3.Поняття та ознаки злочину, класифікація злочинів, склад злочину.

Злочин — це вчинок людини. Йому притаманнi всi тi об’єктивнi та суб’єктивнi ознаки, що характеризують поведiнку людини. Це фiзичнi властивостi (рух або утримання вiд нього); психологiчнi властивостi (наявнiсть свiдомостi, волi, мотивацiї, поведiнки, цiлеспрямованiсть або спонтаннiсть) тощо.

У кримiнальному правi поняття злочину є фундаментальною категорiєю, оскiльки воно лежить в основi всiх кримiнально-правових iнститутiв.

Злочин — це суспiльно небезпечне i передбачене кримiнальним законом дiяння.

КК України дає саме таке його визначення. Стаття 11 встановлює: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспiльно небезпечне винне дiяння (дiя або бездiяльнiсть), вчинене суб’єктом злочину.

У зазначенiй статтi закрiпленi три ознаки злочину: а) суспiльна небезпечнiсть дiяння, б) виннiсть i в) передбаченiсть дiяння в законi про кримiнальну вiдповiдальнiсть. Першi двi ознаки — суспiлъна небезпечнiсть i виннiсть — є матерiальними, що розкривають соцiально-психологiчну природу злочину; третя — формальна, що вiдбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправнiсть.

Таким чином, поняттiтя элочину можна визначити як суспiльно небезпечне, винне, протиправне та кримiнально каране дiяння (дiя чи бездiяльнiсть), вчинене суб’єктом влочину.

Кримiнальна вiдповiдальнисть настає тiльки за наявностi вини, що випливає із ст. 62 Конституцiї України.

Особа вважається невинуватою у вчиненнi элочину i не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку i встановлено обвину вальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК України). Вина визначає стiйкий, випадковий чи ситуативний характер дiяння і ступiнь його тяжкостi.

Протиправнiсть — це формальна ознака злочину. Вона означає обов’язок передбачення його в криминальному законi. Кримiнальна протиправнiсть складає правову оцiнку суспiльної небезпечностi злочину, що закрiплена в конкретнiй нормi закону. Кримiнальний закон дає вичерпний перелiк злочинiв. Будь-яке дiяння, що становить небезпеку для суспiльства, але за нього не передбачена кримiнальна вiдповi дальнiсть, не може розглядатися як злочин.

Одним з елементiв протиправностi є каранiсть злочину. Каранiсть злочину випливає iз суспiльної небезпечностi та протиправностi дiяння

У ч. 1 ст. 12 КК України залежно вiд ступеня тяжкостi злочини подiляються на злочини невеликої тяжкостi, середньої тяжкостi, тяжкi та особливо тяжкi.

1. Злочином невеликої тяжкостi є злочин, за який передбачене покарання у видi позбавлення волi на строк не бiльше двох рокiв, або iнше, бiльш м’яке покарання.

2. Злочином середньої тяжкостi є злочин, за який передбачене покарання у видi позбавлення волi на строк не бiльше п’яти рокiв.

3. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у видi позбавлеквя вот на строк не бiльше десяти років.

4. Особливо тяжким злочином с злочин, за який передбачене покарання у видi позбавлення волi на строк понад десять рокiв або довiчного позбавлення волi.

Склад злочину, його елементи.

Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину ство­рюють чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину є те, на що спрямоване злочинне діяння, чому воно завдає шкоди чи створює загрозу спри­чинення шкоди. Такими об’єктами виступають сус­піль­ні відносини, що охороняються кримінальним зако­ном. Від об’єкта потрібно відрізняти предмет злочину. Предметом злочину можуть бути конкретні матері­аль­ні речі, цінності, наркотичні засоби, зброя тощо.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторо­на злочинної діяльності. Описуючи той чи інший зло­чин, законодавець частіше вказує на ознаки саме об’єк­тив­ної сторони. До них належать: суспільно небез­печне діяння (дія чи бездіяльність), злочинні наслідки й причинний зв’язок між ними. Ці ознаки є основними, тобто обов’язковими для більшості складів злочину. Відсутність хоч би одного з них означає відсутність зло­чину взагалі

Суб’єктом злочину є фiзична осудна особа, яка вчинила злочин у вiцi, з якого вiдповідно до ККУ може наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть.

Спецiальним суб’єктом злочину є фiзична осудна особа що вчинила у вiцi, з якого може наставати кримінальна відповiдальнiсть, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

Осудною визнається особа, яка пiд час вчинення злочину могла усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) i керувати ними.

Не пiдлягає кримiнальнiй вiдвовiдальностi особа, яка на час вчинення суспiльно небезпечного дiяння, передбачене цим Кодексом, перебувала в станi неосудностi, тобто могла усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) або керувати ними внаслiдок хронiчного психiчного захворювання, тимчасового розладу психiчної дiяльностi, недоумства або іншого хворобливого стану психiки. До такої особи за рiшенням суду можуть бути застосованi примусовi заходи медичного характеру.

Не пiдлягає покаранню особа, яка вчинила элочин у станi осудностi, але до постановления вироку захворiла на психiчну хворобу, що позбавляє її можливостi усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) або керувати ними, до такої особи за рiшенням суду можуть застосовуватися примусовi заходи медичного характеру, а пiсля одужання така особа може пiдлягати покаранню.

Пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка пiд час вчинення злочину, через наявний у неї психiчний розлад, не була здатна повною мiрою усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) та (або) керувати ними.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначеннi покарання i може бути пiдставою для застосування примусових заходiв медичного характеру.

Обов’язковою умовою кримінальної відпові­даль­ності є досягнення фізичною особою певного віку. Закон встановлює, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповни­лося 16 років, а за скоєння окремих злочинів, у визна­чених Кодексом випадках, кримінальна відпові­даль­ність настає з 14 років. До цих злочинів належать умис­не вбивство, умисне завдання тяжких чи середньої тяжкості тілесних пошкоджень, зґвалтування, грабіж, розбій, хуліганство та деякі інші. Суспільна небезпека та їх протиправність добре відомі неповнолітнім уже з 14 років.

Не підлягають кримінальній відповідальності особи віком від 14 до 16 років за необережні злочини.

Суб’єктивна сторона злочину – це його внутрішня сторона, тобто психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До обов’язкових ознак суб’єктивної сторони належить ви­на у формі умислу чи необережності. Серед інших не­обо­в’язкових ознак суб’єктивної сторони закон може роз­глядати мотив та мету скоєння злочину, а також емо­ційний стан суб’єкта (так звані факультативні ознаки).

Основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина. Кримінальній відпові­даль­ності та покаранню підлягає особа, винна у вчиненні злочину, про що прямо вказано у законі.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом, та її наслідків, виражена у формі умислу або необережності.

Особа вважається невинуватою у вчиненні зло­чину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (презумпція невинуватості).

Злочин може бути вчинений умисно чи з не­обе­режності.

Закон поділяє умисел на прямий і непрямий (евен­туальний).

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Переважна більшість злочинів вчиняється саме умисно, такі злочини є більш суспільно небезпечні порівняно із злочинами необережними.

Необережність, як форма вини, характеризує меншу суспільну небезпечність злочину й особи, яка його скоїла.

Кримінальний кодекс поділяє необережність на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або безді­яль­ності), але легковажно розраховувала на їх відвер­нення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль­ності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Стадiї вчинення элочину — це певнi етапи його здiйснення, якi iстотно рiзняться мiж собою ступенем реалiзацii злочинного намiру, характером дiяння (дії або бездiяльностi) та моментом його закiнчення.

Кожна стадiя вчинення злочину повинна являти собою саме суспiльно небезпечне дiяння. Не є стадiями вчинення злочину той або iнший факт виявлення свiдомостi особи (Тi думки та намiри). Це ще не є дiянням, в якому об’єктивується умисел.

Стадii вчинення злочинiв е рiзновидом цiлеспрямованбi дiяльностi, що охоплює етапи реалiзацiї злочинного умислу, досягнення певної мети.

У КК України визнаються злочинними і караними три стадiї вчинення злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакiнчений злочин;

3) закiнчений злочин.

Практично цi стадiї розрiзняють умовно.

Ст.. 15. Замах на злочин

1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом дiяння (дiї або бездiяльностi), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого вiдвовiдною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кiнця з причин, що не залежали вiд її волi.

2. Замах на вчинення злочину є закiнченим, якщо особа виконала усi дії, якi вважала необхiдними для доведення злочину до кiнця, але злочин не було закiнчено з причин, якi не залежали вiд її волi.

З. Замах на вчинення злочину є незакiнченим, якщо особа з причин, що не залежали вiд її волi, не вчиняла усiх дiй, якi вважала необхiдними для доведення злочину до кiнця.

Замах на злочин має мiсце тодi, коли:

1) вчинено дiяння, безпосередньо спрямоване на вчинення певного злочину;

2) злочин не доведений до кiнця;

З) причини закiнчення злочину не залежать вiд волi винного.

Ст.. 13. Закiнчений та незакiнчений злочини

1. Закiнченим злочином визнається дiяння, яке мiстить усi ознаки складу злочину, передбаченого вiдповiдною статтею особливої частини цього Кодексу.

2. Незакiнченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Ст.. 14. Готування злочину

1. Готуванням до злочину є пiдшукування або пристосування засобiв чи знарядь, пiдшукування спiвучасникiв або эмова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також iнше умисне створення умов до вчинення злочину.

2. Готування до злочину невеликої тяжкостi не тягне за собою кримiнальної вiдповiдальностi.

Ст.. 16. Кримiнальна вiдповiдальнiсть за незакiнчений злочин

Кримiнальна вiдповiдальнiсть за готування до злочину i замах на злочин настає за ст.. 14 або 15 i за тiєю статтею Особливої частини ККУ, яка передбачає вiдповiдальность за закiнчений злочин.

Ст.. 17. Добровiльна вiдмова при незакiнченому злочинi

1. Добровiльною вiдмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин , якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

2. Особа, яка добровiльно вiдмовилася вiд доведення злочину до кiнця, підлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi лише в тому разi, якщо фактично вчинене нею дiяння мiстить склад iншого злочину.