4.Зародження та загальна характеристика християнства

Християнство — одна з найпоширеніших світових релігій, яка має три головні напрями — православ'я, като­лицизм та протестантизм.

Зародилося воно в середині І ст. н.е. в східних провінціях Римської імперії. Головною соціально-політичною причиною його виникнення було безсилля пригноблених, які безуспішно боролися за своє визволен­ня. Жорстокі розправи над ними посилювали апатію та відчай. Щоб жити в таких умовах, потрібно було мати хоч якусь надію. Та частина рабів і пригноблених, яка відмо­вилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.

У формуванні християнства відіграли помітну роль й інші соціальні обставини. Централізація державної влади сприяла виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Активізація економічного, політичного та ідейного спілку­вання між народами внаслідок утворення Римської імперії живила у свідомості людей уявлення про наднаціонально­го Бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від національності. Розпад рабовласницького ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і зумо­вив їхню підтримку християнської релігії.

Головними ідейними джерелами християнства були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії. Християнство тісно пов'язане з іу­даїзмом, від якого воно успадкувало визнання Старого Завіту (в іудеїв він називається Танах) — найдавнішої час­тини Біблії. З нього взято багато сюжетів та образів для створення життєпису Ісуса Христа, який заснував нову

релігію. Навіть найважливіша частина імені — Христос — є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного терміна "месія" (букв, "помазаник", у перекладі — посла­нець божий, рятівник людей). Дослідження не заперечують існування засновника християнства, оповіді про якого (Євангелія) створювалися після його смерті. З іудаїзму хри­стиянство запозичило вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, про кінець світу.

Іудео-елліністичний філософ Філон (прибл. 25 до н.е. — прибл. 50 н.е.) висунув ідеї про вроджену гріховність лю­дини, необхідність спасіння душі за допомогою аскетизму та страждання, розробив учення про логос, яке розвивало погляд іудейської релігії на месію. Він твердив, що месія є Богом. Християни теж визнали і свого месію Богом. У Се­неки (4 до н.е. — 65 н.е.) християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, спасіння душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до во­рогів, покірність долі.

Кумранською общиною називали іудейську релігійну секту, яка діяла в місті Кумран. Кумраніти вважали, що месія за своєю природою є людиною. Його перше прише­стя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося, і тепер потрібно чекати другого пришестя, з яким пов'яза­ний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фригія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був дуже великим. У міфах про східних богів простежується разючий збіг подій з подіями, викладеними в оповідях про Христа (переслідування немовляти злим царем, зцілення хворих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.). Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, очевидно, вони були одним з найважливіших джерел життєпису Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три етапи: первісне християнство (середина І ст. — середина II ст.), раннє християнство (середина II ст. — початок IV ст.) та пізнє християнство (початок IVст. — кінець V ст.).

До общин первісного християнства належали соціальні низи. Представників заможних верств було мало, і вони не відігравали помітної ролі в общинах. Тому первісне християнство вважають релігією пригноблених. Церква тільки формувалася.

На етапі раннього християнства в общини активніше почали вливатися заможні люди, прибравши згодом до своїх рук керівництво ними. Християнські общини, які почали називати парафіями, об'єдналися у єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква стала на захист існуючих порядків.

Період пізнього античного християнства характерний тим, що до християнської релігії в основному приєднали­ся рабовласники. За імператора Костянтина християнсь­ка релігія спершу була урівняна з усіма іншими релігіями, а в 324 р. стала державною, користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Поча­лася централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території Римської імперії діяли три патріархії — римська, олександрійська та антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдналася константино­польська, у V ст. — єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор (зібрання духовенства) у 325 р. в м. Нікеї (Мала Азія). Він був названий Вселенським то­му, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Собор зафіксував створення єдиної християнської церкви, в особі вселенських соборів духовенство отримало свій вищий керівний центр. Тоді ж було закріплено союз держави і церкви. Хоча вселенські собори скликали порівняно рідко (з IV по VIII ст. всього 7), вони об'єдну­вали зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.

На етапі античного християнства сформувалася свя­щенна книга християн — Біблія.

Етап античного християнства змінився етапом фео­дального християнства (VI—XV ст.), коли стався розкол церкви на православ'я та католицизм (1054). Передумова­ми розколу були поділ Римської імперії наприкінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Кон­стантинополі та завоювання наприкінці V ст. Західної імперії германськими племенами. На території, що раніше належала їй, утворилися численні феодальні держави. Східна імперія проіснувала до кінця XV ст.

ХАРАКТЕРИСТИКА

Основні положення християнського віровчення (догмати), які складалися протягом багатьох століть, сформу­льовані у Біблії та постановах християнських вселенських соборів, їхня сутність викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших Нікейському (325) та Антіохійському (381) вселенських соборах.

Згідно з Символом віри, християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає у трьох особах: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого (Свята Трійця). Бог-Отець є творцем світу видимого (природа та людина) і невидимо­го (ангели). Богом-Сином є Ісус Христос з його євангельською "біографією". Бог-Дух Святий походить від Бо­га-Отця, у католицизмі — й від Бога-Сина. Християнська "трійця" має в собі риси політеїзму.

Найважливіше положення християнства — догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, будучи Богом, став людиною, народившись від Діви Марії. Цей догмат покли­каний надати всім євангельським повчанням статусу "бо­жественних істин", представити християнство як "бого-встановлену релігію".

Значну роль відведено догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Хрис­тос приніс себе у жертву Богу-Отцю за гріхи людей — спо­кутував їх. Цим він відкрив людству шлях до "спасіння від влади гріха". Одне з центральних місць посідає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих. Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо — до Бога-Отця, підкресливши цим нікчемність земного бут­тя порівняно з вічністю, яка чекає на людину в по­тойбічному світі.

Подібний характер мають й інші положення християн­ства, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських віру­вань, запозичених з давніх східних релігій. Серед них — віра в безсмертя душі, уявлення про потойбічні пекло та рай, ідея небесного вшанування та богоугодного життя на землі тощо.

Символ віри зобов'язує вірувати в "єдину святу собор­ну та апостольську церкву", визнавати необхідність хре­щення, покладати надію на майбутнє воскресіння мерт­вих, настання після цього вічного блаженства для правед­ників та вічних мук для грішників. Практично усі ці ідеї не є породження самого християнства, а запозичені від до­християнських вірувань і пристосовані до культу Ісуса Христа.

Основи віровчення становлять настанови Біблії:

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БОЖИХ

1.  Я Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім Мене.

2.   Не роби собі ідола або чогось подібного до того, що на небі вгорі, або на землі долі, або у водах під землею, і не вклоняйся їм, і не служи їм.

3.   Не взивай даремно імені Господа Бога твого.

4.   Пам'ятай день святий святкувати: шість днів працюй і роби в них усі діла свої, а день сьомий — свято Госпо­ду Богу твоєму.

5.   Шануй отця свого і матір свою, — добре тобі буде і довго житимеш на землі.

6.   Не вбий.

7.   Не перелюбствуй.

8.   Не кради.

9.   Не свідчи ложно на свого ближнього.

10. Не жадай жони приятеля свого, не жадай дому ближ­нього свого, ані поля його, ані слуги його, ані вола йо­го, ані осла його, ані всякої скотини його, ні чогось іншого, що є в ближнього твого.

ДВІ ГОЛОВНІ ЗАПОВІДІ БОЖІ

1. Возлюби Господа Бога твоего всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всею мислію твоєю.

2.   Возлюби ближнього твого, як самого себе (Мт. 22, 37, 39).

ОБОВ'ЯЗКИ ХРИСТИЯНИНА

1.   Неділі і свята святкувати.

2.   У неділю і свята відвідувати церкву і побожно брати участь у службі Божій та інших церковних бого­служіннях.

3.   Установлених святою Церквою постів додержувати.

4.   Принаймні один раз на рік, у св. Великий піст, сповідатися і причащатися св. Тайн.

5.   Весілля в заборонений св. Церквою час не справляти,

СІМ СВЯТИХ ТАЇНСТВ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ ПОВНОТУ І ДОСКОНАЛІСТЬ БЛАГОДАТІ БОЖОЇ

1. Хрещення.

2. Миропомазання.

3. Сповідь.

4. Євхаристія.

5. Священство.

6. Шлюб.

7. Єлеосвячення.

ОСНОВИ ВІРИ, ЯКІ КОЖНИЙ ХРИСТИЯНИН ПОВИНЕН ЗНАТИ І В НИХ ВІРУВАТИ

1.   Є один Бог, Який з любові Своєї все створив і всім ке­рує.

2.   Бог є справедливий Суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає.

3.   Бог — Один, в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, або Пресвята Трійця.

4.   Син Божий став чоловіком, страждав, вмер на хресті і воскрес для нашого спасіння.

5.   Господь Ісус Христос заснував Єдину Соборну і Апос­тольську Церкву, в якій здійснюється спасіння людини.

7.   Благодать Божа конче потрібна для нашого спасіння.

8.   Є вічне життя і воскресіння мертвих.

ПЛОДИ ДУХА СВЯТОГО

1. Любов.

2. Радість.

3. Мир.

4. Довготерпіння.

5. Благодать.

6. Милосердя.

7. Віра.

8. Смиренність.

9. Стриманість.

ТРИ ГОЛОВНІ ХРИСТИЯНСЬКІ ЧЕСНОТИ

1. Віра.

2. Надія.

3. Любов.

СІМ ДАРІВ ДУХА СВЯТОГО, ЯКИМИ ДУХОВНО КВІТНЕ І БЛАГОПРИКРАШАЄТЬСЯ ЦЕРКВА ХРИСТОВА

1.   Дух страху Божого (синівське благоговіння перед Богом).

2.   Дух пізнання (дар пророчий і пастирський).

3.   Дух сили (дар сили духовної, кріпость душі і сила волі).

4.   Дух поради (дар духовного водительства, наставництва).

5.   Дух розуміння (чуйність душі до всього доброго й святого).

6.   Дух мудрості (уміння жити за заповідями Божими).

7.   Дух Господній (дар благочестя й праведності).

 

Дари Духа Святого належить здобувати  молитвою, вірою та добрими ділами.

 

ГРІХИ СМЕРТНІ З ПРОТИЛЕЖНИМИ ЇМ ЧЕСНОТАМИ

1. Гордість — Смиренність.

2. Захланність — Щедрість.

3. Нечистота — Чистота.

4. Заздрість — Доброзичливість.

5. Нестриманість —- Поміркованість.

6. Гнів — Лагідність.

7. Лінивство — Працелюбність.

БЛАЖЕНСТВА ЄВАНГЕЛЬСЬКІ

1.   Блаженні вбогії духом, бо їхнім є Царство Небесне.

2.   Блаженні ті, хто плачуть, бо вони втішаться.

3.   Блаженні тихії, бо вони залишать слід на землі.

4.   Блаженні голоднії й спраглі справедливості, бо вони вдовольняться.

5.   Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть.

6.   Блаженні чистії серцем, бо вони Бога бачитимуть.

7.   Блаженні миротворці, бо вони синами Божими на­звуться.

8.   Блаженні переслідувані за праведність, бо їхнім є Цар­ство Небесне.

9.   Блаженні, коли ганьбитимуть вас і проганятимуть, і наговорюватимуть всяке лихе слово на вас Мене ради.