3.3.Розмовна лексика у літературному творі

У складі розмовної лексики виділяють розмовно-побутову лексику, знижено-розмовну лексику, просторіччя.

До розмовно-побутової лексики належать слова, що обслуговують побут (селянський, робітничий та ін.) – це назви одягу, будівель, хатнього начиння, їжі , побутового хатнього обладнання тощо: сніданок, обід, постіль, шапка, віник, борщ, каша, стеля, коридор, макогін, мисник; телевізор, радіоприймач, холодильник, електром’ясорубка, овочерізка.

До складу знижено-розмовної лексики входять слова, що, перебуваючи в рамках літературної мови, мають знижене забарвлення: гультяй, замазура, розбишака, телепень, лупцювати, маніжитися, репетувати, шастати, теревенити, ахкати, ойкати, хвацький, єхидний, верткий, достобіса. До таких слів в лексичному складі української мови існують стилістично нейтральні відповідники: гулянка – гуляння; верзтися – ввижатися; лупцювати – бити; репетувати – кричати, навсидячки – сидячи.

Просторічна лексика (просторіччя) – слова, які перебувають на межі літературного вжитку, а то й виходять за цю межу. До просторічної лексики належать малапропізми, суржик, лайливі слова, вульгаризми.

Малапропізми – слова, перекручені з огляду на існуючі норми: секлетар, кіоска, трамвай, охтобуз.

Суржик – невмотивовані росіянізми: понімаєте, пожалуста, до свіданя.

Лайливі слова – це слова з різко зниженим експресивним забарвленням: свиняка, коровище, видра (у застосуванні до людей), випендрюватися, собачитися.

Вульгаризми – найбільш згрубілі форми просторічних слів та зворотів, прокльони, прізвиська. Вульгаризми перебувають уже за межами літературної мови: Лупила, лупила його Уляна, а далі випхала з хати. – Чекай, суко! – тільки й промовив Андрійко (М.Коцюбинський).

У літературно-художньому тексті розмовно-побутові слова є засобом відповідного побутового опису. Знижено-розмовна лексика, просторіччя використовуються, як правило, для відповідної мовленнєвої характеристики персонажів твору, для вираження різних типів негативного ставлення до персонажів літературного твору:

- Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки й ноги поламало! А бодай ти не виліз з того тютюну до хторого пришествія! Щоб ти зів’яв був, невігласе, як ота морквочка зів’яла від твоїх каторжних рук!.. Не знаю, чим би закінчились бабині молитви. Може мені тут би й повикручувало руки й ноги, коли б раптом не почувся з погребні лагідний голос діда, що прокинувся од бабиних молитов (О.Довженко).

Юрко розлютився, махнув кулаком: - Іди, гидь, хоч зараз говори. Біжи, стерво, зараз же! Вистрибом катай до пана! (М.Стельмах).

Новий роман маститого письменника з точки зору критиків: епохвальне явище (журн.).

-...А ті натюрморди - ваші друзі? (М.Меднікова).

Особливо виразним іронічний колорит стає при суміщенні в одному контексті знижено-розмовної і книжної лексики:

Бо ж щастя можливе лише за умов прикладання своїх липких ручок до його побудови. Задурно його вам ніхто не презентує і на голову воно вам не гепне (З журналу).

Тому сучасні „мордописці-провокатори” тягнуть ковдру на себе, декларуючи добу нового арту, бо за існування того класичного пересічного набридлого всім академічного мистецтва вони були б ким? (З журналу).

Але розмовна лексика може бути й засобом створення інтимно-довірливого, інтимно-іронічного забарвлення у літературних текстах. Використання розмовно-побутових, знижено-розмовних лексем, малапропізмів, суржику тощо допомагає у подібних випадках створенню емоційного контакту автора з читачем (слухачем):

Замурзався я на роботі –

і мати примітила зразу

Заляпані салідолом ще путні

сірі штани.

Баняк на плиту поставила.

Дістала з полиці мило.

А місяць в білих споднях

з батьком у шахи грав.

(І.Драч)