Тема 16. Сучасний етап конституційної реформи

В УКРАЇНІ

В процесі конституційної реформи в Україні умовно можна виділити три основних етапи:

• формування нормативно-правової моделі конституційного ладу України (1989-1995 роки),

• підготовка та прийняття Конституції України (1992 – 1996 роки),

• новелізація конституційного поля України, підготовка змін до Конституції України, формування політико правової системи українського конституціоналізму (сучасний етап).

Початком першого етапу стали зміни до Конституції УРСР та проголошення Декларації про державний суверенітет України.

27 жовтня 1989 року був прийнятий Закон “Про зміни та доповнення Конституції Української РСР”, в якому встановлювався єдиний для всіх Рад строк повноважень, порядок створення судів тощо.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація стверджувала сучасну назву держави – Україна, підкреслювала приналежність до народу України – єдиного джерела державної влади – громадян усіх національностей, констатувала верховенство Конституції і законів республіки на своїй території, розмежовувала владу на законодавчу, виконавчу і судову, гарантувала громадянам рівність перед законом, економічну безпеку і національно-культурне відродження українського народу тощо.

На основі Декларації про державний суверенітет України Верховною Радою УРСР прийнято Закон “Про економічну самостійність Української РСР” від 3 серпня 1990 року № 142-ХІІ, який визначає зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи Української РСР.

24 жовтня 1990 року було прийнято Закон “Про зміни та доповнення Конституції Української РСР”, у відповідності до якого вносились зміни до ст.3 Конституції Української РСР, замість принципу демократичного централізму вказано, що організація та діяльність держави будується на основі виборності всіх органів державної влади, підзвітності народу і т. ін.; виключена ст. 6 Конституції, що закріплювала керівну роль комуністичної партії СРСР в радянському суспільстві тощо.

18 квітня 1991 року прийнято Закон “Про внесення змін до п.4 ст. 118 Конституції Української РСР” (Голова Ради Міністрів УРСР перейменовано в Прем’єр-міністра УРСР), 21 травня 1991 року прийнято Закон “Про зміни та доповнення Конституції УРСР у зв’язку із удосконаленням системи державного управління” (Глава 13 Конституції “Рада Міністрів УРСР” була перейменована в “Кабінет Міністрів УРСР”).

5 липня 1991 року прийнято Закон “Про запровадження поста Президента УРСР”, за яким Конституція доповнюється главою 12-1 “Президент Української РСР”, запроваджується пост Президента УРСР.

З червня 1991 року до грудня 1992 року прийнято Верховною Радою ряд законів, якими були внесені зміни та доповнення до Конституції РСР, згідно яких утворювалась Кримська АРСР, надані повноваження Генеральній прокуратурі України, змінено державний та територіальний устрій України, судоустрій України, створення складу Кабінету Міністрів України, переглянуті повноваження Верховної Ради України.

24 серпня 1991 року , після невдалого державного перевороту в столиці Радянського Союзу – Москві, Верховна Рада України приймає Акт проголошення незалежності України, яким оголошено про створення “самостійної української держави – України”.

1 грудня 1991 року український народ підтвердив Акт проголошення незалежності України: понад 90% учасників референдуму висловились на користь незалежності України.

Початком другого етапу конституційної реформи є прийняття 1 липня 1992 року Верховною Радою Постанови “Про проект нової Конституції України”, якою було схвалено та винесено на всенародне обговорення проект нової Конституції України.

Після чого було внесено до цього проекту ряд змін, виносились на розгляд нові проекти Конституцій. Зволікання з прийняттям належного проекту Конституції, різке загострення соціально-економічної та політичної ситуації в державі підштовхнуло до укладення в червні 1995 році Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилин після 24 годин безперервної роботи 321 голосом Верховна Рада України прийняла і ввела в дію нову Конституцію України. Цим завершився черговий етап конституційної реформи в Україні. Попереду прийняття більш як півтори сотні законодавчих актів, серед них більшість конституційних законів, десятків органічних та інших законів.

Одночасно в теорії та практиці конституційного права виникає гостра необхідність тлумачення конституційних норм Верховною Радою України (п.6 Перехідних положень Конституції України), а згодом, після створення – Конституційним Судом України.

Незадоволення змістом Конституції виникло під впливом відсутності домовленості про формування уряду парламентською більшістю, що проявилось в ході парламентських виборів 1998 року та, особливо, під час президентських виборів 1999 року, коли намітились тенденції у програмах кандидатів щодо перерозподілу влади в трикутнику: Президент-Уряд-Верховна Рада.

Конституцією України визначено порядок внесення змін та доповнень до неї.

8 грудня 2004 року, під впливом організованих опозицією політичних акцій, разом з звичайними законами, було прийнято в парламенті Закон № 2222-IV про несення змін до Основного Закону, за яким повноваження глави держави значно зменшувались, а відповідно збільшувались повноваження Кабінету Міністрів та парламенту. Так як жорсткість Конституції та політична ситуація 1999-2004 років робила це неможливим.

Новелізація Конституції не припиняється. Рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 р. скасовано Закон України № 2222-IV від 08.12.2004 року, яким були внесені перші зміни і доповнення до Конституції України, так як при прийнятті даного Закону порушено було конституційну процедуру його розгляду і прийняття. У зв’язку з чим, чинною стала редакція Конституції України в її первісній редакції – редакції 1996 року. Це підштовхнуло Верховну Раду України переглянути низку законів, прийнятих у 2006-2010 роках, для приведення їх у відповідність Конституції України.

Верховною Радою України продовжується робота щодо прийняття нових законодавчих актів з організації діяльності Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування, судоустрою, порядку обрання Президента України. Головним, за будь-яким політико-правовим визначенням шляху конституційної реформи, є орієнтація на те, щоб створити діючий механізм політичної відповідальності.

Мета сучасного етапу конституційної реформи знаходиться поза сфери самої Конституції, її змін. Мета реформи – створення системи вітчизняного конституціоналізму, що достойна ІІІ-го тисячоліття цивілізації людства, та визначення найбільш ефективних засобів досягнення мети.