Загальний висновок:

Особа – це сукупність внутрішніх якостей людини, які дозволяють пізнавати і перетворювати оточуючий світ відповідно із поставленими цілями.

Особу обумовлюють: стать, біологічні і психологічні особливості, характер, темперамент, рівень освіти, спрямованість інтересів, здібність.

2. Спрямованість особистості та її види.

Спрямованість особи – це її властивості, які забезпечують стійку орієнтацію поведінки людини незалежно від конкретної ситуації. Виділяють три типи спрямованості особи: на взаємодію, на задачу і на себе, які одночасно присутні в тій чи іншій мірі у більшості людей.

Спрямованість на взаємодію, або на спілкування, означає, що людина у будь-якій роботі шукає перш за все спілкування, співробітництва з іншими, а в чому воно буде міститись, її менш за все турбує. Таких людей завжди тягне на роботу, у них велике бажання бути у колективі, виконувати ті чи інші громадські доручення. (Саме про таких людей існує відоме прислів’я: “на миру и смерть красна.”)

Спрямованість особи на задачу (по-іншому називають діловою) передбачає, що для людини головне – досягнення мети, причому неважливо власної або заданої керівником. Ці люди завжди сумлінно виконують свої обов’язки і готові на все, щоб успішно завершити почату справу.

Спрямованість на себе міститься у прагненні людей у першу чергу вирішувати свої власні проблеми, домагатись особистого добробуту, престижу і при можливості робити це за рахунок інших або створювати видимість роботи.

Знання спрямованості людей, яка визначається за допомогою спеціальних тестів, значно полегшує процес управління. Наприклад, з урахуванням спрямованості підбирають найбільш відповідних виконавців для певної роботи, методи стимулювання результатів. Так, людей, орієнтованих на себе, необхідно зацікавити перш за все грошима; орієнтованих на задачу – цікавою роботою; орієнтованих на спілкування – можливістю участі у колективній творчості.

Основні поняття:

Спрямованість особи – це властивість, яка забезпечує стійку орієнтацію поведінки людини незалежно від конкретної ситуації.

Види спрямованості: на задачу, на взаємодію; на себе.

3. Здібності і типи мислення особи.

Прийнято вважати, що здібності, як схильність до певного виду діяльності, надані людині від природи. Насправді це не вірно – від природи людині надані задатки.

Задатки бувають двох рівнів. Нижчий рівень дозволяє засвоїти певний обсяг знань і досвіду і застосовувати їх у незмінному вигляді (іншими словами, тут має місце свого роду повтор). Вищий рівень задатків дозволяє людині творити, створювати дещо нове, незвичайне.

Чи перетворяться задатки у здібності до певного виду діяльності, що дасть змогу досягти успіху у ньому, багато в чому залежить від виховання і освіти.

Таким чином, здібності – це розвинуті у процесі освіти і виховання природні нахили до певного виду діяльності.

Здібності людини, які сформовані на основі задатків, можуть бути: загальними, елементарними власними і складними власними.

Загальні здібності (працювати, думати, відчувати, діяти) притаманні в певній мірі усім людям і складають основу будь-якої діяльності. Вони багато в чому пов’язані з типом мислення, який може бути художнім, логічним або змішаним.

Художньому мисленню властиві образність, яскравість, багата фантазія, але одночасно імпульсивність, преривність. Частіше за все їм володіють підприємці і особи, які схильні до занять літературою і мистецтвом.

Логічне мислення характеризується, навпаки, критичністю, ясністю, послідовністю, глибиною, однак часто зайвим відвертанням, теоретичністю, які бувають не завжди зрозумілі оточуючим.

Змішаному типу мислення притаманні риси попередніх, хоча і не так яскраво виражені. Це надає їх володарям необхідну широту поглядів, самостійність і швидкість у справі прийняття рішень, дозволяє їм успішно справлятись з будь-якими управлінськими проблемами.

Елементарні власні здібності - це здібності до окремих сфер діяльності (мова може бути про рішучість, наполегливість, музичний слух, критичність мислення тощо).

Складні власні здібності поділяють на професійні (до окремих видів діяльності, наприклад до бухгалтерії) і спеціальні здібності.

Спеціальні здібності пов’язані з виконанням певного типу роботи і за своїм характером можуть бути 2-х видів:

1. інтерсоціальні – орієнтовані на організацію взаємодії людей, управління ними. Такі здібності необхідні керівникам середньої і нижчої ланки, а також робітникам, зайнятим рекламою, маркетингом, проведенням переговорів, широкими контактами з людьми.

2. Конструктивні здібності – пов’язані із створенням конкретних об’єктів у певних сферах діяльності: технічній, природній, знаковій, художній тощо. Їх реалізація не потребує широких і активних контактів з оточуючими. Такі здібності необхідні керівникам вищої ланки, які розробляють політику організації, а також спеціалістам.

Можна виділити три рівня розвитку власних здібностей: обдарованість, талановитість, геніальність

Обдарованість дозволяє людям особливо успішно здійснювати діяльність у певній сфері, щось покращувати, удосконалювати.

Талант надає можливість творити, створювати нове, незвичайне.

Геніальність є вищим ступенем обдарованості, коли результати творчості людини мають загально історичне значення.

Практика показує, що люди, які володіють однаковими здібностями, повинні займати рівноцінні посади, що дозволяє найбільш повніше використовувати їхній потенціал і попереджувати внутрішні конфлікти.

Різниця ж (розрив) у здібностях керівників та їх безпосередніх підлеглих на один рівень забезпечує при інших рівних умовах нормальне взаєморозуміння, а також натуральність у керівництві і підлеглості.

Здібність людей автоматично виконувати елементи трудового процесу називається навиком. Чим більше у людини навичок, тим менше вона витрачає сил, раціональніше і ритмічніше працює. Навички, які є можуть не тільки полегшити процес придбання нових) всім відомо, що друга мова засвоюється швидше), але і може стати перешкодою при сприйманні нового.