103. Інфляція

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін. Інфл. – знецін-ня грошей, спричинене диспропорціями і сусп-му вир-ві й порушенням законів грош. обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари й послуги.

Причини інфляції: - порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них; - зростання грошової маси, яке випереджає темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого і обслуговує грошова маса; - підвищення швидкості обігу грошової одиниці; - зниження загального обсягу суспільного продукту.

Критерії (форми, типи) інфляції: залежно від переважаючого впливу факторів: інфл. попиту, інфл. пропозиції; за темпами зростання: повзуча, голопуюча, гіперінфляція; за співвідношенням темпів зростання цін на товари: збалансована, незбалансована; за ступенем передбачуваності: очікувана, неочікувана; за хар-ром прояву: відкрита, прихована (затамована); за ступенем регулюючого впливу держави: регульована, нерегульована.

Економічні і соціальні наслідки інфляції: безробіття, нестача робочих місць, зниження доходів споживачів і виробників, зниження матеріального рівня життя населення тощо.

104. Соціальна політика

Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соц.–економіч. заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань, спрямований на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист насел. від безробіт., підвищ. цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів насел., розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо.

Основні напрямки соц. політики: -захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсації і проведення індексації; -надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям; -надання допомоги на випадок безробіття; -здійснення політики соціального страхування; -введення мінімальної заробітної плати для працюючих; -забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища, надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікації; -надання у відповідності з чинним законодавством гарантій процесу трудової діяльності (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.).

Соціальний захист населення забезпечують також і підприємства та самі наймані працівники - їх профспілкові організації. Головними засобами усунення нерівності в розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави.

Конкретні складові соц-ї політики і соці-го захисту населення та його розширеного відтворення: -соц.. страхування, котре склад. із пенсійного, медицин., страхув. від безробіття і нещасних випадків на вир-ві. -програми працевлаштування та перекваліфікації -правове регулювання найманої праці. -захист прав споживачів.

105. Відтворення людського ресурсу

Людський ресурс суспільства є творцем суспільного продукту, його відтворення на розширеній основі. Саме за рахунок суспільного продукту відтворюються, причому на більш високому якісному рівні, не тільки матер.-речові, а й особисті фактори вир-ва – людські ресурси, головна продуктивна сила сусп-ва.

Принципи, на яких базується відтворення люд. рес-су: 1. Задоволення матеріальних і духовних потреб людини, її вільний і всебічний розвиток. Будучи вагомою метою сучасних передових країн, водночас виступає і як необхідна умова всього суспільного відтворення. 2. Робоча сила і підприємництво невід'ємні від людини, від багатогранних її здібностей. Будучи головною продуктивною силою, рушієм їх розвитку, а також і розвитку виробничих відносин, відтворення людського ресурсу виступає у якості відносно самостійної економічної і соціальної проблеми.

Основою відтворення людського ресурсу є природний рух населення. При цьому між природним рухом населення і відтворенням робочої сили є часовий лаг, пов'язаний з періодом становлення працездатної людини. Відтворення людського ресурсу – це безперервне відновлення і підтримка фізичних сил і підвищення трудової кваліфікації людей, забезпечення росту загальносвітового і професійного рівня. Воно включає в себе організоване залучення людей праці у вир-во, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями, підпр-вами, регіонами, країнами, створення соц.–економ. мех.-му, що забезпечує задоволення потреб народного госп-ва в працівниках і водночас повну і ефективну зайнятість населення.

Ключовою складовою відтворення людського ресурсу вважають людський розвиток – розвиток, що ґрунтується на справедливості у межах одного й кількох поколінь і дає змогу нинішнім і майбутнім поколінням як найкраще використовувати свої потенційні здібності в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах. Людський розвиток зумовлює розширене відтворення суспільного продукту та його справедливий розподіл, відновлення довкілля, підвищення добробуту та ін.