Тема 10. Філософія Арістотеля

Життя й творчість Арістотеля (384 - 322 до н. е.). Арістотель і Академія. Заснування Лікею. Твори Арістотеля.

Арістотель про види знання та про предмет "першої філософії". Критика вчення про ідеї. Вчення про начала й чотири причини сущого. Суть буття, суще та сутність. Вчення про першу матерію й безтілесну форму. Теологія Арістотеля.

Фізика Арістотеля. Класифікація видів руху, вчення про першоджерело руху. Космологія. Природничонаукові уявлення Арістотеля.

Розробка пізнавальної методології в "Органоні". Логічне вчення Арістотеля. Класифікація видів знання. Категоріальне вчення Арістотеля, категорії як роди буття та форми думки.

Психологія Арістотеля.

Етика Арістотеля, вчення про чесноти.

Соціально-політичні ідеї Арістотеля.

Вчення про мистецтво та естетичні погляди Арістотеля.

Місце Арістотеля в історії світової філософської думки.

Розвиток перипатетичної філісофії по смерті Арістотеля (Теофраст, Евдем, Арістоксен, Дікеарх, Стратон та ін.).

Тема 11. Елліністично-римська філософія

Доба еллінізму та її місце в історії й культурі античності. Трансформація традиційних світоглядних орієнтирів в елліністичну добу. Розвиток природничонаукових знань. Специфічні особливості елліністичної філософії.

Філософія Епікура (341 - 270 до н. е.) – новий етап у розвитку атомістики. Переосмислення Епікуром атомістики Демокріта. Епікур про призначення філософії. Нова інтерпретація співвідношення необхідності і випадковості. Обґрунтування свободи волі в епікуреїзмі. Вчення про чуттєве сприйняття як джерело істини. Гедоністична етика. Епікур про природу богів.

Поширення епікуреїзму в Римі. Поема Тіта Лукреція Кара (бл.99 -55 до н. е.). "Про природу речей" - енциклопедія римського епікуреїзму. Вплив поеми Лукреція на розвиток атомістичних ідей у філософії Нового часу.

Стоїцизм, головні етапи його розвитку. Зенон з Кітіона (бл. 336-264 до н. е.) – засновник грецького стоїцизму. Розквіт стоїчної школи під керівництвом Хрісіппа (бл. 280-205 до н. е.). Фізика стоїків. Пневматика. Вчення про логос, осмислення образу долі в стоїцизмі. Логіка стоїків. Стоїчна етика обов'язку. Космополітизм стоїків.

Середня Стоя (Посідоній, Панецій).

Специфіка римського стоїцизму, його найвидатніші представники: Сенека (3 до н.е.-65 до н.е.), Епіктет (бл. 50-138 н.е.), Марк Аврелій (121-180 н.е.).

Еклектизм Цицерона (106-43 до н.е.) та Варрона (116-26 до н.е.) та їхня роль в становленні римської філософської думки.

Скептицизм. Піррон (бл.365-275 до н.е.) – засновник грецького скептицизму. Його вчення про цілі філософії. Відмова від догматичного філософування, утримування від суджень як засіб досягнення атараксії. Секст Емпірик (кінець ІІ-початок III ст. н.е.) – видатний систематизатор скептицизму.

Філософія пізньої античності. Неопіфагореїзм та його найвидатніші представники (Аполоній Тіанський, Плутарх з Херонеї, Гай, Альбін).

Неоплатонізм як підсумок розвитку філософії язичницької античності. Плотін (203-270 н.е.) як засновник неоплатонізму. Олександрійсько-римська (III ст.), сирійська (IV ст.) та афінська (V ст.) школи неоплатонізму. Вчення про три онтологічні іпостасі: єдине, розум і душу. Вчення про еманацію. Психологія Плотіна. Містична гносеологія.

Порфірій (бл. 232-304 н.е.), роль його "Вступу" до "Категорій" Арістотеля.

Філософія міфології Ямвліха (бл.280-330 н.е.).

"Першооснови теології" Прокла (410-485 н.е.), їхнє значення для розвитку діалектики.

Закриття Юстиніаиом 529 року н.е. платонівської Академії й кінець філософії язичницької античності.