3.4.Групи слів обмеженого вживання у літературному творі

До лексики обмеженого вживання належать діалектизми, жаргонізми та арготизми, терміни та професіоналізми тощо.

Діалектизми – слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більше або менше, але контрастує з прийнятими в літературній мові нормами.

Серед діалектизмів виділяють такі типи:

-лексичні діалектизми – це діалектні синоніми до загальнонародних слів: киря – сокира, маржина – худоба;

-граматичні діалектизми – різняться від літературної норми оформленням певних граматичних форм: буду ходив – буду ходити, співаєть – співає, їсиш – їси;

-фонетичні діалектизми – відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: кирниця – криниця, гилтати – глитати, вашко – важко;

-семантичні діалектизми – слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загальномовного: базар (майдан), пироги (вареники).

Особливу групу складають етнографічні діалектизми – це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національних територій: трембіта (духовий інструмент), казарма (страва).

У літературно-художньому тексті діалектизми дають можливість авторові правдивіше, конкретніше змалювати своєрідність побуту й умов життя людей певної місцевості, тобто відтворити місцевий колорит: усі троє примостились під барканом…(М.Коцюбинський); точніше відтворити мову людей зображуваної місцевості, тобто створити мовну характеристику персонажів: Мама звелася і поволіклася на постіль. – Семенку, а тепер файно вмийся, і Катруся, і Марія най си вмиють, і побігни в збанок води начерпнути, але не впадь у керницу, не хилєйси дуже... (В.Стефаник).

Використовуватися діалектизми можуть у літературних творах по-різному щодо їх участі у авторському мовлені і у мовленні персонажів. Скажімо, у творах Г.Хоткевича авторська партія, як правило, ведеться мовою літературною, мовлення персонажів – діалектизоване. А от у повісті М.Матіос „Солодка Даруся” діалектизми вживаються і у мовленнєвих партіях персонажів, і у мовленні автора.

Жаргонізми – це слова, які вживаються у мовленні людей, пов’язаних певною спільністю інтересів (професія, захоплення).

Багато жаргонізмів виникає у студентському середовищі: трояк – задовільна оцінка, плавати – показувати погані знання; вишка – вища математика; клава – клавіатура; материнка – материнська плата, маг – магнітофон, телик – телевізор; у середовищі злодіїв: балерина – відмичка, злиняти – зникнути, академія – в’язниця, фраєр – початківець. Отже, жаргонізмами можуть бути як слова загальнонародної мови, вжиті в специфічному значенні, так і слова спеціально деформовані.

Арго – це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Сьогодні найбільш поширене арго в середовищі злочинців. Отже, якщо жаргон – суспільна забава, мовна гра, що реалізує прагнення продемонструвати дотепність, то арго – засіб спілкування осіб, які хочуть приховати свої наміри від решти членів суспільства.

Жаргонізми та арготизми перебувають поза літературною нормою. У літературно-художніх текстах вживаються, як правило, у мовленні персонажів:

„Чи не дати вам, діду, мукиці?” Оце, думаю, клево! Годі сухмаї кусмарити, , хоч ставреників накурляю (Г.Хоткевич).

Сидить дід біля клубу на лавочці й розповідає: - Раніше, коли я ходив поголений, зі мною всі перехожі віталися. „Добридень, діду!” – казали, місце в автобусі давали, а тепер, коли завів бороду, в автобусі доводиться стояти, а ті, що вітаються, кажуть: „Привіт, чувак!” (З газет )

Ці категорії лексики можуть уживатися й у мовленні автора, коли це зумовлено темою та стилістичними настановами твору: І смерть йому цього не забула, кинувши, мов зарубку на дерево, своє за базар отвєтіш (Ю.Андрухович).

Термін – це слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо: вітамін, рецептор, фонема.

У мові літературно-художнього твору терміни можуть вживатися як в прямому значенні (для створення потрібного авторові колориту зображуваної епохи, сфери подій, для мовленнєвої характеристики персонажів тощо), так і в значенні переносному, образному.

Текстам, які в основному складаються з нейтральних лексем, терміни, вжиті у прямому значенні, надають інтелектуалізованого забарвлення.

Терміни, вжиті у переносному значенні, терміни, що виступають елементами образних словосполучень, посилюють емоційно-оцінне забарвлення тексту:

Затісно ідеям на хвилях ефіру,

Зневіра підточує пам’ять і віру.

І чад наркотичний вдихаючи, діти

Зневажливо топчуть батьків заповіти.

(М.Луків)

Метафори із термінологічним компонентом часто зустрічаються у романах Р.Іваничука: формула вірності батьківщині; зовнішні площини людського життя; неосяжна площина світу; бацила заздрості, меншовартості і надмірної ненависті до неволі; бацили хамства, бездуховності й неуцтва; симбіоз добра і зла; компасне коло послуху; в незвіданих вимірах планети ридає у горі мати; страх засіявся незримою бацилою у моєму організмі; всесвітня гармонія пульсує; дзвенить космос стоголосою молитвою.

Професіоналізми – слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної професії: назви знарядь виробництва, трудових процесів, професійні означення загальномовних понять тощо. На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, називають в основному конкретні поняття: рибальські назви – бродяк, волок, галиця, канка.

У текстах художніх творів професіоналізми використовуються, як правило, з метою увиразнення мовленнєвої характеристики персонажів: -Трохи сумно, що ніщо не повернеться: ні цей день, ні дзвіночки, ні промені на траві... Все, все в однім змигку життя, дублів нема, дублів життя не знає!..(О.Гончар), для реалістичного опису середовища дії (у подібних випадках професіоналізми допомагають читачеві сприймати зображуване не очима сторонньої людини, а ніби очима безпосереднього учасника): Поверхня дошки левкасилася, тобто покривалася білилом, а вже на залевкашену поверхню наносився малюнок майбутньої ікони. Малюнок робив „знаменщик” пензлем або припорохом і закріпляв графйою (П.Загребельний).

І терміни, і професіоналізми, поміщаючись у чужий для них або недоречний контекст, можуть використовуватися для надання тексту іронічного забарвлення: Роман і Катерина створили таке потужне поле неясної тривоги круг себе, що найчутливіші з бабів, вловлюючи локаторами незрозумілий дискомфорт, роззиралися довкола, намагаючись зрозуміти, звідки пробиває на корпус (М.Меднікова).

Поетизми – слова, уживані майже виключно в мові поетичних творів і дуже рідко за їх межами. Стилістична функція таких слів полягає в тому, що вони посилюють патетику вірша, його піднесене, урочисте забарвлення або ж навпаки, пом’якшують чи інтимізують його ліричне забарвлення. Поетизми – це здебільшого слова, дібрані шляхом канонізації, тобто закріплення традиціями постійного вживання найбільш уподобаних форм у поетичних творах: „Слово, чому ти не твердая криця!” (Леся Українка); „На скронях та пооране чоло” (Є.Маланюк).