3.2.Лексика іншомовного походження у літературному творі

В українську мову в різні періоди її існування входили слова з інших мов. Слова іншомовного походження становлять тепер приблизно 10% лексичного складу нашої мови. Серед них виділяємо запозичення, інтернаціоналізми і власне іншомовні слова.

Запозичення – це слова інших мов, глибоко засвоєні українською мовою. Внаслідок цього вони набули фонетичного оформлення, граматичних ознак української мови і вже майже не сприймаються як неукраїнські. Найдавнішими за часом запозичення в українській мові є слова з індоєвропейського лексичного фонду. Це назви явищ природи: вогонь, вода, день, сонце; дій і процесів: сидіти, іти, піти; людей за їхніми родинними стосунками: батько, сестра, мати; органів тіла: око, ніс, серце; рослин: дуб, мак, береза; птахів і тварин: теля, заєць, видра; якостей і ознак: глухий, білий, темний.

Інтернаціоналізми – це слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах, зберігаючи спільність семантики та фонетико-морфологічної будови: бібліотека, театр, лірика, синус. Інтернаціоналізмами є також слова, створені на основі грецьких та латинських коренів: відеотелефон, космодром, гідропоніка. «Іншомовність» інтернаціоналізмів усвідомлюється мовцями.

Власне іншомовні слова – це слова, які в сучасній українській мові зберігають чужорідність звучання і форми: конгломерат, симптом, ксилографія, абонемент, емоція, емпіризм, фаворит, феномен тощо.

Особливим типом власне іншомовних слів є екзотизми (або етнографізми) – слова, що передають характерні назви реалій із життя інших народів і не мають точних відповідників у мові, до якої потрапляють: аул, мечеть, сакля, декхан тощо.

Серед власне іншомовних слів виділяються також варваризми – слова іншомовного походження, які вживаються в українській мові, але остаточно не засвоюються нею, тобто не пристосовуються до фонетичної системи української мови. В тексті варваризми передаються або літерами мови запозичення або ж літерами української мови, але відтворюють іншомовне звучання. Так, майстерно вплітає варваризми в уявну розмову козака Ямайки і пірата Діка Ю.Андрухович:

а дік то химерна штучка плекає папугу пугу

плеще мене позаплічно заламує руки в горі

оце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугу

to be or not to be каже і булькає I’m sorri

(„Козак Ямайка”)

У літературно-художніх текстах іншомовні слова часто є засобом інтелектуалізації тексту, тобто засвідчують освіченість, обізнаність з іноземною культурою, наукою тощо автора тексту або персонажів твору.

Так, доречне використання іншомовних слів різних типів у авторському тексті Є.Гуцала підкреслює інтелектуальний рівень автора: Жовтень – найдраматичніша пора осені. Він весь із нерозв’язаних протиріч, із величі й гротеску, з барвистих парадоксів. Місяць жовтень – це якийсь блискучий, неперевершений афоризм, тільки ж як-бо він майстерно зашифрований!..

Освіченість Давида Мотузки, персонажа роману А.Головка «Бур’ян», також підкреслюється доречним, правильним вживанням іншомовних слів.

Як засіб інтелектуалізації тексту можуть використовуватися і варваризми. Скажімо, особливого значення використання варваризмів набуло у творах українських письменників кінця XIX – початку ХХ ст., оскільки для мови інтелігенції того часу вкраплення у тексти чужомовних елементів (варваристичних запозичень з польської, російської, італійської, французької тощо) було типовим явищем. Подібні вкраплення були свідченням обізнаності інтелігенції із культурними пластами інших народів, були, зрештою, мовним інструментом пізнання цих пластів. Ця особливість „салонної” мови і відтворювалася письменниками. Так, активно використовує варваризми як засіб мовного портретування персонажів і засіб авторської характеристики І.Франко. У сучасній українській літературі варваризми є засобом мовного портретування у романах та повістях В.Шевчука (дяк Григорій у творі „Біс плоті”).

Можуть використовуватися іншомовні слова і для створення негативної характеристики персонажа літературного твору, для створення комізму у тексті. Так, недоладно вживає іншомовні слова Копач у комедії І.Карпенка-Карого «Сто тисяч», прагнучи показати себе «вищим» над «простим людом». У наведеній нижче усмішці Феодосія Лузана за допомогою надмірного вживання іншомовних слів у нетиповому для них контексті створюється комічний ефект:

Добрий день, Поліно Платонівно!

Не знайшовши консенсусу, ти незначну конфронтацію так близько прийняла до серця, що навіть не погодилася на деякий консорціум і вирішила припинити наші стосунки.

Я ще раз офіційно заявляю, що ніякої альтернативної тобі особи у мене немає. В тому, що часто приходив пізно, винуваті брифінги, бо я маю високий рейтинг і мені доручали їх проводити.

Сподіваюсь, ти все добре обміркуєш, прийдеш до конверсії і, незважаючи на плюралізм наших думок, повернешся, і в нас з’явиться повна консолідація.

Все буде о’кей. Чекаю.

Кирило.

З метою досягнення комічного ефекту, пародіювання часто вживаються і варваризми: -Чуєш, старий, розкажи мені про свою гьорл-френд, - обернувся до космонавта [Занадтий]. –А вона мені не горл. Це дочка моєї хрещеної, баби Федоськи (М.Меднікова).

Іншомовні слова можуть використовуватися у тексті ЛХТ для створення місцевого колориту, тобто для передачі особливостей життя тієї місцевості, про яку розповідається у творі. Насамперед ця функція притаманна екзотизмам: «…Людина їхала нартами, запряженими собаками…Дівчина вийшла з яранги» (М.Трублаїні».

Постійне вживання екзотизмів – ознака, що найбільшою мірою характеризувала мовний стиль творів поетів і прозаїків романтичного напряму, які, власне, і ввели екзотизми в широкий літературний обіг.