Тема 4. Мова художньої літератури. Художнє мовлення як елемент форми літературного твору

1.Літературна мова і мова художньої літератури.

2.Фонетичні засоби мови літературного твору.

3.Лексичні засоби мови літературного твору.

3.1.Хронологічно маркована лексика у літературному творі.

3.2.Лексика іншомовного походження у літературному творі.

3.3.Розмовна лексика у літературному творі.

3.4.Групи слів обмеженого вживання у літературному творі.

4.Тропи у мові літературного твору.

5.Стилістичні фігури у мові літературного твору.

6.Мовленнєва організація літературного твору.

6.1.Мовленнєва манера оповідача, розповідача в літературному творі.

6.2.Мовленнєва манера персонажів літературного твору.

7.Форми мовлення персонажів літературного твору.

8.Номінативне і риторичне художнє мовлення.

1.Літературна мова і мова художньої літератури

Всі елементи художнього світу літературного твору, створені автором образи можуть існувати тільки завдяки позначенню словом, інакше кажучи, у мовній формі. Літературний твір пишеться художньою мовою (або мовою художньої літератури). Слід з’ясувати зміст цього поняття, і передусім – відмінність його від поняття «літературна мова».

Літературна мова – унормована на всіх рівнях знакова система, основна функція якої – комунікативна (розповісти про щось, запитати, спонукати співрозмовника до дії тощо). Унормованість літературної мови дозволяє їй бути засобом загальнонаціонального спілкування. Інші характерні ознаки літературної мови – автоматизація висловлювання та сприйняття (автоматизація – автоматичне, без обдумування, вживання окремих слів та виразів, а також автоматичне їх сприйняття), ситуативність, домінування автологічного слововживання (вживання слів та виразів у прямому значенні, в усталених формах), логічність викладу.

Мова художньої літератури – знакова система, яка виникає внаслідок поєднання мовної норми із регулярними, послідовними, систематичними і цілеспрямованими відхиленнями від мовної норми на різних рівнях з ейдологічною (образотворчою) метою.

Мова художньої літератури – це не різновид літературної мови, це явище ширше, адже художня мова використовує весь арсенал мови літературної, у тому числі – заборонені для літературної мови просторіччя, діалектизми. Мова художньої літератури має і свою лексику, фразеологію – так звані «поетизми», які вживаються тільки у літературних творах. Водночас між літературною і художньою мовами є тісний взаємозв’язок. Адже літературна мова є тим тлом, на фоні якого відбувається свідоме порушення мовних норм [див. Іванишин В.П.,С.151-158].

Отже, основна функція художньої мови – образотворення. Ця функція включає у себе низку інших: емоційне увиразнення висловлювання, вираження оцінного ставлення автора до предмета його висловлювання, створення естетичного враження від твору. Основний засіб реалізації цих функцій – цілеспрямована деформація мовної норми, що призводить до деавтоматизації сприйняття висловлювань автора твору, надання звичним словам та виразам свіжості, новизни.

Варто зазначити, що така деформація мовної норми відбувається у творі за рахунок того, що основний відсоток слів, їх сполучень у тексті твору (за винятком окремих віршових творів) складають загальновживані слова, сталі форми їх сполучень. На тлі такої нормативності спеціально деформовані слова і їх сполучення сприймаються як певна несподіванка, яка через свою неузвичаєність затримує на собі увагу, збуджує творчу уяву читача, викликає у нього певні емоційні переживання.

Порушення мовної норми, деформація, може відбуватися на різних рівнях мови. На звуковому рівні – це своєрідні звукові повтори, тобто однотипних звуків у суміжних словах, у словах суміжних фраз; це неприродна для мови ритмічність ( у віршовій мові). На словесному рівні – це індивідуальна словотворчість (творення неологізмів) або використання для називання певного предмета поняття не звичної, нейтральної їх назви, а синоніма – чи узуального, чи контекстуального, але більш виразного, експресивного. На синтаксичному рівні – це такі форми побудови фрази, які сприймаються як порушення типових норм логічного упорядкування й розміщення слів у словосполученнях, реченнях, більших синтаксичних одиницях.

Розглянемо систему ресурсів мови художньої літератури, або, як ще прийнято говорити, її зображально-виражальні засоби.