Тема 5. Конституційні відносини. Конституційні конфлікти

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості: 1) це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни; 2) це різновид політико-правових відносин; 3) цим відносинам властиве особливе коло суб’єктів , головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень; 4) конституційно-правовим відносинам характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин.

Зміст конституційних відносин передбачає елементи: суб’єкти, об’єкти, суб’єктивні права, юридичні обов’язки.

Суб’єкт конституційно-правових відносин - це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

Об’єкти конституційно-правових відносин – певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники (суб’єкти) вступають у ці відносини і здійснюють свої суб’єктивні конституційні права та обов’язки.

Виникнення конкретних конституційно-правових відносин пов’язане з юридичними фактами, які приводять у дію конституційно-правову норму.

Юридичні факти формуються у гіпотезах конституційно-правових норм і в залежності від їх зв’язку з індивідуальною волею суб’єкта поділяються на дві групи: події (юридичні факти, що не залежать від волі суб’єктів) та дії (юридичні факти, що залежать від волі і свідомості суб’єктів конституційно-правових відносин).

Конституційно-правова наука сприяє перетворенню галузі конституційного права на ефективний регулятор конституційно-правових відносин, і зокрема відносин протистояння, конфронтації. Довгий час дослідження конституційно-правових відносин відбувалося здебільшого у ракурсі співробітництва суб’єктів цих відносин. Інша сторона взаємодії суб’єктів конституційно-правових відносин – конфронтація – залишалася поза увагою вчених.

Конституційна конфліктність є не тільки природною властивістю конституційно-правових відносин,а й атрибутивною ознакою демократичного устрою держави і суспільства.

Конституційний конфлікт – це відносини між конституційно-правовими суб’єктами, які є носіями певних поглядів, позицій у конституційно-правовій сфері, які є діаметрально протилежними і вимагають конфліктної взаємодії для досягнення урівноваженості. Конституційний конфлікт не є конституційною колізією, тому не є суперечністю між нормами права, актами та інститутами.

Конфліктність у конституційному праві – прояв соціальної активності суб’єктів конституційних правовідносин.

Структура конституційного конфлікту включає предмет (фактичні відносини конфронтації), об’єкт (певні цінності, на які спрямовані дії сторін конфлікту) , суб’єктів та інших учасників (сторони та треті особи), соціальну характеристику (соціальні детермінанти та наслідки конфлікту, соціальні явища, що мали місце одночасно з ним), правову характеристику (співвідношення з інститутами, структурами і механізмами держави і громадянського суспільства).

Конституційна конфліктологія – наука про конституційний конфлікт, що вивчає шляхи його подолання та припинення конфліктної взаємодії між суб’єктами конституційних правовідносин.

Здійснення регулюючого впливу на конституційний конфліктний процес має на меті переведення його у річище раціональної діяльності та взаємодії суб’єктів конституційно-правових відносин; здійснення впливу на конфліктну поведінку суб’єктів з метою досягнення бажаних результатів; обмеження протиборства рамками конституційного законодавства.