Дисконтована сума прибутку від інвестицій в проект по підприємству за три роки

Порядковий номер року	Прибуток, тис. грн	Дисконтний коефіцієнт	Дисконтована сума прибутку, тис. грн
1	4	0,909	3,636
2	6	0,826	4,956
3	2	0,751	1,502
Усього	12		10,094

Висновок: Якщо сума прибутку за три роки 12 тис. грн, то її дисконтована вартість дорівнюватиме лише 10,094 тис. грн.

Таким чином, деяке ускладнення методу дисконтування за рахунок диференціації дисконтних коефіцієнтів дає змогу підвищити точність прогнозних розрахунків з інвестицій.

Існують певні особливості формування інвестиційних ресурсів акціонерних підприємств. Акціонерам надається свобода у виборі між виплатою дивідендів та їх реінвестуванням, тобто капіталізацією доходів. Дивіденд — це дохід, одержаний власником акції (звичайної чи привілейованої) за рахунок прибутку акціонерного товариства. Дивіденд на звичайну акцію не фіксується, і його розмір прямо пропорційний до прибутку. Дивіденд на привілейовані акції визначається наперед і не залежить від розміру прибутку. Дивіденди традиційно виражаються у відсотках від номінальної вартості звичайної акції, а останніми роками — в абсолютній сумі грошей на одну акцію. Дивіденд, який виплачується цінними паперами, — це метод виплати дивідендів не грошима, а випуском додаткових акцій, у результаті чого підприємство має перевести грошові кошти з рахунку нерозподіленого чистого прибутку на рахунок капіталу.

Різкі зміни розміру дивідендів свідчать про зміну ринкової кон’юнктури, про повороти в тенденціях господарського розвитку. У розвинутих країнах на базі динаміки середніх курсів акцій найбільших компаній встановлюються агреговані статистичні показники, які використовуються для оцінювання економічної кон’юнктури. Найвідоміші такі фондові індекси: індекс Доу-Джонса (Нью-Йоркська фондова біржа); індекс Ніккей (Токійська фондова біржа); індекс DAX-30 (Франкфуртська фондова біржа); індекс FTSE-100 (Лондонська фондова біржа); індекс САС-40 (Паризька) та ін.

В Україні фондовий ринок розвинений ще недостатньо, тому індекс фондової біржі не розраховується (поки що нам не відомо).

У цілому інноваційна та інвестиційна поведінка підприємств визначає надалі напрями розширення виробництва, яке може здійснюватись такими шляхами:

1. розширення виробництва підприємством «вглиб» — сегментація існуючих ринків з метою охоплення своїми продуктами нових груп покупців;

2. розширення виробництва підприємством «вшир» — диверсифікація виробництва, тобто поповнення виробничої програми новими видами продуктів;

3. розширення виробництва підприємством «через кордони» — інтернаціоналізація виробництва через освоєння нових зовнішніх ринків;

4. кількісне зростання — збільшення обсягу незмінної номенклатури товарів для старого ринку.

Збільшення обсягів виробництва і реалізації призводить і до збільшення прибутку. Але існують певні особливості росту малих, середніх і великих підприємств. Основна спрямованість розвитку малих підприємств — це мінімізація гостроти конкуренції з великими підприємствами та максимальне використання своєї гнучкості, щоб перебудовувати власну виробничу програму під «пресом» ринку. Середні підприємства втриматися на ринку між лещатами великих і малих підприємств можуть лише за допомогою нішової спеціалізації. Великі підприємства на відміну від інших мають змогу здійснювати масове стандартизоване виробництво, а також розширювати сферу своєї діяльності за рахунок диверсифікації виробництва, але мають обмежену гнучкість.

Статистика вивчає фактори, які обмежують інвестиції, на підставі вибіркового опитування керівників підприємств при обстеженні їх ділової активності з подальшою публікацією результатів в «Бюлетені обстежень ділової активності підприємств України», який виходить щоквартально.

Кожна фаза ділового циклу супроводжується переливом капіталу. Так, за наявності спаду виробництва товарів і послуг та загрози банкрутства виникає перелив капіталу зі сфери виробництва у сферу торгівлі, все частішими стають валютні та спекулятивні операції. Такий перелив капіталу здійснює вагомий вплив на структуру ринку і на вибір підприємцями виду діяльності. Навпаки, у разі переливу капіталу зі сфери торгівлі у сферу виробництва відбувається стабілізація ринку і підприємці можуть брати активну участь на ринку. Отже, інвестиційна політики та активізація механізму інвестицій стають одним із головних факторів підйому промислового виробництва і економіки в цілому.

Теорія ділового циклу за визначенням Ф. Хаєка¹, ґрунтується на постулаті, що ціни на товари і послуги в період економічного піднесення зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, у зв’язку з чим реальна заробітна плата зменшується.

Це створює умови для зростання зайнятості населення, оскільки підприємці надають перевагу дешевій робочій силі, яка замінює інший фактор виробництва — речовий капітал (машини, механізми та ін.). За цих умов попит на інвестиції (попит на гроші) знижується, що призводить до спаду виробництва. Навпаки, за умов кризи економіки номінальна заробітна плата зменшується повільніше, ніж знижуються ціни, що приводить до підвищення рівня реальної заробітної плати. За цих умов попит на робочу силу як фактор виробництва зменшується і, відповідно, підвищується попит на інвестиційні ресурси, тобто зростає інвестиційна активність. Таким чином, в основу ділового циклу підприємств покладаються інвестиції. Коливання інвестиційної активності підприємств значною мірою залежать також від неринкових чинників, а саме — політики держави, наявності тіньової економіки.

Окремо взяте підприємство, незалежно від його підпорядкування та місцезнаходження, може бути інвестиційно привабливим.

Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій розроблено методику інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості підприємств.

Індекси ділової активності. Аналізуючи ділову активність підприємств, маркетологи, зазвичай, використовують матричний аналіз, який дає змогу оцінити якість управління. Ідеться, зокрема, про матрицю «зростання/частка ринку», матрицю «привабливість галузі/позиція в конкуренції» та ін., які у статистичній практиці з огляду на конфіденційність інформації підприємств реалізувати складно. Сучасним варіантом оцінювання ділової активності є використання індексів ділової активності підприємств на ринку окремих товарів, які дають змогу визначити збалансованість чи розбалансованість певного товарного ринку і визначити вид ринку за таким співвідношенням індексів (І):

Крім розрахункових індексів ділової активності можна використати дані спеціального статистичного моніторингу вибіркового обстеження ділової активності підприємств.

В Україні 1997 року ДКСУ сформовано масив постійних респондентів (адміністративно-управлінського персоналу підприємств промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі, транспорту) для регулярного обстеження ділової активності підприємств за європейською методикою. За результатами обстежень щоквартально видається «Бюлетень ділової активності підприємств України».

Методи визначення тіньової діяльності. Тіньова економіка, за визначенням системи національних рахунків (СНР ООН 1993 р.), охоплює як тіньову економічну діяльність, пов’язану з виробництвом товарів та послуг, так і незаконний перерозподіл доходів і активів. СНС ООН 1993 року рекомендує обліковувати тіньову економіку в межах концепції виробництва, що дає змогу збалансувати виробництво та використання валового внутрішнього продукту. Методологічним центром вивчення тіньової економіки у світі є міжнародна організація праці (МОП). До тіньової економіки належать приховане виробництво; нелегальна діяльність; неформальна або неофіційна діяльність.

Приховане виробництво включає в себе законну діяльність, яка приховується або призменшується з метою ухилення від сплати податків, внесків до соціальних фондів, виконання адміністративних зобов’язань (дотримання законодавства з праці, техніки безпеки та ін.).

Нелегальна діяльність охоплює ті підприємства, які зайняті незаконним виробництвом чи збутом, а також підприємства, які не мають права здійснювати даний від діяльності.

Неформальна діяльність здійснюється некорпоративними підприємствами, які належать домашнім господарствам.

У світовій статистичній практиці запропоновано багато різних методів вимірювання тіньової економіки, дискусії з цих проблем тривають в економічній літературі. Це пов’язано з тим, що кожний метод придатний для оцінювання тільки окремо взятої сфери тіньової економіки (наприклад, нефінансових і фінансових корпорацій, домашніх господарств та ін.).

Існуючі оцінки розмірів тіньової діяльності можна умовно поділити на дві групи: мікрометоди (прямі) і макрометоди (непрямі). До прямих методів належать: вибіркові опитування населення, експертів, вибіркові обстеження підприємств, метод за записами податкових книг та ін. До непрямих методів належать метод розбіжності взаємозв’язаних статистичних показників, наприклад «індекси витрат — індекси виробництва»; метод товарних потоків за таблицею «Витрати — Випуск»; метод за показником зайнятості населення в тіньовій економіці; метод попиту на готівкові гроші та ін.

З метою підвищення достовірності результатів доцільно використовувати багатоваріантні підходи для оцінювання одного й того самого явища, які ґрунтуються на різних джерелах інформації. Якщо кілька методів дають близькі один до одного результати, то оцінка розглядається як достатньо достовірна.

Нині в чинній системі статистики методологічно опрацьовано деякі з перелічених методів оцінювання тіньового сектору і відповідні показники, за якими доцільно здійснювати його моніторинг, а саме на основі аналізу:

1) споживання енергоносіїв та виробництво продукції (індекс реального виробництва продукції; індекс витрат енергоносіїв (палива, електроенергії, теплоенергії));

2) монетарних агрегатів та обороту споживчих товарів і послуг (грошова маса М2; готівка в обігу (грошова маса М0); М0/М2; споживчі витрати населення на товари та послуги; оборот товарів та послуг);

3) фінансових показників роботи підприємств (абсолютні значення і їх індекси):

Виробництво продукції в порівняльних цінах

Частка доданої вартості у випуску

Частка операційних витрат на 1 грн обсягу виробництва

Частка витрат на енергоносії

Чисельність зайнятих

Використання робочого часу

Заробітна плата

У тому числі натуроплата

Частка податків, сплачених і нарахованих

Кредиторська заборгованість

У тому числі до бюджету, із заробітної плати, до Пенсійного фонду,

Дебіторська заборгованість

Коефіцієнт платоспроможності

Коефіцієнт покриття

Коефіцієнт ліквідності

Моніторинг показників здійснюється на рівні країни в цілому, на рівні галузей (видів економічної діяльності), регіонів, типів підприємств, суб’єктів господарювання. Результатом розрахунків є оцінка рівня прихованих доходів та відповідних податкових платежів. За галузями (видами економічної діяльності) формуються умовні усереднені нормативи доходів, які є базою для порівняння однорідних підприємств. Після формування таких нормативів з’являється можливість проводити моніторинг відхилень відповідних показників у регіонах з метою визначення в них стану тіньового сектору. На першому етапі передбачається розв’язувати це завдання на рівні основних галузей із подальшим поглибленням та деталізацією видів економічної діяльності.

За видами доходів від тіньової діяльності розрізняють:

• тіньову діяльність, яка не включається до офіційних звітів за валовим внутрішнім продуктом (наприклад, будівництво нового житла, виробництво сільськогосподарської продукції для особистого споживання і т. ін.);

• товари і послуги, дані про які не включаються до офіційних звітів за валовим національним доходом (наприклад, дохід від недекларованої підприємницької діяльності, кінцеве споживання, що враховується як проміжне або як матеріальні витрати і т. ін.);

• доходи із різниці цін на товари і послуги;

• «приховані» доходи від перерозподілу товарів та послуг.

Розглянемо, наприклад, не прямий метод оцінювання обсягів тіньової діяльності підприємств на основі аналізу споживання енергоносіїв на виробництво. Існує пряма залежність між споживанням електроенергії та фізичним обсягом виробництва, тому аналіз «витрати — виробництво» за підприємствами і галузями потрібно проводити на таких засадах:

• враховувати не тільки витрати електроенергії, а також і інші види палива, що зумовлюється замінністю енергоносіїв;

• витрати енергоносіїв визначати у натуральних одиницях (тоннах, метрах кубічних, кіловат-годинах, гігакалоріях) з метою усунення впливу цінового фактору;

• визначати витрати енергоносіїв за єдиною одиницею — умовною одиницею палива, за якою всі види палива перераховуються з натуральних значень в умовні за вугільним еквівалентом (700 ккал/кг). Обсяги відпуску електро- і теплоенергії перераховуються в умовне паливо за середніми фактичними питомими витратами палива на їх відпуск електростанціями за відповідний рік розробки звітності № 11-МТП;

• враховувати тільки технологічні витрати енергоносіїв на виробництво з відокремленням витрат на комунальні потреби.

Після виконання цих передумов проводиться порівняльний аналіз індексу фізичного обсягу виробництва та індексу витрат енергоносіїв на технологічні цілі. Спираючись на тезу, що витрати енергоносіїв на технологічні цілі є високоеластичними до зміни фізичного обсягу виробництва, можна віднести розрив у цих індексах до тіньового виробництва.

Приклад. За останні п’ять років індекс фізичного обсягу виробництва на підприємстві становив 1,257, або 125,7 %, а індекс витрат енергоносіїв на технологічні цілі за цей самий період становив 1,574, або 157,4 %. Розрив між динамікою витрат енергоносіїв і фізичним обсягом виробництва дорівнює 1,574 – 1,257 = = 0,317, або 31,7 %. Тоді частка тіньової діяльності підприємства буде дорівнювати 31,7 : 157,5 = 0,201, або 20,1 %. Отже, фізичний обсяг виробництва на даному підприємстві потрібно скоригувати на коефіцієнт 1,201, тоді його індекс буде 1,257  1,201 = = 1,510, а не 1,257.

За методом товарних потоків на підставі таблиці «Витрати-Випуск» аналізується шлях товарів і послуг від виробника до споживача, порівнюються дані про ресурси товарів та послуг та їх використання (проміжне споживання, кінцеве використання, валове нагромадження капіталу й експорт). Якщо за обсягом ресурси перевищують їх використання, то вважається, що існує недооблік у використанні. Якщо за обсягом ресурси менші за їх використання, то існує недооблік у виробництві, що окреслює напрями перевірки статистичних даних.

Так, щоквартально складаються баланси товарних ресурсів основних продовольчих товарів. Баланси складаються в натуральному виразі в промисловості, оптовій та роздрібній торгівлі. За ресурсною частиною балансу використовуються такі показники:

Виробництво + Імпорт – Експорт  Зміна запасів.

Розрахунок окремих статей балансу товарних ресурсів і виявлення прихованих обсягів виробництва проводиться з урахуванням специфіки окремих товарів.

Наприклад, розрахунок обсягів виробництва та імпорту алкогольної продукції з урахуванням прихованих обсягів у цілому за рік здійснюється на підставі аналізу даних про наявність виробничих потужностей з виробництва алкоголю (спирту етилового харчового, горілки та лікеро-горілчаних виробів) та використання цих потужностей у динаміці:

де — можливий обсяг виробництва, млн дол.; — виробничі потужності з виробництва спирту за звітний рік; — середньорічне виробництво на одиницю потужності з виробництва спирту за попередні роки.

Маючи за даними статистичної звітності ф. 1-П обсяг фактичного виробництва спирту етилового , порівнюємо його з можливим обсягом і визначаємо прихований обсяг , млн дол., за формулою:

.

Частка d, % прихованого обсягу виробництва визначається так:

Зі спирту етилового можна виробити горілку та лікеро-горілчані вироби (з коефіцієнтом перерахунку 2,5). Вважаючи, що невраховані обсяги спирту повністю спрямовуються на виробництво міцних напоїв, і знаючи прихований обсяг спирту етилового, визначають виробництво горілки та лікеро-горілчаних напоїв:

де млн дол. (за аналогією до визначення можливого обсягу виробництва спирту етилового).

Різниця між цими обсягами свідчить про наявність додаткової сировини, яка незаконно ввозиться в країну, тобто прихованого імпорту спирту етилового. Але додатково потрібно ще визначити обсяг прихованого імпорту готової алкогольної продукції, яка ввозиться з порушенням чинного законодавства, цей обсяг розраховується за відповідною методикою Держмитслужби України. У результаті здійснюється дорахунок обсягів виробництва та імпорту алкогольної продукції з урахуванням прихованих обсягів, а надалі — і дорахунок обсягів продажу з урахуванням прихованих обсягів виробництва та імпорту.

Для виявлення необлікованої економічної діяльності впроваджується в практику адміністративних органів методологія взаємодії між реєстрами юридичних та фізичних осіб Держкомстату, Державної податкової адміністрації та Національного банку України.