Тема 2. Конституційне право – галузь правової

СИСТЕМИ ТА ЮРИДИЧНА НАУКА

Конституційне право як провідна галузь національної системи права України, представляє собою сукупність юридичних норм, що закріплюють і регулюють основи конституційного ладу України, основи правового статусу особи, державно-територіального устрою, систему і принципи організації і діяльності органів держави і місцевого самоврядування в Україні.

Конституційне право України як самостійна галузь має свій предмет правового регулювання - це суспільні відносини які складають об’єкт конституційно-правового регулювання, виникають і діють в процесі здійснення основ повновладдя народу України. Ці відносини складаються в політичній, економічній, соціальній, духовній і інших сферах життєдіяльності суспільства і держави.

Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність прийомів і засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

Наука конституційного права є галузевою юридичною наукою, яка становить собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

Функції науки конституційного права: політична, ідеологічна, методологічна, комунікативна, інтегративна, практико-прикладна, роз’яснювальна і т. ін.

Метод науки конституційного права - сукупність нормативно-правових правил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання об’єктивних достовірних знань.

Джерелами науки конституційного права є: 1) праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які безпосередньо або опосередковано стосуються проблем, пов’язаних з предметом науки конституційного права; 2) правові акти (чинні, і такі, що втратили чинність), які містять конституційно-правові норми.

Тема 3. Конституційні норми та джерела конституційного права

Конституційно-правові норми становлять собою особливий різновид норм системи національного права, з властивими рисами, притаманними всім правовим нормам: встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально-визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.

Найважливішими специфічними якостями та ознаками конституційних норм є їх особлива вага і значення в системі національного права, конституційні норми виконують інтеграційні функції в правій системі країни, а також їх особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівнянні з іншими галузями права, підвищений рівень охорони з боку держави, установчий характер конституційно-правових норм, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні (виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус) і процесуальні норми (закріплюють порядок, способи, методи, методи здійснення діяльності державних органів шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації норм матеріального права).

Інститути конституційного права як сукупність норм права, регулюють певне коло однорідних суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Конституційні інститути класифікуються в залежності від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права:

1) Інститут народовладдя (безпосереднє, представницьке народовладдя, місцеве самоврядування);

2) Інститут конституційного оформлення народовладдя (конституційний лад, юридична конституція, конституційна законність, звичаї, традиції);

3) Інститут правового статусу людини і громадянина (громадянство, система основних прав і свобод людини і громадянина, гарантії прав і свобод людини);

4) Інститут державного будівництва (форма держави, система державних органів, територіальна організація України, механізм держави)

Джерело права – це форма існування правових норм, яка перетворює право в об’єктивну реальність. Джерелами права є: акти-документи, традиції, конституційно-правові звичаї, правові прецеденти, що в більшості своїй складають систему джерел відповідної галузі права. Джерела конституційного права класифікуються у залежності від способів правотворчості, за юридичною силою тощо.

Джерелами конституційного права України є:

• Конституція України,

• Закони України,

• Акти всеукраїнського референдуму,

• Акти Конституційного Суду України,

• Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України,

• Нормативно-правові Укази Президента України,

• Міжнародно-правові договори та угоди, ратифіковані Україною та ін.

Елементами юридичної природи джерел конституційного права є : нормативність актів; юридична сила; форма і структура; дія актів у часі, просторі та за колом осіб; засоби забезпечення реалізації актів.

Система конституційного права – система інститутів і норм конституційного права. Для конституційної системи характерні не тільки зовнішні, а й внутрішні системоутворюючі фактори, серед яких є: генетичні, субординаційні, координаційні (взаємодії), управлінські фактори.

Конституційне право – відкрита система, яка постійно втягує в орбіту свого регулювання нові елементи, звільняючись від “спрацьованих” елементів. Цим забезпечується стабільність системи та її правоохоронний вплив на суспільні відносини в державі.