Мал. 18. Система методів самоудосконалення
Методи професійного самоудосконалення: (Мал. 19).
Методи
самовдосконалення
самопереконання
самокритика
самопримус
самооцінка
самозаохочення
аутотренінг
самоконтроль
самозвітність
самонавіювання
Мал. 19. Система методів самоудосконаленя
Процес професійного самоудосконалення має структуру, компоненти якої є взаємопов’язаними. (Табл. 21).
Таблиця 21.
Структура процесу самоудосконалення
потреба
у самоудосконаленні
мета та завдання
самовдосконалення
програма
самовдосконалення
практична діяльність
по самоудосконаленню
самоконтроль
результативності
коректування
процесу самовдосконалення
Серед методів психічного самовпливу відрізняють групу методів емоційно-вольового самовпливу.
Методи емоційно-вольового самовпливу – це педагогічні засоби, що спираються на свідомий рівень психіки особистості, мислення, емоційно-вольові механізми психіки при головуванні вольових зусиль. Вольовим діям особи передують наступні етапи:
- усвідомлення необхідності певної дії чи поведінки з урахуванням конкретних обставин та можливих негативних наслідків для представників соціуму;
- усвідомлення мотивів своєї поведінки, що допомагає збільшити особистий емоційно-вольовий, фізичний та інтелектуальний особистий потенціал;
- формування психологічної установки на обов’язкове досягнення мети;
- моделювання програми особистих дій, вибір засобів і методів самовпливу;
- безпосередня реалізація мети.
Серед цієї групи методів визначають наступні: самосповідь, самопереконання, самопримус, самонаказ, самопідкріплення.
Самосповідь – це форма звіту перед собою про сутність конкретної проблеми, яку треба подолати, наприклад, подолати негативні емоції, досаду на самого себе, зменшити почуття незадоволення собою чи ефект самозасудження. Самосповідь як метод дозволяє нейтралізувати стійки осередки збудження в корі головного мозку, що виникли у особи під впливом певних факторів, та спрямовувати вільну психічну енергію на вирішення інших проблем.
Самопереконання – це метод свідомого психічного самовпливу з метою перебудови особистих стимулів поведінки, тобто мотивів, бажань, потреб, різних психологічних установок. Процес самопереконання має свою логіку та послідовність, зокрема: висувається теза, ідея, думка, яку курсант формує для себе. Далі він звертається до пошуку конкретних фактів та аргументів, що підкріплюють цю основну ідею чи позицію. Після цього на підставі уяви моделюється можлива негативна панорама майбутнього, яка може стати реальною у випадку ігнорування головної ідеї. Метод самопереконання спирається на інтелект моряка, його мислення та життєвий досвід.
Самопримус та самонаказ – це методи вольового самовпливу, якими доцільно використовувати в ситуаціях екстремального характеру, чи в ситуаціях, в яких мало часу на роздум.