1. Доба первісної культури в українських землях. Формування прасловʼянського культурного простору.

Звернення до витоків культури передбачає з'ясування того, яким чином протягом сотен тисяч років у становленні людського суспільства формувалась первісна культура, що містилася у повсякденній господарській діяльності людей, випрацьовуванні трудових навичок, створенні простіших знарядь праці, а також у перших зразках художньої творчості й обрядових діях.

Вже в античному світі сформувалася уява про три віки - кам'яний, бронзовий, залізний, - що послідовно змінювали один одного.

За найновішими даними, людина з'явилась на Землі понад двох мільйонів років тому. Надзвичайно важливу роль у з'ясуванні цієї дати відіграли розкопки 60-80 рр. нинішнього століття у Південно-східній і Східній Африці, проведені доктором Л. Лікі та його послідовниками в Олдувайській ущелині (Танзанія). На основі їхніх досліджень було переглянуто ряд усталених положень теорії антропогенезу. Тепер вважається, що безпосередніми предками сучасної людини були істоти, що стояли на порозі олюднення, - австралопітеки Південної та Південно-східної Африки. В цьому регіоні виникла й перша розумна істота - Homo habilis - Людина вміла (знаряддя праці - у вигляді оббитих гальок, так звана галечна культура). Пізніше сформувалися інші типи людини - Homo erectus (пітекантропи, синантропи), - які розселилися у Південній Азії та Південній Європі. Всіх їх разом називають архантропами. Близько 150 тис. років тому виник неандертальський тип (палеоантроп), а 40-50 тис. років тому - сучасний тип - Людина розумна (неоантроп).

Трипільська культура. Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600-700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців. Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічний пристрій - свердло для пророблювання отворів у камені та дереві - з'явився у людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу - міді. Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою хліборобів. Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва. Назва "Трипільська культура" залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р. Х" утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілком виразні риси. Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою. Розміри цих будівель були різні - від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс - з плах, обмазаних глиною, де вакувало лісу - з глиняних вальків або т. з саману. На Одещині - з каменю-вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні. У Халепі, наприклад, переважали чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темно-червоними фарбами. Крім багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних модулів, так званих "хаток" (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі. Вони мали всередині грубу, лави, План хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення так звані "точки".

Виявляється, що Трипільська культура була пов'язана з цією величезною своїм значенням в історії людства, першою європейською і в той же час світовою культурою. Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру "домікенською" і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючись до Еллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молодша від них. Проф. Н.П. Курінний пише, що "чим більше ми заглиблюємось в досліди над трипільською культурою, тим більше виявляється виток, які сполучають цю культуру з культурою Еллади. будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха" керамічних форм, мітологій, пластичних і орнаментальних мотивів - пояснюють їх генетичні зв'язки". На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитньою людністю Праукраїни. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, дерево різьбі, вишивках, писанках - дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщині,наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хати (рівнобіжне до покладеного в стінах дерева з горизонтальними мурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх часів).

Кімерійці населяли в стародавні часи землі північного Причорномор'я, іноді кордони їх «держави» доходив і до лісостепової зони.

«Кімерійці -- стародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я в X -- VII століттях до н.е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.

Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели. Відомі пам'ятки пізнього періоду зрубної культури, що датуються 10 -- початком 8 століття до н. е.

Кіммерійці займалися скотарством, певною мірою і землеробством. Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. Саме воїнів деякі дослідники вважали кіммерійцями часів походів до Малої і Передньої Азії.

За Геродотом, племена кіммерійців очолювали царі. Однак царських поховань в Українському Причорномор'ї не виявлено.

В 7 столітті до н.е. кіммерійців витіснили і частково асимілювали скіфи.»

Скіфи.

З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас -- скіфська культура (VII с. до н. е.-до н. е.-III с. н. е.). Скіфська культура -- це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії -- в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа.

Уміючи добре обробляти ґрунт, скіфи-землеробці отримували значну кількість пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скифію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) і інші.

Зі слів Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх вершину водружати меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили значних розмірів курганні насипи, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами. На Полтавщині декілька десятків років ведуться розкопки так званого Більського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиці Скифії -- легендарного міста Гелон.

Скіфська пектораль

Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятники якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряжь, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикраси предметів були зображення тварин в звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках. Це доводить, що зображення мали не тільки естетичне, але і магічне значення. Скіфський звіриний стиль має свої відмітні особливості, одна з яких -- об'єднання реалізму з декоративними мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги -- абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає суцільний образ: завитки рогів, розташовані вздовж всієї спини тварини, підкреслюють його легкість і стрімкість.

Унікальні пам'ятники культури скіфського часу знайдені на Алтаї, в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним і геологічним особливостям вода, що потрапила до внутрішньокурганного зрубу замерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, повсті, хутра, тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі похованого вождя.

З появою сарматских племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося державне утворення на чолі з царем Скилуром. Столицею став Неаполь Скіфський, що розташовувався недалеко від сучасного Симферополя. У скіфів була самобутня техніка будівництва оборонних споруд: на глиняному розчині з необробленого каменя будувалися дві паралельні стіни, з невеликим нахилом одна до одної, а простір між ними заповнювався щебенем. Через головні ворота міста можна було попасти на велику, вимощену каменем площу. Під вимосткою знайдена велика кількість зернових ям, де, ймовірно, зберігався державний запас зерна. На іншій площі знайдено залишки великої споруди з портиками. Тут же був виявлений барельєф з зображенням двох вершників. Передбачають, що це зображення Скилура з сином Палаком. Одна з веж була використана як царська усипальниця.

За межами міста знайдені похоронні склепи, висічені в скелі. Стіни деяких з них покриті розписом, що відтворює вигляд будинку (лінія двосхилого даху, підпори, килими на стінах). Зустрічаються зображення людей, тварин. Загинуло місто у II с. н. е., коли почастішали зіткнення з сарматами, а потім з готами.

Сармати

Сарматам, що жили мід Доном та Уралом, античні автори приділяють велику увагу. За Геродотом, вони говорили зіпсованою скіфською мовою, тобто, як і скіфи, були іраномовними. Сарматська культура була подібна до скіфської, але так і не перевершила останню. Схожість відчувається і в міфології, однак з тією відмінністю, що в сарматів верховним божеством вважали, можливо, богиню родючості Астарту, пов'язану з культом Сонця й коня. Сармати, як і скіфи, в мистецтві розвинули звіриний стиль з властивими їм особливлстями.

Сарматська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга. Існувало ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне виробництво, але рівня ремесел вони ще не досягли. Бронзові казани на високій ніжці були в сарматів. Культура сарматських племен, які мешкали в ІІ ст. до н.е. - IV ст. н.е. на території сучасної України, - невід'ємна складова стародавньої культури нашої Батьківщини. Яскрава та самобутня сарматська культура існувала не ізольовано. Вона була тісно пов'язана з культурою місцевих племен.

Зброя сарматів відрізняється від скіфської. Їхні мечі довгі, пристосовані для рубання з коня - сармати були переважно кінними воїнами. Про одяг сарматів та їх зовнішній вигляд можна судити за боспорськими надгробками і зображеннями в розписних пантікапейських склепах. Знатний сармат носив коротку сорочку, пояс, м'які чоботи і плащ, якмй на плечі застібувався фібулою.

Скіфи й сармати зробили величезний внесок у розвиок світської культури. Завдяки їхній близькості до античної цивілізації в писемних джерелах залишилось багато відомостей про духовне життя цих народів. У скіфів та сарматів збереглася основна частина рис поховального обряду, які утворилися ще в епоху бронзи: два призначення поховального обряду (одне - для знаті, друге - для простолюду), астральна й космічна символіка, яка забезпечувала перенесення душ на небо, антропоморфні скульптури тощо. Останнім часом зроблено висновок щодо ритуального характеру пограбувань курганів скіфів і сарматів ще на стадії їх добудови, оскільки предмети, забрані з могил, вважалися священними.

Очевидно, найважливіше значення духовної культури скіфів і сарматів полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, між давниною й сучасністю, зберігши частину рис ранньозалізного віку.