12.День незалежності

Американці люблять свята. На кожен місяць припадає по декілька офіційних та традиційних свят, національних, релігійних або свят окремих штатів, міст, громад. День незалежності належить до десяти офіційних свят і відзначається щороку 4 липня на всій території США. 4 липня 1776 року у Філадельфії представниками 13-ти англійських колоній було підписано Декларацію та проголошено незалежність від Британії. Ось чому американці, яким так дорогі свобода та демократія, щороку відзначають це свято.

За тиждень до Дня незалежності в усіх магазинах виставили на продаж різних розмірів прапори США. Мешканці купували та прикрашали ними свої будинки, авто, дитячі возики. Прапори можна було побачити у вітринах магазинів, на столиках у кав’ярнях, у вікнах будинків і навіть на могилах місцевого цвинтаря. Всі канали телебачення нагадували своїм глядачам про свято та історію його появи. У вечірньому випуску новин CNN було показано інтерв’ю на вулиці з молодими американцями. Їм дуже подобалося це свято, але не всі знали, яку незалежність святкували. Пам’ятаю, що 19-річний юнак припустив, що це була незалежність від Мексики. Багато телеканалів транслювали традиційний військовий парад, що відбувався на Пенсильванія авеню у Вашинґтоні. Більшість же американців цього дня відвідували друзів та знайомих, влаштовували пікніки, відпочивали на пляжах та біля відкритих басейнів, годинами сиділи на стадіонах та дивились бейсбол. Я провів цей святковий день у парку недалеко від міста на барбек’ю у досить великій інтернаціональній компанії.

Коли ми приїхали до університету, нас було розподілено по сім’ях американців, так звані host families, які бралися опікуватися нами у вільні від навчання дні. Сім’ї запрошували до своїх осель, возили до інших міст, знайомили з друзями. Я з колегою потрапив під опіку 32-річного Гарольда, який навчався в аспірантурі і одночасно викладав фізику в університеті. До шестирічного віку Гарольд жив зі своїми батьками у Душанбе, потім еміґрував до Ізраілю, згодом - до США. Гарольд запросив нас провести свято у колі своїх друзів. Близько другої години дня він заїхав по нас до гуртожитку на Рей стріт і повіз за місто до парку. Це був звичайний для Штатів парк. В’їзд авто коштував 2 долари. На паркінґу вже було декілька десятків машин. Навколо росли різні дерева та кущі, на галявинах стояли вкопані дерев’яні столи з лавками та металеві пристрої для барбек’ю. Металева труба, вкопана у землю була висотою 60-80 см, внизу закінчувалася металевим ящиком, куди клалися дрова. Зверху була решітка, на якій обсмажувалося сире відбите м’ясо. Оце і є славнозвісне американське барбек’ю. Привернула увагу чистота навколо. Тут були сотні людей, але на траві я не помітив жодної смітинки, навіть трісок від дров. Все сміття люди забирали назад із собою, складаючи в пакети. Трава всюди була акуратно підстриженою, на галявині та поміж дерев у великій кількості бігали сірі білки, час від часу із зарослів виходили бобри, лисиці і навіть косулі. Повітря вражало чистотою та свіжістю. Важко було повірити, що зовсім поруч вирувало велике місто і дорогами мчали тисячі авто.

Разом із нами приїхали друзі Гарольда: румунка, яка теж навчалася в аспірантурі, та студент-фізик з Індії. Згодом приєдналися ще дві сім’ї. Перша - професор-американець, який більшу частину свого життя прожив за кордоном; його дружина, яка народилася в Алжирі, але юність провела у Франції; їх діти, восьми та трьох років, які з татом розмовляли англійською, з мамою - французькою чи арабською. Друга сім’я – аспіранти з Болгарії, які стажувалися у Ньюарку і мріяли залишитися у США назавжди. Їх семирічний син теж вільно говорив двома мовами – болгарською та англійською. Кожна група мала великі пакунки з їжею та пляшки з напоями. Про алкоголь ніхто навіть і не згадував. Все необхідне для барбек’ю можна купити в магазині. Дров у парку немає, тому Гарольд купив їх. Дрова були акуратно поколені і запаковані у паперові пакети. До них була і суміш, яка підтримувала добре горіння. Коли деревина прогоріла, на решітки поклали розпаковане із коробок м’ясо, яке вже було відбите, посипане сіллю, перцем та іншими приправами. Час від часу його перегортали. За 20 хвилин м’ясо було готове до споживання. На столі з’явилися овочі, салати, страва із рису, фрукти та величезний кавун. Ми спілкувалися до восьмої вечора, причому більше із індусом, американцем та його дружиною – алжиркою. Болгари намагалися не звертати на нас уваги, а румунка просто уникала спілкування.

Ввечері поїхали до міста. Біля міського стадіону зібралися тисячі людей. О дев’ятій почався салют, який тривав майже годину. Це було, дійсно, рідкісне і захоплююче явище. Люди дивилися на темне небо і плескали після кожного пострілу. По закінченні знадобилася більше півгодини, аби всі авто змогли виїхати з паркінґів біля стадіону. Так минув День незалежності Сполучених Штатів.

Пояснення

CNN - телевізійна мережа у США, яка займається підготовкою та випуском новин з країни та

закордону.

Бейсбол – популярна у США спортивна гра.

Душанбе – столиця Таджикистану, однієї з республік колишнього СРСР.

Паркінг – стоянка для автомобілів.

Завдання

1. Порівняй святкування Дня незалежності у США із святкуванням Дня

незалежності або іншого свята в Україні.

2. Проаналізуй дії людей із компанії, яка святкувала День незалежності у парку

і спробу це пояснити.

13.Нью–Йорк

Їдучи на чотири дні до цього міста, я відчував цікавість: яка ж вона, “столиця світу”, “імперське місто”, “велике яблуко” – так називають Нью–Йорк, одне з найбільших міст планети. Трішки турбувало почуте від колег напередодні: там можуть вирвати з рук сумку, пограбувати у метро, там легко загубитися, заблукати і таке інше. Автобуси везли нас до міста, і що ближче, то більше відчувалося щось незвичайне: багато транспорту, реклама, заводи, водоймища, і, нарешті, вдалині стало видно густий “ліс” кам’яних хмарочосів. Річку Гудзон транспорт перетинає довжелезним тунелем Лінкольна, який проходить під самісіньким дном і здається нескінченним. Нас відразу привезли до готелю “Нью–Йоркер”. Це 40–поверхова будівля у формі кубів на 8–й Авеню. Готель будувався у 30–х роках, отже, кімнат було дуже багато, і вони не виглядали такими великими та зручними, як у столичному “Ембесі Світс”. Загалом, місто складається з п’яти частин: Манхеттен‚ Бронкс‚ Квінз‚ Бруклін і Ричмонд. Нас розмістили на Манхеттені‚ де система нумерації вулиць та авеню була подібною до Вашингтона, і заблукати тут було просто неможливо. Перша оглядова екскурсія не справила великого враження: сидячи у автобусі, важко відчути саме місто. Показали головні вулиці‚ визначні місця, порт. Нью–Йорк – це місто, де живуть люди з усього світу. Є райони‚ де говорять тільки іспанською – це вихідці з країн Латинської Америки, але всі тут знають англійську. Є Чайнатаун‚ де живуть китайці, тут багато китайських ресторанів‚ будинки мають елементи китайської архітектури‚ написи на них – англійською та ієрогліфами. Є німецькі та європейські квартали‚ “Маленька Італія”‚ квартали‚ заселені афроамериканцями.

Наш перший день минув у відомому центрі мистецтв Лінкольна. Доїхати до нього на метро (у Нью–Йорку метро називають “сабвей”) було досить складно. Заплуталася навіть наша провідниця–американка. Нью–йорський сабвей – найстаріший у США. Лінії охоплюють всю територію міста, тому станцій налічується більше тисячі. Вони знаходяться неглибоко під землею, тому, чекаючи на поїзд і піднявши голову, можна побачити підошви черевиків людей, які ходять зверху. Тут не обов’язково купувати картку, щоб увійти на станцію. Якщо їдеш однією лінією, можна придбати за 3$ металевий жетон. Треба уважно стежити за поїздами, адже деякі з них зупиняються не на всіх станціях.

Два наступні дні були у нашому повному розпорядженні. На отримані гроші ми повинні були самі харчуватися та оглядати те, що нам до вподоби. Я почав із хмарочоса Empire State Building на 5–й Авеню. Будівля має 102 поверхи, але глядачів пускають до 81–го. Вартість квитка 6$. Сюди можна дістатися з пересадкою на 40–му поверсі двома ліфтами. Краєвид - чудовий і, в той же час, на мою думку, жахливий: скрізь одні хмарочоси і внизу маленькі цяточки автомобілів. Людей, тварин, рослин майже не видно. Хоча й було близько восьмої години вечора, вдалося зробити фотокартку, на якій тільки вежі хмарочосів. Рослинності на вулицях майже немає, де-не–де самотніють дерева або квіти. Навіть дивно було потрапити у Сентрал Парк, що у самому центрі міста. На досить великій території є стільки дерев та кущів, що можна серед них заблукати, як у справжньому лісі.

Знаменита Статуя свободи знаходиться на острові і в свій час “вітала” всіх, хто припливав кораблями до Америки з Європи. Зараз на острів плавають пороми з туристами. Ми поїхали туди о сьомій ранку, аби встигнути потрапити і оглянути всю статую. Загальна висота п’єдестала зі статуєю майже 93 метри, черга просувалася дуже повільно, ось чому до найвищої точки ми дісталися тільки через три години. Це приміщення близько 10–ти квадратних метрів у короні, де поміщається не більше 6–ти глядачів. Вони дивляться крізь віконця і спускаються вниз, щоб оглянути музей, де розповідається про будівництво монумента.

Музей Метрополітен – це величезне зібрання картин відомих і маловідомих художників з усього світу. Вхід до музею платний, оскільки колекція є приватною, але вартість квитка себе виправдовує. Ми побували у театрі Шуберта знову ж таки на мюзиклі. Цього разу це був “Чикаго”. Хотілося вірити, що американці, крім мюзиклів, дивляться також вистави та балет у нашому розумінні. Найприємнішим було гуляти 5–ю Авеню. Це широкий проспект з фешенебельними магазинами, дорогими ресторанами, готелями, офісами відомих компаній. Завжди затримувався біля центру Рокфелера – місця, де зосереджено відомі радіостанції, концертні зали, театри, ресторани. Тут, на невеликій площі у кілька десятків квадратних метрів, серед кам’яних джунглів, створено справжнє диво – куточок природи, де ростуть різні дерева, кущі, трава, квіти, зроблено каскад водоспадів, між рівнями якого стоять справжні скульптури Родена.

Запам’яталася прогулянка нічним містом. Коли порожніють вулиці, навіть центральні, добре стає видно, скільки сміття та бруду залишають за день люди. З усіх магазинів, ресторанів, будинків його виносять у пластикових торбах і складають прямо на вулиці. Сміття лежить до самого ранку, поки його не заберуть спеціальні машини. Від папірців, обгорток та пакетів вулиці прибирають теж під ранок, а вночі вітер розносить все це по тротуарах та проїжджій частині.

Ми ходили до третьої години ночі. Місто засинало. На набережній та в Центральному парку вкладалися спати бездомні. Закривалися ресторани та магазини. Помітно меншало транспорту, а потім тільки традиційно–жовті автомобілі нью–йоркського таксі проїздили повз. Біля хмарочосу ООН було порожньо, прапори країн–членів організацій спущено, браму замкнено. 17-мільйонний Нью–Йорк та його мешканці, в чиїх вустах назва міста звучить як “ Нуйок”, спали. Не спав Бродвей. Від самої Таймс Сквер по всій довжині вулиці вирувало життя. Людей було стільки, що важко розминутися. Шаленіло освітлення – ліхтарі, вивіски, реклама. Від усього цього світла було ясно, неначе вдень. Працювали магазини, бари, ресторани, кіоски. В окремих місцях виступали вуличні актори та музиканти. Впускали та випускали глядачів знамениті бродвейські театри. Саме на цій вулиці серед різномовного натовпу, в океані світла та звуків, відчуваєш себе маленькою часткою нашої великої планети Земля.

Наступного дня автобуси відвезли нас назад у тихій університетський Ньюарк. Дивно, але було таке відчуття, ніби повернувся до рідних стін.

Пояснення

Латинська Америка – країни американського континенту, де говорять іспанською та

португальською мовами.

Рокфелер – династія американських мільйонерів.

Роден – відомий французький скульптор.

ООН – Організація Об’єднаних Націй, штаб–квартира знаходиться у Нью–Йорку.

Бродвей – центральна вулиця Манхеттена, де знаходяться основні театри.

Таймс Сквер – площа на перетині Бродвея та 7–ї Авеню, центр масових заходів.

Завдання

1. Випиши назви різних об’єктів, які зустрічаються у тексті, та дай їм пояснення.

2. Знайди ці об’єкти на карті міста.

3. Пригадай розповідь про Вашинґтон і порівняй його з Нью–Йорком. Знайди спільне та відмінне.