13.2. План семінарського заняття Семінарське заняття 18

Питання для обговорення

1. Форми регулювання ММРС.

2. Роль Міжнародної організації праці в регулюванні ММРС.

3. Головні способи державного регулювання ММРС.

Семінарське заняття 19

Питання для обговорення

1. Україна на світовому ринку робочої сили.

2. Характеристика основних етапів та напрямів еміграції робочої сили з України.

13.3. Термінологічний словник

Міжнародна організація праці (МОП) – заснована у 1919 році, а з 1946 р. є спеціалізованим закладом ООН. До складу МОП входять 150 держав. МОП регулює трудові відносини: сприяє забезпеченню соціальної справедливості для трудящих, розроблює трудові стандарти, регламентує питання соціального страхування та забезпечення тощо.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) – заснована у 1949 році як Міжнародна організація зі справ біженців (МОБ), пізніше її повноваження були розширені, і з 1989 р. вона перейменована у МОМ. До неї входять 81 держава, 46 з яких – члени, 35 – спостерігачі. МОМ здійснює регулювання міжнародних міграційних процесів і захист прав мігрантів.

Праця – фактор виробництва, фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

Рееміграція – повернення на батьківщину населення, що раніше емігрувало.

Світовий ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

13.4. Інформаційні джерела

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 2003. – 2-е изд. - С. 102-114.

2. Киреев А. Международная экономика. Учеб. пособие. - М.:МО, 2001. - С. 321-340.

3. Международные экономические отношения. Учебник. / Под общ. ред. В.Е.Рыбалкина. - М.:МО, 1998. - С.149-164.

4. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2001. – С.158-215.

5. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. - Чернівці,"Рута", 2003. - С. 116-125.

Тема 14. Теорії валютних курсів

14.1. Методичні поради до вивчення теми

Сучасні теорії валютних курсів виконують дві функції: по-перше, ідеологічну – направлена на обґрунтування життєздатності ринкової економіки; по-друге, практична – полягає в розробці методів регулювання валютного курсу, як складової валютної політики.

Для більшості теорій валютних курсів є характерним ряд рис: 1) заперечення теорії трудової вартості, вартісної основи валютного курсу, товарної природи грошей; 2) мінова концепція – перебільшення ролі сфери обігу при одночасній недооцінці виробничих факторів. Мінова концепція проявляється в еластичному, абсорбованому, монетарному підході до аналізу валютного курсу; 3) об’єднання кількісної та номіналістичної теорії грошей з концепцією міжнародної рівноваги.

Основне положення номіналістичної теорії грошей (гроші – продукт держави) поширюється економістами на валютний курс. На їх думку, валютний курс не має вартісної основи, а валютний паритет встановлюється державою залежно від її політики.

Засновник державної теорії грошей німецький економіст Г.Кнапп розглядав валютний курс, як продукт держави, пояснюючи його зміни рішеннями уряду, заперечуючи вартісну оцінку курсових співвідношень. Така заміна економічних категорій на юридичні пояснюється змішанням грошей з мірилом ціни та рахунковою грошовою одиницею.

Теорія паритету купівельної спроможності базується на номіналістичній та кількісній теоріях грошей. Її джерела ґрунтуються на поглядах англійських економістів Д.Юма та Д.Рікардо. Основне положення цієї теорії полягають в припущенні, що валютний курс визначається відносною вартістю грошей двох країн, яка залежить від рівня цін, а рівень цін від кількості грошей в обігу. Ця теорія направлена на пошук “курсу рівноваги”, який би забезпечував рівновагу платіжного балансу.

Теорія паритету купівельної спроможності хоч і признає реальну базу курсу валют – купівельну спроможність, одночасно заперечує його вартісну оцінку, перевищує роль стихійних ринкових факторів та недооцінює державні методи регулювання курсових співвідношень та платіжного балансу. Відсутність цільності цієї теорії сприяє її періодичному відродженню. Вона стала складовим елементом теорії монетаризму, прибічники якої перебільшують роль зміни грошової маси в розвитку економіки, інфляції та ринкового регулювання.

Теорію регульованої валюти було розроблено Кейнсом. Кейнсіанська теорія регульованої валюти виникла під впливом світової економічної кризи 1929-1933 р.р., коли проявилася нездатність ідей неокласичної школи, яка виступала за вільну конкуренцію та невтручання держави в економіку. На відміну теорії валютного курсу, яка передбачала можливість його автоматичного вирівнювання, на базі кейнсіанства було розроблено теорію регульованої валюти, яка представлена двома напрями.

Перший напрям – теорія рухомих паритетів, розроблена І.Фішером та Дж.М.Кейнсом. Фішер пропонував стабілізувати купівельну спроможність грошей шляхом маневрування золотим паритетом грошової одиниці. На відміну від Фішера, Кейнс захищав еластичні паритети стосовно нерозмінних кредитних та паперових грошей, оскільки вважав золотий стандарт пережитком минулого. Кейнс пропонував знижувати курс національної валюти з метою впливу на ціни, експорт, виробництво та зайнятість в країні з метою завоювання зовнішніх ринків.

Другий напрям – теорія курсів рівноваги або нейтральних курсів – підміняє паритет купівельної спроможності поняттям “рівновага курсу”. На думку західних економістів, нейтральним є такий валютний курс, який відповідає стану рівноваги національної економіки.

Теорія ключових валют. Історичним підгрунттям виникнення цієї теорії стала зміна сил в світі на користь США на базі посилення нерівномірності розвитку країн. Представниками теорії ключових валют були американські економісти Д.Вільямс, А.Хансен, британські економісти Р.Хотрі, Ф.Грецем та ін. Сутність даної теорії полягає в намаганні довести: 1) необхідність та неминучість поділу валют на ключові (долар США та британський фунт стерлінгів), тверді (валюти інших розвинених країн світу) та м’які або “екзотичні” валюти, які не відіграють помітної ролі в міжнародних економічних відносинах; 2) провідна роль долару США на противагу золоту (на їх думку долар США “не гірше, а навіть краще золота”); 3) необхідність орієнтації валютної політики всіх країн на долар США та підтримки його як резервної валюти, навіть якщо це вступає в проти рісся з національними інтересами.

Криза Бреттон-Вудської валютної системи виявив невідповідність тверджень про перевагу долару США над іншими валютами реальним подіям. Валюта США виявилася такою ж нестабільною, як і інші національні валюти.

Теорія фіксованих паритетів та курсів. Прибічники цієї теорії (Д.Робінсон, Д.Бикердайк, А.Браун, Ф.Грехем) рекомендували запровадити режим фіксованих паритетів, передбачивши їх зміну лише при фундаментальній незбалансованості платіжного балансу. Вони прийшли до висновку, що зміна валютного курсу – неефективний засіб регулювання платіжного балансу в зв’язку з недостатньою реакцією зовнішньої торгівлі на коливання цін на світових ринках в залежності від курсових співвідношень. Ця теорія мала значний вплив на формування принципів Бреттон-Вудської валютної системи, яка базувалася на фіксованих паритетах та курсах валют.

Теорія плаваючих валютних курсів. Представники цієї теорії – переважно економісти неокласичного (монетаристького) напряму. Сутність даної теорії полягає в обґрунтуванні наступних переваг режиму плаваючих валютних курсів у порівнянні з фіксованими:

- автоматичне вирівнювання платіжного балансу;

- вільний вибір методів національної економічної політики без зовнішнього тиску;

- втримання валютної спекуляції, оскільки при плаваючих валютних курсах вона набуває характер гри з нульовим результатом: один втрачає те, що здобуває інший;

- стимулювання світової торгівлі;

- валютний ринок краще ніж держава визначає курсові співвідношення валют.

На думку монетаристів, валютний курс повинен вільно коливатися під впливом ринкового попиту та пропозиції, а держава не повинна його регулювати.

Нормативна теорія валютних курсів. Ця теорія розглядає валютний курс як додатковий інструмент регулювання економіки, пропонуючи використання гнучкого курсу, який контролюються державою. Ця теорія називається нормативною, оскільки її автори вважають, що валютний курс має ґрунтуватися на паритетах та угодах, які встановлені міжнародними організаціями.