5.4. Етика слідчого доведення

Ретельно урегульована процесуальним законом діяльність слідчо­го стикається з моральними проблемами, тому що завжди торкається конфіденційних справ та інтимних почуттів конкретних людей.

В інтелектуальному поєдинку з обвинувачуваним слідчий має у своєму розпорядженні досить стандартний набір засобів і прийо­мів - допит, очна ставка, обшук, упізнання особи, слідчий експери­мент і деякі інші. Як правило, зазначені слідчі дії супроводжують­ся емоційними проявами учасників цієї процедури, що робить працю слідчого нервово перевантаженою, постійно напруженою, а отже, стресовою.

Такий режим слідчого, природно, не може не відбитися на його людських властивостях. Однак це ніяк не повинно впливати на його ставлення до справи і до причетної до неї особи. Законодавство, що регламентує проведення цих слідчих дій, завжди ураховує таку можливість і вимагає поєднання слідчої тактики і моральних норм професійної етики. Так, особі, що виконує процедуру впізнання, забо­роняється вказувати потерпілому чи свідку на особу підозрюваного. Дотримання цієї умови цілком залежить від моральних настанов і професіоналізму слідчого.

Моральні настанови не даремно стоять на першому місці, тому що саме від них найчастіше залежать правомірність, тактична спрямова­ність процесу розслідування і його результат.

Найбільш давньою і сильною зброєю слідчого ще довго залиша­тиметься допит особи, підозрюваної у вчиненні злочину. З етичного ішіляду, кожна слідча дія, зокрема, допит - це морально перевантаже­на робота. Це завжди інтелектуальний двобій, до якого ретельно готу­ються обидві сторони слідчої процедури.

Допиту підозрюваного, обвинувачуваного, як правило, передує серйозна робота з вивчення слідчим особистості останнього, його оточення, аналізуються зібрані матеріали, зіставляються вже зібрані матеріали та свідчення.

Недооцінка обвинувачуваного, неповага до його особистості, непродумана спроба домогтися успіху "наскоком" може негативно позначитися на слідстві, а нерідко і провалити задум.

В одній із гучних кримінальних справ радянських часів голо­вним обвинувачуваним проходив К. Працюючи завідувачем магазину "спеціального призначення" (раніше були такі магазини для радян­ських УІР-осіб), він обслуговував і перших осіб області.

Розслідування провадилося українською республіканською проку­ратурою і ставило своєю метою відшукати матеріали про хабарі вищо­му партійному керівництву області. По черзі цією справою займалися республіканські слідчі органи всіх правоохоронних відомств.

Оскільки нікому зі слідчих не вдалося одержати від К. будь-яких показів, що компрометували б першого секретаря обкому партії, його вирішив допитати один із керівників республіканського управління МВС України генерал Г.

Доставлений у слідчу камеру для допиту особисто генералом, якого він добре знав особисто, К. одразу ж зрозумів, що кожне його слово буде зафіксоване технічними засобами. На вступ­ну заяву генерала про те, що той зволив особисто поспілкувати­ся з ним, кримінальним злочинцем і розкрадачем держмайна, К., нарочито голосно, відповідав: "Гражданин генерал, Вы назвали меня преступником и расхитителем, однако с каких это пор служба БХСС получает зарплату валютой?" На розгнівану репліку генера­ла: тут запитання ставлю я, а ваша справа відповідати, К. спокій­но і нарочито голосно відповів: "Дело в том, гражданин генерал, что пальто на Вас финское, костюм тоже с валютного магазина, перстень на пальце тянет тысяч на 12 советских рублей, так кто из нас преступник и расхититель?" Розлючений генерал наказав негайно відвести арештованого назад до камери і знищити запис. Саме на цій справі і закінчилася кар'єра генерала.

Робота слідчого - це напружений, обумовлений строками і десятками процесуальних обмежень процес психологічного проти­стояння, нерідко, з досить інтелектуальним і винахідливим, а голо­вне, завжди відверто зацікавленим у своїй перемозі супротивником. Перемога ця формулюється коротко: не бути пійманим і викритим у вчиненні злочину.

Для досягнення поставленої мети злочинець може вдатися до будь-яких засобів дезінформації слідчого, провокацій та відвер­тої брехні.. Закон дозволяє йому не свідчити проти себе і своїх близьких. Він не несе відповідальності за надання свідомо неправ­дивих свідчень у якості підозрюваного чи обвинувачуваного. Він може брехати, змінювати свідчення, відмовлятися від них у будь- який момент, обмовити іншого, нарешті, поводитися нечемно і демонстративно грубо зі слідчим.

Слідчий - жива людина і, природно, він не позбавлений таких людських рис, як співчуття, гнів, запальність, роздратованість і т. ін. Можна не сумніватися, що розумний і досвідчений злочинець негай­но скористається будь-якою "слабкістю" слідчого, спробувати викли­кати співчуття, зворушити, вивести з рівноваги, змусити прогово­ритися, зірватися, зробити помилку, а після цього звинуватити його перед керівництвом в необ'єктивності, очорнити і т. ін,- це дале­ко не повний набір засобів, якими користуються злочинці з єдиною метою - уникнути відповідальності за скоєний злочин.

Весь Радянський Союз облетіла історія легендарного в'язня знаменитої Санкт-Петербурзької в'язниці "Кресты" Мадуєва. Останній зумів переконати слідчого-жінку у своїх щирих почуттях до неї, домогтися інтимної близькості з нею і переконати останню принести йому пістолет, що та і зробила. Після цього Мадуєв спро­бував утекти зі слідчого ізолятора, убивши з цього пістолета майо­ра внутрішніх справ. Слідчий К. згодом була засуджена до 12 років позбавлення волі.

За будь-яких обставин слідчий має бути терплячим, стриманим, коректним, що потребує не тільки стійкої моралі, досвіду і твердого характеру але й гарного здоров'я та міцної нервової системи.

Розслідувалася кримінальна справа про розкрадання державно­го майна та хабарництво у тресті "Д-ксільбуд". К., головний бухгал­тер, яку обвинувачували у великих розкраданнях і в хабарництві від підлеглих, безперечно, розумна і сильна жінка, професіонал високо­го ґатунку в бухгалтерські й справі, постійно провокувала слідчого. Кожну зустріч вона починала словами: "Ви, громадянине слідчий, з вашими курячими здібностями ніколи в житті не розберетеся у моїй справі і не розкопаєте моїх операцій. Через півроку, максимум, ми поміняємося місцями: ви будете сидіти на моєму місці, а я на - вашо­му". Молодий слідчий, людина хвороблива, запальна, і до того ж зовсім позбавлена досвіду в "господарських" справах, одразу зривав­ся на лемент: "Я вас звідси не випущу, я вас посаджу на десять років" і т. ін. К. тільки цього і чекала. Вивівши слідчого з нормального робо­чого стану, вона одразу сідала і писала чергову скаргу керівництву та прокурору про брутальність і упередженість слідчого. Скінчило­ся тим, що С. зліг у лікарню з туберкульозом легень, а К. домоглася розвалу справи. До речі, через півроку після подій К. уже працювала у Мінському районі м. Києва на досить високій керівній посаді.

Невдачі слідчого далеко не завжди лежать у професійній площині. Причини в багатьох випадках мають етичне походження. Слідчий, зі згадуваної раніше справи Мадуєва, раніше переступила етичні межі, дозволивши собі розслабитися і вдатися до розмов з обвинувачуваним на якісь інтимні теми, чим, по суті, сприяла його прагненню до інтим­ного зближення. Лише після цього вона вчинила злочин - принесла в камеру заряджений пістолет.

Слідчий С. легковажно погодився на ведення справи, не маючи досвіду у справах, пов'язаних з бухгалтерськими операціями, і досить сильних моральних якостей, щоб протистояти провокаційним діям обвинувачуваної К.

Генерал К. самонадіяно розраховуючи на свої службові регалії, не підготу-вався до зустрічі з розумним і досвідченим злочинцем, а споді­вався побачити враженого генеральською увагою обвинувачуваного.

Свого часу на сторінках навчальної літератури спалахнула серйоз­на дискусія щодо моральних меж слідчого при розслідуванні злочи­ну. Деякі автори допускали, що в діях слідчого "специфічні моральні норми доповнюють загальні моральні принципи, а в деяких випадках і обмежують їхню дію".

Однозначно, варто погодитися з О. С. Кобликовим, який ствер­джує, що "ніякі відступи від принципів і норм моралі в діяльності слідчого не припустимі" [49]¹². Під час допиту виявляється ступінь професіоналізму і культура слідчого, рівень інтелекту сторін, сила характеру і зазвичай моральна орієнтація слідчого. Якщо розумо­вий потенціал слідчого дозволяє йому розраховувати на інтелекту­альну перемогу, а морально-правова настанова і моральне виховання домінуючими орієнтирами, варто очікувати на захопливий та істинно детективний двобій.

Якщо слідчий не може покластися на свій інтелект або не занадто розбірливий у засобах, саме тоді і виникають проблеми морального порядку - це і психологічні "пастки", і силові прийоми, і провока­ції на межі злочину. Хоч раз скориставшись методикою "вибиван­ня" свідчень, слідчий свідомо перекреслює себе як особистість. Це як наркотик. Він уже ніколи не відмовиться від використаного мето­ду, особливо, якщо цей метод хоча б одиножди приніс йому жаданий успіх. Слідчий добровільно відмовився від важкого шляху власного інтелектуального росту, професійного удосконалення. "Сила є - розу­му не потрібно" - це саме для такого типу слідчих (у колишні часи їх називали "кулачниками").

Цей шлях неминуче призведе до краху. Справи, побудовані на свід­ченнях, здобутих незаконним шляхом, зазвичай розсипаються в суді, як картковий будиночок, а розплата неминуча. Однак набагато гірше, якщо невинувата людина засуджена судом на підставі сфальшованих свідчень. Рано чи пізно, таємне стане явним, а совість нагадає про себе, і настане розплата.

Виникненню подібних ситуацій чимало сприяли і деякі теоретич­ні настанови, що пропагувалися свого часу. Рекомендувалося, зокре­ма, звести розслідування до "процесу боротьби, що набуває дуже гострих форм". Запропонована формула була б виправдана за абсо­лютної упевненості, що перед слідчим сидить винна особа. Однак суть розслідування кримінальної справи саме в тому, щоб виявити винну особу і довести вину. Апріорне визнання обвинувачуваного "стороною в боротьбі" і відповідне з ним поводження є не що інше, як повернення до епохи жахливих 30-х років минулого сторіччя, до часів інквізиції. Це, відповідно, і задає тон в роботі слідчого, нав'язуючи їй відповідні методи з усіма наслідками, що випливають.

Проти подібних теорій виступив проф. М. С. Строгович. "Така концепція "конфліктного слідства", - писав він, - абсолютно несумісна з вимогами закону, адже слідчий зобов'язаний вичерпно досліджувати усі обставини - як ті, що викривають обвинувачуваного й обтяжують його провину, так і ті, що виправдовують обвинувачуваного і пом'якшують його відповідальність, і це слідчий повинен робити найретельніше, якою б не була його думка щодо винуватості обвинувачуваного" [50]⁵¹.

На закінчення міркувань щодо моральності слідчого не зайвим було б згадати ст. 405 Статуту кримінального судочинства, прийня­того 1864 р. в Росії, у якому йдеться, що "слідчий не повинен дома­гатися зізнання обвинувачуваного ні обіцянками, ні хитруваннями, ні погрозами, ні тому подібними заходами вимагання".