Розділ 7

Методологія статистичного аналізу галузевого ринку

• Співвідношення понять ринку і галузі.

• Парадигма «структура — поведінка — результат».

• Оцінка структурних зрушень за формами власності.

• Таблиця «Витрати — Випуск» для аналізу і прогнозу розвитку економіки.

7.1. Співвідношення понять ринку і галузі

Ринки поєднують товари, які є субститутами, замінниками один одного, з погляду їх покупців, тобто з боку попиту. Показником близькості заміщення товарів чи послуг є, як відомо, додатний коефіцієнт еластичності. Галузь поєднує товари, які є субститутами у виробництві, тобто з боку пропозиції, і поєднує, відповідно, виробників цих товарів. Ринок охоплює не тільки виробників (продавців) товарів-субститутів, а і їх покупців. Тому можна сказати, що ринок ширше поняття, ніж галузь, ринок «більший» за галузь. Для аналізу цін і випуску індивідуального товару зручно досліджувати ринок саме цього окремого товару, а для вивчення можливостей входу чи умов виходу з цього ринку — вивчати галузь. Концепцію бар’єрів на вхід вперше розвинув американський економіст Д. Бейн.

Галузевий підхід досліджує умови придбання ринкової влади, форми її прояву, фактори її збереження та втрати, цінову та нецінову конкуренцію.

Уряди всіх країн намагаються вести справи в термінах галузей, підприємці в своїх міркуваннях виходять із умов галузі, статистика проводить збір інформації за видами діяльності згідно класифікації на основі КВЕД. Таким чином, галузевий підхід до аналізу ринків є відправним пунктом у статистиці ринків товарів та послуг на мікрорівні. Статистика концентрує увагу на таких напрямах:

• перший охоплює вивчення розміру підприємства (велике, середнє чи мале), що зумовлює диференціацію статистичного спостереження на суцільне (для великих та середніх) та вибіркове (для малих);

• другий напрям охоплює визначення основного виду діяльності підприємств для подальшого їх групування за КВЕД, галузями і секторами економіки;

• третій напрям охоплює вивчення поведінки підприємств за такими основними показниками:

• за динамікою оптових цін;

• за показниками інноваційної та інвестиційної діяльності;

• за показниками кредиторської та дебіторської заборгованості;

• четвертий напрям охоплює оцінку ділової активності підприємств;

• п’ятий напрям пов’язаний з визначенням ринкової влади — концентрації виробництва і капіталу — і дій виробників згідно із законодавчими актами Антимонопольного комітету для розробки заходів щодо регулювання ринку;

• шостий напрям пов’язаний з оцінюванням конкурентоспроможності галузі на світових ринках, визначенням ступеня відкритості галузі. Ступінь відкритості галузі характеризується коефіцієнтом відкритості, який розраховується за формулою:

Наприклад, за даними міжгалузевого балансу України у цінах споживачів (таблиці «Витрати –– Випуск» з 2000 р.) у 1998 році коефіцієнт відкритості промисловості дорівнював 2,7, транспорту і зв’язку — 0,8, галузей сфери нематеріальних послуг — 0,2, тобто найвищим є коефіцієнт відкритості для промисловості, що сприяє інноваційній активності цієї галузі.

7.2. Парадигма «структура — поведінка — результат»

Відома парадигма «структура — поведінка — результат» пов’язана з іменами американських економістів гарвардської школи Джо Бейна і Едварда Мейсона [22]. Згідно з цією парадигмою ринкова структура (кількість продавців на ринку, ступінь диференціації продукту, структура витрат, ступінь вертикальної інтеграції з постачальниками і т. ін.) визначає поведінку агентів ринку (ціну, інновації і т. ін.), а їхня поведінка породжує ринковий результат (ефект, ефективність використання ресурсів, рівень прибутковості і т. ін.). Ця парадигма може бути застосована як на мікрорівні (підприємство), мезорівні (галузь, регіон), так і на макрорівні (національна економіка).

У межах цієї парадигми діє класична гіпотеза про те, що за існуючої цінової політики, коли йдеться про монополію або жорстку олігополію, середня норма прибутку в галузях з високою концентрацією капіталу буде значно вищою, ніж у галузях з атомістичною (конкурентною) структурою або за умови менш жорсткої олігополії, тобто середня норма прибутку або рентабельність галузі зростає з підвищенням рівня концентрації.

Структура ринку: показники концентрації та прибутковість галузі. Аналіз структури галузевого ринку передбачає, як правило, статистичне вивчення однієї сторони ринку — сторони пропозиції, де підприємства виступають у ролі продавців. Для цього використовується розподіл підприємств галузі (регіону) за обсягами реалізації, на підставі чого визначається тип ринку і вивчається можливість входу на ринок.

Перешкоди, що заважають вступу конкурентів у галузь, можуть виникати з об’єктивних причин або створюватися штучно:

1. перешкодою може бути технологія, яка природним чином створює технологічні монополії й олігополії (наприклад, енергетика, залізничний транспорт, комунальне господарство та ін.);

2. природна перешкода, що обмежує проникнення у галузь (науково-технічна монополія);

3. монополія держави в низці областей (організація й регулювання пропозиції грошей, монополія на ринках товарів нееластичного попиту, забезпечення населення суспільними товарами і послугами та ін.);

4. штучна перешкода — корпорації — монополії, що ґрунтуються на концентрації виробництва і капіталу; монопольне володіння родовищами первісної сировини та іншими факторами виробництва.

Структурні співвідношення на ринку призводять до виникнення таких основних типів ринку продавця (табл. 7.1).

Таблиця 7.1