4. Характеристика економіки

Економіка Франція – економічна потуга Європи, яка має розвинені як промисловість, так і сільське господарство. Країна має великі поклади залізних руд на півночі (Лотарингія), природного газу на південному сході, калію на сході (Ельзас) та бокситів на півдні (Прованс). Велику роль відіграє машинобудівна промисловість, виробництво металу, та продуктів з хімії. Франція є лідером з виробництва сталі, верстатів, автомобілів та літаків. Третина поверхні Франції використовується на сільське господарство, 25% з яких – це пасовища, а 27% - ліси. Традиційно важливим сектором економіки Франції є сільське господарство. Якісний ґрунт та сприятливий клімат сприяють розвитку сільськогосподарської продукції. Насамперед вирощується пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, цукрові буряки, тютюн, хміль, цикорій, овочі, виноград. Бургундія, Бордо та ін. місцевості славляться виноробством. Великі доходи приносить також туризм, який особливо розвинений у Парижі, на узбережжі та в горах. Економічні показникиНаціональний дохід країни в 2001 році:151 млрд. доларів США. ВВП на мешканця: 25400 доларів США (2001). Структура ВВП в 2000 році:

• Сільське господарство, лісівництво та рибальство – 3,3%

• Промисловість та будівництво – 25,7%

• послуги та інше – 71%

Економічний ріст у 2001 році становив 2,1% Інфляція: 1,7% (2001) Кількість працездатного населення становить 40,5% населення країни (2000) Структура працездатного населення (1997):

• Сільське господарство, лісівництво та рибальство – 4%

• Промисловість та будівництво – 25%

• Послуги та інше – 71%

Рівень безробіття: 8,9% (2001) Експортуються верстати, транспортні засоби, літаки, хімічні та фармацевтичні вироби, напої, сталь та залізо, а також пластмаса. Головними експортними партнерами Франції є: країни ЄС 61% (Німеччина 14%, Великобританія 10%, Іспанія 9%, Італія 9%, країни Бенілюксу 8%), а також США 9% (2000). Імпорт: верстати, транспортні засоби, літаки, хімічні вироби, а також пластмасові вироби. Головні імпортери: країни ЄС 63% (Німеччина 17%, країни Бенілюксу 10%, Італія 9%, Великобританія 8%) і США 7% (2000). Торговельний баланс – експорт: 293,3 млрд. доларів США, імпорт: 292,6 млрд. доларів США (2001). Франція межує з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією, Італією та Іспанією. Франція займає крайню західну частину Європейського материка. За формою її територія вписується в шестигранник (французи так і називають свою країну - l'Hexagone - шестикутник). Морські кордони країни мають більшу довжину, ніж сухопутні. На сході країна омивається Атлантичним океаном, на півдні - Середземним морем, на півночі - протокою Ла-Манш.

5. Культурно-природничий фонд

Лувр - древній замок французьких королів - сьогодні виглядає так, як він виглядав ще в епоху Генріха ІV і Людовика XІІІ, коли була почата кардинальна перебудова середньовічного будинку. Нині це один з найбільших у світі музеїв. І хоча в його гігантській експозиції поряд із шедеврами зустрічається і безліч другорядних добутків, Лувр по праву займає ведуче місце серед світових художніх збор.

У Лувр можна потрапити двома способами, і обоє вони уражають уяву. Перший, найпоширеніший - з вулиці Риволи або із саду Карусель - через знамениту скляну піраміду, що викликала стільки суперечок серед аматорів мистецтва. Другий - безпосередньо зі станції метро "Пале-рояль-Лувр": відвідувач попадає в гігантський підземний торговий центр і, подорожуючи по його переходах, непомітно для самого себе виявляється в "залі Наполеона" - на території одного із самих грандіозних у світі музеїв.Незважаючи на достаток різномовних і путівників, що безкоштовно роздаються, розібратися в луврской топографії з першого погляду важко. Лувр має сімох "департаментів" і три "крила", а також чотири рівні (не вважаючи підземного, де розташовані гардероб, каси й інформація). Перший і другий рівні називаються відповідно "ре-де-шоссе" і "антресоль", а третім і четвертий - першим і другим поверхами. На ділі ж усі виявляється просто. "Департаменти" тут означають розділи експозиції. Таких департаментів Лувр нараховує сімох: живописів, графіка, скульптура, прикладне мистецтво, а також стародавності - східні, римськ і давньоєгипетські. Ці департаменти розташовуються по трьох крилах будинку (имеющим власні імена - Ришелье, Денон і Сюлли). Кожний департамент має свої підрозділи. Образотворчі мистецтва поділяються відповідно до тієї або іншої художньої школи, стародавності - по епохах.

Один із прекраснейших музеїв Франції, музей д'орсэ, лежить на левом бережу Сени, саме напроти саду Тюильри й іншого славнейшего художнього сховища - Лувра. Подібно Лувру, він дав своє ім'я набережної, на якій знаходиться. Не кожна столиця і навіть не кожна держава може похвастатися музеєм, настільки повно і завораживающе воплощающим саму душу мистецтва країни - так, як музей д'орсэ втілює душу французького мистецтва. Якщо ви, будучи в Парижеві, не встигли прогулятися по Лувру - це прикро. Але якщо ви не відвідали музей д'орсэ - можна вважати, що дух Франції в його щонайзробленій повноті залишився вам невідомий.

Наприкінці XІ століття, напередодні Всесвітньої виставки правління Орлеанской залізниці приймається за будівництво нового вокзалу на місці зруйнованого палацу д'орсэ. Будинок вокзалу з'єднувало в собі праці кращих архітекторів і досягнення новітньої техніки.

У 1900 році французький художник Едуард Детай писав: "Вокзал чудовий і виглядає як палац образотворчих мистецтв". Він виявився пророком: будинок вокзалу д'орсэ, що поступово застарів технічно і нарешті закинутого, у 1986 році одержало друге життя як музей французького мистецтва середини XІ - початку XX століття, де добутку і самого Детая займають не останнє місце. Нечасто можна зустріти таку гармонію між архітектурою музею і його експозицією. Збережений у максимальній недоторканності вокзал епохи модерну з його галереями, скляним дахом і гігантського годинник на протилежному від входу торці стилістично складає єдине ціле з прикладним мистецтвом "art nuveau", живописом французьких символістів і гордістю експозиції - картинами імпресіоністів: Ренуара, Дега, Моне, Мане, Сезанна й інших.

Любою куточок Парижа уражає дивною історичною насиченістю. Аматорів Парижа классицистского, Парижа епохи Людовиков, чекають сади Тюильри і Люксембургу. Бажаючої доторкнутися до пишного Парижа Третьої імперії можна порадити прогулятися по Великих Бульварах. Шанувальникам же Парижа середньовічного пряма дорога в Латинський квартал. Дійсні фанатики середньовічної романтики не пройдуть повз Національний музей Середньовіччя, розташованого в самому серці Латинського кварталу - на куті бульварів Сан-Мішель і Сен-Жермен.

Давним-давно, коли Париж ще звався Лютецией і був частиною гігантської Римської імперії, на цьому місці розташовувалися терми, залишки яких збереглися дотепер і складають частина музею. Пізніше поруч з античними руїнами з'явилися будинку, у тому числі - резиденція Пьера ДА Пустую, що возглавляли на початку XІ в. одне із самих значних абатств середньовічної Франції - Клюни в Бургундії. Сто років спустя інший абат Клюни, Жак д'амбуаз, вирішив реконструювати паризьку резиденцію абатів Клюни, що і було зроблено між 1485 і 1500 роками. Збережене до наших днів будинок - шедевр пізньої, так називаної "палаючої" готики.

Музей Марка Крокувала в Ніцці цілком урочисто іменується "Le Musee Natіonal Message Bіblіque Marc Chagall". По-російському це звучить приблизно як "Біблійне послання Марка Крокувала". Унікальність цього музею серед європейських художніх збор полягає в цілісності його експозиції: серце її - цикл із сімнадцяти полотнин на сюжети зі Старого завіту, створений Шагалом між 1962 і 1967 роками. Збори доповнюють серія гуашей, також тематично зв'язаних з Біблією, але створених майстром значно раніш, у 1930-32 роках. Ці два цикли були принесені в дарунок французькому уряду Марком і Валентиною Крокував (пізніше до них додалися кілька добутків також на біблійну тему, датируемых 1987 роком).

Національний музей Біблійного послання Марка Крокувала був урочисто відкритий 7 липня 1973 року. В організації музею брав активну участь сам Андре Мальро - знаменитий французький письменник і політичний діяч, що був у правління Шарля ДЕ Голля міністром культури Французької республіки. Саме з його ініціативи проект музею був доручений відомому архітектору Андре Эрману. Сам Крокував теж не залишився осторонь - спеціально для свого майбутнього музею він створив мозаїку і вітражі концертного залу.

Елисейский Палац - головний будинок країни, символ вищої влади у Франції й еталон французького класицизму. Чому ж тоді всі путівники приділяють йому на своїх сторінках не більш двох рядків? Він знаходиться в тіні - і в прямому, і в переносному значенні. Густа зелень відокремлює його від Єлисейськ полів і майже фортечна стіна від вулиці Фобур Сент-Оноре. Цей палац завжди був на перших ролях і в архітектурі і на історичній сцені, але ніколи не займав того виняткового місця, що належить Версалеві, Лувру або Тюильри. А тим часом він був і залишається одним із самих значних пам'ятників французької архітектури. Історія Палацу починається в 1718 році, коли архітектор Арман-Клод Молле (племінник Андре Ленотра - автора садів Тюильри, Єлисейськ полів і парку Версальського палацу) продав земельну ділянку, що належала йому, у передмістя Сент-Оноре графу Д'эврe. Контракт передбачав, що Молле буде доручене будівництво графської резиденції. Будівництво завершилося через чотири роки. Ансамбль відповідав архітектурній моді того часу: палац був побудований по центральній осі між напівкруглим величним двором (з боку вулиці), що відповідає престижному положенню графа Д'эврe, і французьким регулярним садом (з боку Єлисейськ полів). Базове планування збереглося і після всіх перебудов. Завдяки появі цього архітектурного ансамблю вже в середині XVІІІ століття про новий квартал сучасники заговорили як про найкрасивішому в столиці.

Після смерті графа будинок був куплений фавориткою Людовика XV мадам ДЕ Помпадур. Лассюранс, її улюблений архітектор, переробив парадні покои й упорядкував другий поверх палацу. Сад збагатився новими алеями, каскадами, позолоченим гротом, лабіринтом. Людовик XV успадкував палац, що у такий спосіб став королівською власністю. Спочатку особняк надали іноземним послам, а в 1765 році король розмістив тут для "аматорів образотворчих мистецтв і цікавих" картини Жозефа Вернові.

Незабаром пам'ятник архітектури перетворився в королівський склад меблів і в 1773 році був проданий фінансисту Николя Божону. Повна перебудова палацу була доручена архітектору Этьенну-Луи Буллі. Він переобладнав Малі аппартаменты, тим самим давши можливість розмістити тут багату колекцію живопису банкіра. Інші частини будинку теж піддалися сильної реконструкції. Сад цілком поміняв свій вигляд і перетворився в англійський парк зі звивистими доріжками і струмочками, що впадають в озеро. Таким він залишається і до сьогоднішнього дня. В наступні роки палац переходить з рук у руки, і навіть на якийсь час перетворюється в приміщення для народних гулянок, тоді ж він одержав ім'я Елисейского Палацу (завдяки близькості до знаменитого променаді).

Останнім приватним власником знаменитого маєтку став маршал Франції Иоаким Мюрат. Він постарався повернути блиск колишньому володінню графа Д'эврe, для цієї мети були запрошені Бартелеми Віньї і Бартелеми Тибо. Це вони створили Парадні сходи і Картинну галерею (сьогодні на її місці розташовується Зал Мюрата, де проходять засідання ради міністрів) і в черговий раз перешикували Малі аппартаменты.

У 1808 році маршал передає Палац у володіння Імператора - з цього моменту історія Елисейского Палацу нерозривно зв'язана з історією країни. Наполеон живе тут з березня 1809 року до початку Австрійського походу і повертається в 1812-м.

Тут же, у Серебрянном будуарі, він підписує зречення від влади. Наступним мешканцем палацу стає російський імператор Олександр, його переміняє герцог Веллінгтон. У 1853 році палац надають як резиденцію нареченій Наполеона ІІІ, майбутній імператриці Євгенії. Заради її імператор вирішується на нову реконструкцію. Після робіт, проведених під керуванням архітектора Жозефа-Эжена Лакруа, палац приймає той вид, у якому він з'являється перед нами сьогодні.

Крім істотного внутрішнього перепланування сильно змінився і фасад головного під'їзду, що виходить на вулицю Сент-Оноре, його прорізали численні вікна, а ворота тепер з'являються у виді тріумфальної арки. Усі роботи були закінчені до відкриття Всесвітньої Виставки 1867 року, і Наполеон ІІІ приймав у ньому російського імператора Олександра ІІ, турецького султана Абдул-Азиза й австрійського імператора Франца-Иосифа.Дивним образом ансамбль зовсім не постраждав у період Паризької комуни.

У 1873 році палац остаточно стає офіційною резиденцією Президента Французької Республіки. зв'язку з Всесвітньою виставкою 1889 року він піддався черговій перебудові: створений Святковий Зал. З тих пір і до часів П'ятої Республіки в будинку не проводилося ніяких капітальних перетворень, не вважаючи його технічного удосконалення: проведені телефонна лінія, електрика, центральне опалення.

Генерал ДЕ Голль повернувся до класичного планування палаців XVІІІ століття. Кімнати другого поверху головного будинку перетворилися в робочі приміщення, Позолочений Зал став кабінетом Президента. Останні великі зміни в особистих аппартаментах були пророблені вже при президенті Франсуа Миттеране. Нинішній президент Жак Ширак вирішив залишити будинок у недоторканності. На жаль це одна з тих деяких паризьких визначних пам'яток, що майже недоступні простим смертним. Елисейский Палац відкриває своїх двер для широкої публіки тільки раз у році, коли всі закриті, але пам'ятники, що представляють історичну цінність, архітектури стають доступними для будь-якого бажаючих (звичайно це відбувається в першій половині вересня).

ІV. Підведення підсумків заняття (3 хв.)

В ході обговорення питань на семінарі загалом було досягнуто заплановану мету шляхом реалізації поставлених завдань. Також було оголошено підсумки результатів діяльності студентів протягом заняття і повідомлено домашнє завдання, яке стосувалося підготовки до наступного семінарського заняття.