливо популярними в 70-х роках XX ст. При двос­торонніх позиках компанії обмінювалися позиками у двох різ­них валютах і за різними відсотковими ставками. Метою такої операції було зниження трансакційних витрат.

Існують такі основні види свопів:

• валютний своп (currency swap);

• відсотковий своп (interest rate swap);

• валютно-відсотковий своп (currency-interest rate swap);

• своп на акції (equity swap);

• своп облігацій (bond swopping).

Валютний своп (currency swap) — це обмін номіналу і фік­сованого відсотка в одній валюті на номінал і фіксований від­соток в іншій, оформлений в одну трансакцію замість двох ок­ремих позик. Валютний своп містить три різні види грошових потоків:

1. сторони на початковій стадії обмінюються готівкою;

2. сторони здійснюють періодичні відсоткові виплати одна одній протягом усього терміну угоди про своп;

3. сторони після закінчення терміну дії свопа знову обміню­ються готівкою.

Відсотковий своп (interest rate swap) — обмін зобов'язан­нями, однаковими за сумою і валютою, але різними за відсот­ковими ставками. Інакше кажучи, у свопі на відсоткову ставку одна сторона погоджується здійснити на користь іншої сторо­ни потік платежів, обсяг яких регулярно переглядають на ос­нові певної відсоткової ставки. У свою чергу, друга сторона по­годжується здійснити на користь першої потік фіксованих платежів, який базований на рівні відсоткових ставок, вста­новлених на момент підписання контракту. Найпоширенішим є доларовий своп, який передбачає обмін фіксованої ставки на плаваючу. Використовують також свопи плаваючих ставок (basis-rate swaps). Типовим прикладом є обмін зобов'язання, вираженого в ставці LIBOR, на зобов'язання, вираженого у ставці за казначейськими білетами. Іншим прикладом є об­мін зобов'язаннями, вираженими в щомісячній ставці LIBOR на шестимісячну. Часто відсоткові свопи передбачають певну межу, до якої може підніматися відсоткова плаваюча ставка. Відсоткові свопи можуть використовуватися для страхування від зміни відсоткових ставок.

Валютно-відсотковий своп (currency-interest rate swap) — це обмін зобов'язаннями в різних валютах, одного — за фіксо­ваною ставкою, другого — за плаваючою.

Таким чином, свопи використовують для економії коштів, тобто завдяки своп-операціям суб'єкти міжнародної інвес­тиційної діяльності отримують доступ до ресурсів, потрібних для майбутнього інвестування, на вигідніших умовах, ніж при звичайних банківських позиках чи з інших джерел, і таким чином можуть ефективно сформувати чи диверсифікувати свої портфелі без додаткових трансакційних витрат.У свопі на акції (equity swap) одна сторона погоджується сплатити іншій суму коштів, величина якої змінюється від зміни узгодженого фондового індексу. Інша ж сторона пого­джується сплатити першій стороні фіксовану суму коштів, ви­ходячи з відсоткової ставки.

Обидва потоки платежів повинні бути здійснені протягом певного періоду часу і передбачають виплату певної відсот­кової ставки (плаваючої для однієї сторони і фіксованої — для іншої).

Для отримання ефекту міжнародної диверсифікації сторони можуть використовувати зарубіжний фондовий індекс, тим ча­сом як дохідність реальних акцій відповідатиме внутрішньому (національному індексу). Можна відразу обумовити викорис­тання не одного, а двох (трьох) індексів: одного протягом пер­шого року, другого — протягом другого року тощо.

Своп облігацій (bond swapping) є важливою складовою ак­тивного підходу в управлінні портфелем облігацій. Його метою є максимізація прибутків за наявних коштів за умови, що борго­вий сегмент міжнародного фінансового ринку залишати не дове­деться.

Економічними передумовами для можливості реалізації облі­гаційних свопів є: різна дохідність боргових паперів однакового класу, різна структура відсоткових ставок, відмінності в дохід­ності різних емітентів тощо.

Свопові угоди раніше укладалися згідно з індивідуальними умовами сторін — безпосередніх учасників. Фінансові посеред­ники, а саме: банки, які б приймали на себе кредитний ризик, не брали участі в таких угодах. З часом почала посилюватися стандартизація за термінами та умовами угод, зросла конку­ренція на ринку, з'явилися тристоронні угоди, в яких брали участь банки-посередники, які брали на себе кредитні ризики та здійснювали платежі.