3.Лексичні засоби мови літературного твору

Основним лексичним матеріалом літературно-художнього твору є слова, вживані у прямому значенні у всіх функціональних стилях сучасної української літературної мови. Але на тлі цієї лексики автор використовує також слова, що належать до різних лексичних шарів мови (застарілі слова, неологізми, іншомовні слова, розмовну лексику, групи слів обмеженого вживання) і тропи – слова, вживані у переносному значенні для образної характеристики будь-якого предмета, дії, явища.

3.1.Хронологічно маркована лексика у літературному творі

Застаріла лексика

Історизми – слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, поняття, які вони позначали. Це можуть бути назви осіб (яничар, челядь, меншовик, стахановець), посад, роду занять (бургомістр, цехмістр), назви грошових одиниць, податків (шеляг, комірне, верховщина), батальна і побутова лексика (келеп, харалужний (меч), мушкет, забороло), застаріла канцелярська лексика (чолом б’є), застаріла релігійна лексика (Даждьбог, капище) тощо.

Архаїзми – застарілі слова, що називають такі предмети чи поняття, які існують і в наш час, але для позначення яких тепер використовують не давні (архаїчні), а нові, синонімічні до застарілих, назви: Аз (літера А), штука (мистецтво), твар (обличчя).

До складу архаїзмів належать також старослов’янізми – слова старослов’янського походження: глава, злато, вождь, нужда, священик, юдоль, братство, глашатай, грядущий, трудящий, возвістити, согрішити, благодать, богослов, святий, пророк тощо.

Серед архаїзмів дослідники виділяють декілька груп:

-лексичні архаїзми – застарілі синоніми до слів сучасної мови: десниця – права рука; перст – палець;

-словотворчі архаїзми – слова, що мають спільні із сучасними словами корені, але відрізняються суфіксами чи префіксами: письмовець – письменник; возсіяти – засяяти;

-фонетичні архаїзми – слова, що від сучасних слів відрізняються звуковим оформленням: злато – золото, серебро – срібло; зіма – зима;

-семантичні архаїзми – слова, що є застарілими в одному із своїх значень: держати – в розумінні „брати за дружину”.

Як правило, сферою застосування застарілих слів (переважно історизмів) у художній літературі є твори історичної тематики. Таким творам притаманний історичний колорит (колорит епохи, яка змальовується), тобто наявність прикмет історичного минулого: імен історичних героїв, давніх географічних назв, описів старовинних звичаїв, розповідей про історичні події. На мовному рівні елементом історичного колориту є застарілі слова, які відтворюють мовні ознаки, властиві певній історичній епосі – і у називанні певних реалій, понять у мовленні автора, і у мовленні персонажів: „Пиши про мито та комірне, про мостове, про сош і верховщину, про всі лупецтва, що здирає з нас його пресвітла милість воєвода” (І.Кочерга). За допомогою застарілих слів життя минулих епох зображується точніше, правдивіше.

Досить часто застаріла лексика використовується у сучасних текстах з метою надання текстові особливого емоційно-оцінного забарвлення – піднесеного чи зниженого.

Піднесеного, урочистого забарвлення надають застарілі слова текстам сучасної тематики, які присвячені зображенню небуденних подій, героїчних подвигів у сучасному житті тощо:

Благословенна ти в віках,

Як сонце наше благовісне.

(М.Рильський)

І вийшов я на гори, як Хорив,

Поглянув на Дніпра важке свічадо,

Братам далеким поклонився радо,

Бо Київ разом з ними я творив.

Світила осінь. Берег златогрив

Дививсь у воду, як русяве чадо

Князів моїх. О таємнича Ладо,

Скажи, чиє життя я повторив?

(Д.Павличко)

Якщо ж зміст тексту явно не відповідає властивому застарілим словам урочисто-піднесеному емоційному забарвленню, поруч із застарілою лексикою містяться просторічно-знижені, вульгарні, розмовно-побутові слова, і історизми, і архаїзми стають засобом створення зниженого забарвлення – іронічного, сатиричного, саркастичного:

Хотілося б зігнати оскому на коронованих главах, на тих помазаниках божих (Т.Шевченко);

Святкові столи стояли покоєм. Ювіляр, дружина, родичі мостилися на короткій перетинці... Занадтий не лише почесний, а й свій, то й сидів одесную (М.Мєднікова).

З метою створення зниженого емоційного забарвлення застарілі слова можуть використовуватися у функції анахронізмів. Анахронізм – це слово або словосполучення, підкреслено використане невідповідно до мовних норм певної епохи, якої стосується текст чи висловлювання: Ми зібрали вас, що ви єсте обрали собі правління клубу (М.Рильський).

Неологізми

Неологізми – це нові слова або їх значення, що з’являються в сучасній мові у зв’язку з виникненням нових реалій, понять (завдяки науковим відкриттям, зміні суспільних відносин, розвиткові культури тощо). До того часу, поки новизна неологізмів усвідомлюється мовцями, згадані слова перебувають у складі неологічної лексики. З часом вони можуть переходити до розряду лексики загальновживаної – якщо у цьому існує номінативна потреба та якщо неологізм відповідає лексичній, граматичній, фонетичній системі мови. Так сталося із неологізмами космонавт, кросівки, вітрівка тощо. Виникають у мові й такі неологізми, що не здобувають активного розповсюдження і з часом зникають з ужитку.

За способом творення розрізняють неологізми лексичні – це власне новостворені слова (ланкова); і неологізми семантичні – це нові значення раніше відомих слів (розв’язка – „елемент сюжету літературного твору”; пізніше стало розповсюдженим нове значення – „автодорожна конструкція”)

Неологізми, які активно вживаються у багатьох сферах мовлення у певну добу, називаються загальномовними. У літературно-художніх текстах загальномовні неологізми використовують переважно для відтворення мовних особливостей певного періоду у розвитку суспільства, для відтворення колориту доби.

Особливим типом неологізмів є неологізми індивідуально-авторські (або оказіоналізми). Оказіоналізми створюються письменниками з метою образного, емоційного змалювання описуваних картин. У сучасній українській літературі особливо активно використовували неологізми П.Тичина і В.Стус: перепочинює ріка, перепоблискують народи, сиво-снива сосна, зворохобились айстри приосіннім сонцелетом, усепокірна і усеприймуща; натерп; білота; здеревілий; припочатки; родиво, обранений (В.Стус); сонцебризний, вітровіння, акордитись (П.Тичина).

Ще приклад:

Цей вечір повен смутку й доброти,

І ніжності, й роздумливості повен.

Душі моєї занімілий човен

Переплива в немріяні світи.

Води тонка, ясна прикаламутлість...

І тиха синь... І мовклий верболіз...

Уранці був бездумний оптимізм,

А нині – смуток, доброта і мудрість...

(С.Тельнюк)

Як правило, оказіоналізми залишаються «жити» у контексті (у певному літературному творі), тому що не призначені існувати поза ним. Але деякі з оказіоналізмів можуть переходити до розряду активної лексики: страдниця, мрія, чарівливий (М.Старицький); світогляд, самосвідомість (І.Нечуй-Левицький); провесна, промінь (Леся Українка) тощо.